0527                                                                                                      №  2-35/11

                                                  ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

                                                  І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

     04 червня 2011 року    Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді           Малінов  О.  С.                                  

            при секретарі                                        Мараховській Т.О.,

          за участю

          представника позивача                       ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Костянтинівка цивільну справу за позовами Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 «Про звернення стягнення на заставлене майно», та ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» «Про зміну умов договору», -

В С Т А Н О В И В:

13 жовтня 2010 року ПАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі за текстом рішення – «Банк») звернувся з позовом до суду до ОСОБА_2 «Про звернення стягнення на заставлене майно», вказуючи, що відповідно до кредитного договору № 250705 CRED від 16.09.2008 р. ОСОБА_2 отримав від позивача кредит на суму 30000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік  на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 15 вересня 2011 року. У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем був укладений договір застави автотранспорту від 16.09.2008 р. У зв’язку з невиконанням передбачених кредитним договором зобов’язань щодо повернення кредиту, ОСОБА_2 має заборгованість перед Банком станом на 16 вересня 2010 року у розмірі 41877,48 доларів США що складається: із заборгованості за кредитом у розмірі 28050,54 доларів США, заборгованості по процентах у розмірі 11802,71 доларів США, фіксованої частини штрафу у розмірі 31,57 доларів США, процентної складової штрафу у розмірі 1992,66 доларів США. У зв’язку з порушенням відповідачем по справі умов кредитного договору, позивач просить передати йому в заклад шляхом вилучення у ОСОБА_2 належного йому на праві власності заставленого майна, зазначеного в договорі застави від 19 вересня 2008 року; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 250705 CRED від 16.09.2008 р. в розмірі 41877,48 доларів США звернути стягнення на майно, зазначене в договорі застави автотранспорту від 16 вересня 2008 року шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

          15 листопада 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ПАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» «Про зміну умов договору», посилаючись на те, що відповідно до кредитного договору № 250705 CRED від 16.09.2008 р. він отримав від банку  кредит на суму 30000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік  на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 15 вересня 2011 року. Вважає, що банк не мав права на видачу кредиту в іноземній валюті, бо надання та одержання кредиту  в іноземній валюті, використання іноземної валюти  як засобу платежу можливо при  дотриманні банком імперативних вимог  законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії на проведення такої операції. Крім того за період дії кредитних зобов‘язань відбулася істотна зміна обставин, а виконання кредитного договору покладає надмірне навантаження на позивача та позбавляє його того, на що він розраховував при його укладенні, при цьому використання долару США у якості валюти кредитування значно погіршує його положення як споживача. Тому просив внести зміни до умов кредитного договору № 250705 CRED від 16.09.2008 р., шляхом продовження строку дії договору до 15 вересня 2013 року, звільнити його від відповідальності щодо сплати штрафних санкцій за кредитним договором, визнати недійсним кредитний договір № 250705 CRED від 16.09.2008 р. в частині надання кредиту в іноземній валюті – доларах США.

Ухвалою суду від 21 грудня 2010 року зазначені позовні заяви об’єднані в одне провадження.

Представник Банку в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги, посилаючись на доводи, наведені у позові та прохаючи суд передати йому в заклад шляхом вилучення у ОСОБА_2 належного йому на праві власності заставленого майна, зазначеного в договорі застави від 19 вересня 2008 року, а саме – автомобіля DAF FT 95 XF 380, рік випуску 1998, тип ТЗ вантажний сідловий тягач, № кузов/шасі XLRTE47XSOE486854, реєстраційний номер НОМЕР_1; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 250705 CRED від 16.09.2008 р. в розмірі 41877,48 доларів США, звернути стягнення на вказаний автомобіль, шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Проти позову ОСОБА_2 представник Банку заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що його вимоги не ґрунтуються на законі, крім того від ОСОБА_2 до банку не надходило жодної пропозиції щодо змін умов договору, про зміну терміну кредитування, реструктуризації та інше. Проте вважав, що у ОСОБА_2 відсутні істотні зміни обставин, яки могли бути підставою для зміни умов кредитного договору.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник, у судове засідання не з’явились, про час та місце його проведення були повідомлені в порядку ст.ст. 74, 76 ЦПК України. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд, заслухавши пояснення представника Банку, з’ясувавши фактичні обставини справи та перевіривши їх доказами, наданим сторонами на засадах змагальності, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.  

Згідно зі ст.10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. 

               При розгляді справи судом встановлено, що спірні правовідносини виникли на підставі кредитного договору № 250705 CRED від 16.09.2008 р., укладеному між Банком і ОСОБА_2 (а.с. 9-15). На виконання умов договору банк надав позичальнику кредит в сумі 30000 доларів США, а останній зобов’язувався повернути кредит і сплатити проценти 18% річних за користування кредитом в строк до 15.09.2011 року. Забезпеченням виконання грошового зобов’язання за кредитним договором є застава автомобіля DAF FT 95 XF 380, рік випуску 1998, тип ТЗ вантажний сідловий тягач, № кузов/шасі XLRTE47XSOE486854, реєстраційний номер НОМЕР_1, згідно договору застави автотранспорту від 16.09.2008 року, посвідченому приватним нотаріусом Костянтинівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 і зареєстрованому у реєстрі за № 5022 (а.с.16-18).  Згідно п.п. 2.2.2, 2.2.3  кредитного договору позичальник зобов’язаний здійснювати погашення кредиту  та сплату відсотків за користування кредитом відповідно до узгодженого сторонами графіку (а.с.13-14). Згідно п. 6.1 договору кредиту у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов’язань по сплаті процентів за користування кредитом, строків повернення кредиту, передбаченого графіком, позичальник сплачує на користь банку пеню в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної  облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. Пунктом  6.2 кредитного договору передбачено, що за порушення позичальником зобов’язань, передбачених п.п. 2.2.7, 2.2.8, 2.2.11 кредитного договору,  позичальник сплачує банку за кожний строк порушення штраф  в розмірі 2%  від суми отриманого кредиту. Згідно п. 6.6 кредитного договору при порушення позичальником строків платежів за будь-яким з грошових зобов1язань, передбачених договором більше ніж на 120 днів, у зв’язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник  сплачує на користь банку штраф у розмірі 250 грн + 5% від суми позову.     

          Відповідач ОСОБА_2 зобов’язання за кредитним договором порушував, має заборгованість перед Банком станом на 16 вересня 2010 року у розмірі 41877,48 доларів США що складається: із заборгованості за кредитом у розмірі 28050,54 доларів США, заборгованості по процентах у розмірі 11802,71 доларів США, фіксованої частини штрафу у розмірі 31,57 доларів США, процентної складової штрафу у розмірі 1992,66 доларів США.

          Пунктами 15.8.1, 15.8.3 договору застави передбачено, що Заставодержатель з метою задоволення свої вимог має право звернути стягнення на предмет застави у разі порушення позичальником зобов’язань, передбачених умовами кредитним договором.

          Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Згідно ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор має право у разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

          Відповідно до п.2 ст. 575 ЦК України закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя, або за його наказом  - у володіння третій особі.

          Згідно до ст. 590 ЦК України, ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

          В силу ст. 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлене договором або законом.

          Відповідно до п. 22 договору застави, укладеного між позивачем та відповідачем по справі, реалізація предметів застави за вибором заставодержателя здійснюється будь-яким із способів, зокрема, шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю, в тому числі з правом укладення Заставодержателем договору купівлі-продажу Предмету застави від імені Заставодавця.

          Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що позов Банку підлягає задоволенню. Суд вважає за необхідне передати позивачеві по справі в заклад автотранспорт, який є предметом застави за договором застави автотранспорту від 16 вересня 2008 року; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 250705 CRED від 16.09.2008 р.,   звернути стягнення на предмет застави – автомобіль DAF FT 95 XF 380, рік випуску 1998, тип ТЗ вантажний сідловий тягач, № кузов/шасі XLRTE47XSOE486854, реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом  безпосереднього  продажу ПАТ КБ Приватбанк конкретному покупцю, у тому числі з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмета застави від імені заставодавця.

          Щодо позовних вимог ОСОБА_2, то у їх задоволенні слід відмовити повністю з огляду на наступне.

          Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.  

Згідно зі ст.14 ЦК України цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.  

Відповідно до ч.1 ст.1056 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначається в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.  

Статтею 192 ЦК України встановлено, що законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.  

Згідно зі ст.533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.  

Пунктом 3 ч.1 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Під терміном кошти згідно зі ст..2 цього Закону розуміються гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.  Частиною 1 ст.49 Закону розміщення банком залучених коштів визнано кредитною операцією.  

Отже, закон України «Про банки і банківську діяльність» визначив, що банки, які мають банківську ліцензію, мають право здійснювати кредитування в іноземній валюті.  

Згідно із ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного кредитування.  

Пунктом 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001 року №275, передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, до яких належить і іноземна валюта. При цьому, пунктом 5.3 цього Положення визначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».  

          Отже, чинне валютне законодавство України надає право банкам, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл, здійснювати валютні операції, у тому числі видавати кредити в іноземній валюті.  

Посилання позивача ОСОБА_4 на п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», як на підставу визнання кредитного договору недійсним в частині надання кредиту в іноземній валюті – доларах США, є необґрунтованим, оскільки підпункт «в» зазначеного п.4 ст.5 Декрету передбачає необхідність отримання індивідуальної ліцензії тільки у випадках, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, а законодавством України не встановлено жодних обмежень щодо граничних розмірів сум та термінів таких кредитів. Аналіз положень ст.47 та ст.49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» дозволяє зробити висновок, що наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.  

Як вбачається з матеріалів справи, 04.12.2001 року Національним банком України видано ПАТ комерційному банку «Приватбанк» банківську ліцензію № 22 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, а також письмовий Дозвіл № 22-2 із додатком від 29.07.2003 року на право здійснювати операції з валютними цінностями (а.с. 68-73).  

          Таким чином, суд вважає, що відповідно до положень Закону України «Про банки і банківську діяльність»  ПАТ КБ «Приватбанк» при укладенні з ОСОБА_2 договору про надання споживчого кредиту не було допущено порушень діючого законодавства  щодо проведення банківських операцій в іноземній валюті.  

           Доводи ОСОБА_2 в частині подовження терміну дії кредитного договору № 250705 CRED від 16.09.2008 р. до 15.09.2013 року, та про звільнення від сплати штрафних санкцій за цим договором, з огляду на те, що сплата кредиту  у доларах США спричиняє суттєвий дисбаланс  договірних прав  та  обов’язків ні в його користь, є необґрунтованими з наступних підстав.  

          Зі змісту ч. 1. ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

          Стаття 203 Цивільного Кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1 ст. 203 ЦК України), особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст. 203 ЦК України), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст. 203 ЦК України), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст. 203 ЦК України), правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.6 ст. 203 ЦК України).

          Таким чином, валютні коливання та погіршення фінансового стану Позивача не є обставинами з яким закон пов‘язує можливість визнання недійсним кредитного договору.

          Статтею 627 Цивільного Кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

          Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного Кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

               Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. З Кредитного договору № 250705 CRED від 16.09.2008 року  вбачається, що істотні умови кредитного договору визначено сторонами.

          Відповідно до ч. 1  ст. 60 Цивільно-процесуального Кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

          Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано позивачем, Кредитний договір №250705 CRED від 16.09.2008 р укладено сторонами, підписано обома сторонами, з дотриманням та у відповідності ст. 626-628, 638 ЦК України, без будь-яких застережень з боку позивача ОСОБА_4 щодо умов на яких він укладається.

          Тобто, надання та отримання кредиту у іноземній валюті відповідало волевиявленню сторін договору.

          Відповідно до ч. 1 статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

          Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Відповідно до п. 2.2.3. Кредитного договору, Позичальник зобов‘язаний погасити Кредит згідно з Графіком погашення кредиту і процентів.

          Відповідно до ст.  525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Згідно з приписами ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

          Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

          Статтею 617 ЦПК встановлено, що не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов’язань контрагентами боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язань, відсутність у боржника необхідних коштів.

          Позивачем ОСОБА_4 не було доведено істотного порушення Банком умов договору, у зв‘язку з чим відсутні правові підстави для зміни умов договору у судовому порядку.

          Зміна  курсу долару США відносно  до гривні  не може  змінювати  прав  та  обов’язків сторін за договором. Позичальник, укладаючи кредитний договір, був в повному обсязі ознайомлений з усіма умовами цього договору, погодився з ними, і до цього часу не скористався своїм правом достроково повернути кредит, тобто він продовжує користуватися грошовими коштами, отриманими в банку  відповідно до кредитного договору.  

Відповідно  до ст. 526 ЦПК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.  Більш того, в ч. 2 ст. 533 ЦК України  вказано, що якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземної валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається  за офіційним курсом  відповідної валюти   на день платежу.  Аналіз вказаної норми  законодавства  свідчить про те, що законодавець визначив, що зміна курсу національної валюти  відносно  до  іноземної не тягне за собою  зміну об’єму  прав та обов’язків   сторін  договору.  

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.  

           Відповідно до ст.599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

           У зв’язку із задоволенням позову, на підставі ст. 88 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_4 слід стягнути на користь Банку витрати, пов’язані зі сплатою судового збору (а.с.1) в розмірі 1700 грн. 00 коп., та витрати, пов’язані із сплатою інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи (а.с.1) в розмірі 250 грн.

            Керуючись ст.ст. 203, 215, 525, 572, 575, 590, 591, 617, 627, 638, 651, 1046, 1054 ЦК України,   Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України «Про банки та банківську діяльність», ст. 20 Закону України «Про заставу», ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214, 215, 224-226 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

          Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмети застави, - задовольнити.

          Передати в заклад Публічному акціонерному товариству Комерційному банку «ПриватБанк»  автомобіль DAF FT 95 XF 380, рік випуску 1998, тип ТЗ вантажний сідловий тягач, № кузов/шасі XLRTE47XSOE486854, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2.

          В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 250705 CRED від 16 вересня 2008 року в розмірі 41877,48 доларів США станом на 16 вересня 2010 року, звернути стягнення на предмети застави за договором застави автотранспорту від 16 вересня 2008 року  - автомобіль DAF FT 95 XF 380, рік випуску 1998, тип ТЗ вантажний сідловий тягач, № кузов/шасі XLRTE47XSOE486854, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2, шляхом безпосереднього продажу Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» конкретному покупцю, з правом укладання Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» договору купівлі-продажу предмету застави від імені ОСОБА_2.

          Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банка «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50) на рахунок № 64993919400001 у ПАТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299), судові витрати: судовий збір у розмірі 1700  гривень 00 копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в розмірі 250 гривень 00 копійок, а разом 1950 (одна тисяча дев’ятсот п’ятдесят) гривень 00 копійок.    

          У позові ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» «Про зміну умов договору» - відмовити повністю.

          Заочне рішення суду може бути переглянуто Костянтинівським міськрайонним  судом за письмовою заявою відповідача, яку може бути їм подано протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                               Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги в 10-денний строк дня проголошення рішення або, у разі відсутності сторін у судовому засіданні – протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

                                         Суддя