Справа № 2-1886/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2011 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючий суддя - Харечко С.П.  

секретар - Хіміч З. В.

з участю: представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому  судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом  ОСОБА_3  до ПАТ "УкрСиббанк" про визнання кредитного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

До Рівненського міського суду надійшла позовна заява від ОСОБА_3 до ПАТ "Укрсиббанк" про визнання недійсним кредитного договору. В обґрунтування позовних вимог вказала, що при видачі кредиту за Договором відповідачем не було отримано відповідної індивідуальної ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті на території України як засобу платежу. При наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту у євро, а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, були порушені норми закону: ст.. 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; ст.. 524 ЦК України, яка визначає, що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України – гривні; ст.. 3 Закону України « Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України; ст..ст. 6,7 Постанови Національного Банку України № 200 від 30 травня 2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та ст.. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством  України. На підставі викладеного, просила суд визнати недійсним кредитний договір за № 11103797000 із змінами внесеною додаткової угодою від 21 січня 2010 року укладений між ОСОБА_3 та ПАТ "Укрсиббанк".

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав пояснення позивача викладені у позовній заяві, додатково пояснив, що враховуючи, що жодна із сторін по кредитному договору не мала індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України кредитний договір є таким, що порушує чинне законодавство. Просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення в яких вказав, що ПАТ «УкрСиббанк» заявлені вимоги не визнає. Вказав, що основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Відповідно до статті 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Згідно статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст.ст.47.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, па власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Відповідно до ст.2 цього Закону кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань.

Що стосується доводів позивача щодо недотримання Банком вимог пунктів в,г ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», то слід зазначити, що п.в ч.4 ст.5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, проте законодавством не встановлені терміни і суми кредитів в іноземній валюті.

Що стосується необхідності отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України згідно вимог п.г ч.4 ст.5 Декрету, то слід зазначити, що порядок видачі індивідуальних ліцензій визначаються Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджене постановою правління НБУ від 14.10.2004 року № 483).

Відповідно до п.1.5 Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями). Таким чином єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст.5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.

В судовому засіданні повністю підтримав пояснення викладені у письмових поясненнях, додатково вказав, що при укладенні кредитного договору із позивачем банком були дотримані всі вимоги чинного законодавства України, просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову по справі в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представник позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позов не обґрунтований та безпідставний, а тому в його задоволенні слід відмовити.

Судом встановлено, що 22 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено Кредитний договір за № 11103797000. Відповідно до п.п. 1.1. Банк зобов"язується надати Позичальнику, а Позичальник зобов"язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 46000,000 доларів США у порядку і на умовах, визначених цим договором.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Позивач посилається на підставу недійсності правочину, а саме на недотримання в момент вчинення правочину ч. 1 ст. 205 ЦК України, а саме правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Судом в судовому засіданні не встановлено порушення будь-яких вимог статті 203 ЦК України під час укладення кредитного договору, а тому позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими з наступних підстав.

Суд не приймає до уваги посилання позивача про те, що виключно в національній валюті повинне бути укладене кредитне зобов’язання між ним та банком і на підставі отримання сторонами індивідуальних ліцензій НБУ.

Статтею 192 Цивільного кодексу України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання Іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Пункт 1.3. Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ № 49 від 08.02.2000 року, визначає, що використання іноземної валюти як засобу платежу - це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором Банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Враховуючи викладене, виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором в частині отримання кредитних коштів, повернення суми кредиту та сплати процентів у іноземній валюті не є використанням іноземної валюти як засобу платежу, відповідно, дія статей 192 та 533 Цивільного кодексу України на дані правовідносини банку та позичальника не розповсюджується. При цьому, слід зазначити, що чинне законодавство України не забороняє надання кредиту в іншій валюті, ніж валюта України.

Статтею 47 Закону «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями.

Судом встановлено, що ПАТ «УкрСиббанк» має всі необхідні ліцензії, щоб здійснювати валютні операції відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» № 2121 -III від 07.12.2000 р. та Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 р..

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони у договорі можуть відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, з врахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто, Цивільний кодекс закріпив принцип свободи договору. Змістом договору є ті умови, на яких сторони погодились виконувати договір.

Кредитний договір від 22 грудня 2006 року укладено саме на суму 46000,00 доларів США.  Як випливає із Додатку № 1 до кредитного договору позивальник взяла на себе зобов'язання повертати заборгованість по кредиту у конкретні строки і саме в доларах США.

Таким чином, судом встановлено, що кредитний договір відповідає вимогам діючого цивільного законодавства. Після досягнення згоди по всім істотним його умовам він був підписаний сторонами і жодних заперечень позивачем на момент укладення договору не було висловлено. Додаткова угода від 21 січня 2010 року не внесла зміни до кредитного договору із приводу зміни валюти кредитування, інших договорів укладено не було.

На підставі викладеного, керуючись 10, 60, 82, 88, 212-215 ЦПК України, суд  

 ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_3  до ПАТ "УкрСиббанк" про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:                                                                          Харечко С.П.