Справа № 11а-476/2007 Головуючий у 1 інстанції Пещук Р.Й.
Категорія ст.ст.364 ч.3, 366 ч.1,
27,366ч.1 КК України Доповідач: Танечник І.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2007 року травня 15 дня Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого Пайонкевича Т.Т.
Суддів Зазулі І.Є., Танечника І.І,
з участю прокурора Гуменної І.Р.
та адвоката
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальну справу за апеляцією
старшого помічника прокурора м.Борислава Кобільника Р.І. на вирок Бориславського міського суду Львівської області від 25 грудня 2006 року Цим вироком
ОСОБА_1,
народження ІНФОРМАЦІЯ_1 року, уродженець м.Борислава, українець, громадянин України, з вищою освітою, одружений, несудимий, непрацюючий, проживаючий -АДРЕСА_1засуджений:
- за ст. 364 ч.3 КК України із застосуванням ст.69 КК України - 5 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки;
- за ст.ст. 27,366 ч.1 КК України - 2 роки 6 місяців обмеження волі з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах строком на 2 роки;
- за ст. 366 ч.1 КК України - 2 роки обмеження волі з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах строком на 2 роки.
На підставі ст.70 КК України остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 обране у вигляді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки.
Згідно ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_1 від відбування покарання звільнено з випробуванням, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку у 2 роки не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов"язки.
Відповідно до ст.76 КК України покладено на засудженого ОСОБА_1 обов"язок періодично з"являтися для реєстрації в органи кримінально - виконавчої системи. Вирішено питання із судовими витратами по справі. Засуджений ОСОБА_1 знаходиться на підписці про невиїзд.
ОСОБА_1 визнаний винуватим і засуджений за те, що він, займаючи з 28.06.1993 року по 11.10.2003 року по саду старшого оперативного уповноваженого відділення карного розшуку Бориславського міського відділу УМВСУ у Львівській області, являючись працівником правоохоронного органу, будучи згідно своїх функціональних обов'язків відповідальним за лінію роботи по боротьбі з груповою і рецидивною злочинністю та будучи зобов"язаним:
- приймати заяви та повідомлення про злочини, вирішувати їх згідно Закону;
- приймати міри, направлені на розкриття злочинів;
- виїжджати на місця пригод в складі слідчо-оперативних груп та проводити оперативно-пошукові міроприємства, направлені на розкриття злочинів по свіжих слідах, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, умисно, в інтересах третіх осіб -
невстановлених на даний час злочинців та в інших особистих інтересах, зокрема, бажаючи приховати недоліки в роботі та полегшити собі особисто здійснення службової діяльності, в квітні-травні 2002 року, проводячи виконання вказівки керівництва Бориславського міського відділу УМВСУ у Львівській області перевірив в порядку ст. 97 КПК України за фактом незаконного заволодіння в ніч на 26.04.2002 року транспортним засобом - автомобілем марки ГАЗ-3302 д.н.НОМЕР_1, належним Бориславському ШБУ-7 ВАТ „Захід-шляхбуд", прийняв за її наслідками незаконне рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, а саме, виїхавши в складі слідчо-оперативної групи Бориславського міського відділу УМВСУ у Львівській області на місце події - територію Бориславського ШБУ-7 ВАТ „Захід-шляхбуд", не зафіксував в протоколі огляду від 26.04.2002 року виявлення та вилучення речового доказу - пошкодженого ланцюга із навісним замком, за допомогою яких зачинялись в'їздні ворота на територію даного підприємства, та не передав його на відповідальне зберігання, що призвело в подальшому до втрати цього важливого речового доказу. Після чого, уже в травні 2002 року, використавши підписані водієм Бориславського ШБУ-7 ВАТ „Захід-шляхбуд" ОСОБА_2 26.94.2002 року, але незаповнені аркуші паперу, власноручно склав та підписав від свого імені за відомо неправдивий офіційний документ - пояснення від 27.04.2002 року нібито зі слів ОСОБА_2 про те, що факту заволодіння транспортним засобом не було. Крім того, в травні 2002 року підбурив начальника Бориславського ШБУ-7 ВАТ „Західшляхбуд" ОСОБА_3 до підписання пояснення нібито зі слів останнього від 27.04.2002 року та листа даного підприємства на ім"я начальника міськвідділу міліції ОСОБА_4за № 27 від 29.04.2002 року аналогічного змісту, які також склав особисто - згадане пояснення склав власноручно та підписав від свого імені, а друк листа згаданого вище, включаючи його реєстрацію в журналі реєстрації вихідної кореспонденції, було здійснено технічним працівником - інспектором відділу кадрів Бориславського ШБУ-7 ВАТ „Західшляхбуд" ОСОБА_5 на підставі складеного ОСОБА_1 чернетки. Після цього в травні 2002 року використав описані вище за-відомо неправдиві офіційні документи та на їх підставі за результатами перевірки в порядку ст. 97 КПК України по факту незаконного заволодіння автомобілем марки ГАЗ-3302 д.н. НОМЕР_1, належним Бориславському ШБУ-7 ВАТ „Західшляхбуд", виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи в зв"язку з відсутністю складу злочину, яку датував 29.04.2002 року, тобто заднім числом, і яка 11.11.2005 року прокурором м.Борислава була скасована як незаконна з одночасним порушенням кримінальної справи № 151-0273 за ознаками ст.289 ч.2 КК України. При цьому ОСОБА_1 достовірно знав про факт скоєння вказаного злочину, про факт затримання в травні 2002 року викраденого автомобіля марки ГАЗ-3302 д.н. НОМЕР_1 на адміністративній території села Ластівки Турківського району Львівської області та про факт повернення його законному власнику - Бориславському ШБУ-7 ВАТ „Західшляхбуд". Своїми діями ОСОБА_1 спричинив істотної шкоди державним та громадським інтересам, оскільки не встановлено осіб, в тому числі і по свіжих слідах, причетних до скоєння цього злочину, а також через втрату часу - більше як 3 роки значно ускладнилось розслідування кримінальної справи № 151-0273 і невстановлені слідством злочинці фактично уникають кримінального судочинства та одержали можливість і дальше продовжувати злочинну діяльність.
В своїй апеляції прокурор Кобільник Р.І. зазначав про те, що місцевим судом засудженому ОСОБА_1 призначено покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості скоєного злочину та особі засудженого, тому є явно несправедливим внаслідок м"якості. Вказував також, що має місце неправильне застосування кримінального закону, оскільки суд, застосувавши положення ст.75 КК України, не зазначив в резолютивній частині вироку про реальне виконання додаткового покарання під час іспитового строку. Просив вирок скасувати та призначити ОСОБА_1 більш суворе покарання.
Заслухавши доповідача, прокурора, яка вважала, що має місце неправильне застосування судом кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого, обговоривши доводи апеляції і перевіривши матеріали справи, колегія суддів визнала, що апеляція підлягає до часткового задоволення.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 в інкримінованих злочинах, вчинених засудженим при обставинах зазначених у вироку суду, кваліфікація його дій за ст.ст. 364 ч.3, 366 ч.1, 27,366 ч.1 КК України в апеляції прокурора не оспорюється.
При обранні покарання ОСОБА_1 місцевий суд належним чином врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених злочинів, особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, за місцем праці та проживання характеризується позитивно, щире каяття, як обставину, яка пом"якшує покарання, відсутність обставин, які обтяжують покарання, тому прийшов до правильного висновку про можливість виправлення засудженого ОСОБА_1 без відбування покарання та його звільнення від відбування покарання з випробуванням в порядку ст.75 КК України.
У зв"язку з чим колегія суддів прийшла до висновку, що обрана судом першої інстанції остаточна міра покарання засудженому ОСОБА_1 відповідає вимогам ст.ст. 50,65 КК України.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляції прокурора про те, що у разі звільнення засудженого від відбування покарання з призначенням іспитового строку та наступне звільнення від відбування покарання стосується лише основного покарання і не поширюється на додаткове, яке підлягає реальному і самостійному виконанню, що випливає зі змісту ст.ст.77 і п.1 ст. 89 КК України. З резолютивної частини вироку відносно засудженого ОСОБА_1 вбачається, що йому судом, крім основного, обране додаткове покарання у вигляді позбавлення права займати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки, але не зазначено, що таке підлягає реальному виконанню і під час іспитового строку.
У зв"язку з чим, колегія суддів вважає за можливе своєю ухвалою доповнити в цій частині резолютивну частину вироку відповідно до вимог закону та задовільнити частково апеляцію прокурора.
Керуючись ст.ст. 362, 366 КПК України, колегія суддів -
ухвалила:
Апеляцію старшого помічника прокурора м.Борислава Кобільника Р.І. задоволити частково.
Вирок Бориславського міського суду Львівської області від 25 грудня 2006 року відносно ОСОБА_1 залишити без змін.
Доповнити резолютивну частину вироку наступним обзацом: „Додаткове покарання, визначене засудженому ОСОБА_1, підлягає реальному виконанню".