Справа  2-344/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

14 червня 2011 р.                     Дружківський  міський  суд Донецької області у складі:

                      головуючого –судді                                                                    Гонтар А.Л.

при секретарі                                                                               Костенко В.М.

                    за участю позивача                                                                   ОСОБА_1

                      представника позивача                                                             ОСОБА_2

                      відповідачів                                                                                ОСОБА_3

                                                                                                                           ОСОБА_4

                      представника відповідача                                                         ОСОБА_5            

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Дружківка цивільну справу за  позовною заявою ОСОБА_1  до  ОСОБА_3, ОСОБА_4   про визнання угоди вдаваної, визнанні права  загальної власності   й визнанні права власності на 1/2 частину квартири  

                                                  В С Т А Н О В И В:

          Позивач  ОСОБА_1 16 березня 2011 р. звернувся до Дружківського міського  суду  з позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4  про  визнання угоди вдаваної, визнанні права  загальної власності   й визнанні права власності на 1/2 частину квартири.

          Свої позовні  вимоги позивач мотивував тим,  що він проживав з ОСОБА_3, у фактичних шлюбних відношеннях із січня 1999 року. 23 серпня 2003 року   вони зареєстрували шлюб. 10 жовтня 2003 року вони купили квартиру АДРЕСА_1. Договір був оформлений на ім'я ОСОБА_3,   Оскільки він працював вахтовим методом у Росії, по договорах на будівництві та під час купівлі квартири перебував за межами України. Договір був оформлений, як договір дарування без його відома й щоб меньше платити видатків і мит при посвідчені угоди.  В 2010 році сім'я розпалася і відповідачка почала наполягати на тому, щоб він виселився із квартири, тому що не має на неї права. Тоді він тільки дізнався, що було оформлено договір дарування, а не купівлі-продажу, тому вважає, що строки позовної давності ним дотримані.

Оскільки квартира була придбана в період шлюбу за спільні кошти, то позивач вважає, що вона є загальною власністю і йому належить право власності на 1/2 частину квартири.   

Позивач просить визнати угоду дарування удаваною з метою сховати фактичну угоду купівлі-продажу; визнати квартиру АДРЕСА_1 загальною власністю та визнати за ним право власності на 1/2 частину зазначеної квартири.

Позивач просить стягнути з відповідачки ОСОБА_3 судові витрати на його користь у вигляді державного мита у сумі 51 гривня,  витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривень, витрати на оплату послуг адвоката у сумі 500 гривень.  

Позивач  ОСОБА_1  у судове засідання зьявився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі з  підстав викладених у позовній заяві.  

Представник позивача ОСОБА_2     у судовому засіданні, підтримала позовні вимоги позивача, просила задовольнити їх у повному ообсязі.  

Відповідач ОСОБА_3,  не визнала позовні вимоги, та пояснила, що вона дійсно знаходилась у шлюбі із позивачем з 2003 року. Але квартиру їй подарував ОСОБА_4 Про квартиру вона дізналася із газети, де було надане оголошення про продаж даної квартири. Вона звернулася за указаною адресою з питання купівлі квартири. При розмові із ОСОБА_4 вона дізналася про наявність великих боргів   по квартирі за комунальні послуги. В результаті вони з продавцем домовилися, що вона буде погашати борги, а він їй подарить цю квартиру. Вона на це погодилась, у нотаріуса було укладено договір дарування. В наступному вона сама погасила борги за квартиру, оскільки позивач не надавав їй ніякої  матеріально допомоги. Із самого початку позивач знав, що угода була укладена, як договір дарування, але його не хвилювало це питання. Лише коли у 2010 році у  них стали виникати непорозуміння та свари, він став вимагати, щоб за ним було також визнано право на квартиру. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.  

Відповідач ОСОБА_4       у судовому засіданні позовні вимоги визнав у повному обсязі та пояснив, що він у 2003 роцу продав належну йому спірну квартиру. З цього приводу він дав у газеті оголошення про продаж квартири.  До нього звернулася ОСОБА_3 Вони домовилися о вартості квартири та усіх умовах продажу. Але щоб менш платити податків, вирішили оформити дану угоду як договір дарування.  ОСОБА_3 передала йому гроші, а він їй ключі від квартири. Фактично було укладено договір купівлі-продажу.  Вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Представники відповідача ОСОБА_5      пояснив у судовому засіданні, що підтримує заперечення ОСОБА_3 проти позовних вимог, вважає, що позивач не довів суду, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири, оскільки  ОСОБА_4 не може даже точно вказати суму, за яку було продано квартиру.  Крім того, до даних позовних вимог треба застосувати строк позовної давності у три році, який позивач пропустив без поважних причин. Позивач весь час жив разом із ОСОБА_3 в спірної квартирі, жили вони однією родиною, у них були нормальні стосунки і позивач із самого початку знав, що  на  квартиру подаровано, але не заперечував проти цього факту і не оскаржував договір дарування. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

          Суд, вислухавши позивача, представника позивача, відповідачів, представника відповідача, свідка ОСОБА_6  , дослідивши докази по  справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1   не підлягають задоволенню     з наступних підстав.

          Судом встановлено, що 10 жовтня 2003 року між  ОСОБА_3, та  ОСОБА_4    було укладено договір  дарування, який зареєстровано в реєстрі за № 10386 та посвідчено приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_6 (а.с.8), згідно якого   ОСОБА_4      подарував  ОСОБА_3, квартиру АДРЕСА_1.

Оскільки правовідносини виникли до набрання чинності ЦК 2004 року, то до них застосовуються вимоги ЦК в редакції 1963 року.

Відповідно до ст. 243  ЦК в редакції 1963 року за договором дарування одна сторона   передає  безоплатно другій стороні  майно  у власність.

Як було встановлено, у судовому засіданні, ОСОБА_4 передав ОСОБА_3, належну йому квартиру не безоплатно, а отримав за це гроші.

Таким чином, фактично сторонами  було здійснено договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 58  ЦК в редакції 1963 року   якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Оскільки  ОСОБА_1 та ОСОБА_3  23 серпня 2003 року уклали шлюб, про що було зроблено актовий запис № 2  та  зареєстровано  у виконавчому комітету Райської селищної ради (а.с.14),  квартиру ОСОБА_3 купила  10 жовтня 2003 року, тобто під час шлюбу, то квартира є спільною власністю подружжя. При розподілі кожен із подружжя має право на 1/2 частку спільного майна.

Таким чином, позивач дійсно має право на 1/2 частину спірної квартири.

Відповідно до ст. 71 ЦК України в редакції 1963 року загальний строк позовної давності для захисту прав особи, право якої порушено, встановлюється у три роки.

Відповідно до ст. 76 ЦК України в редакції 1963 року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

          Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог або заперечень.

          Судом встановлено, що позивач та відповідач ОСОБА_3  з 2003 року мешкали разом одній родиною, в одній квартирі. Позивача було зареєстровано в спірної квартирі, що підтверджується домовою книгою (а.с.9-10), тому позивачу ні що не заважало знати, на підставі якого документу їх родині належить квартира. Ніхто йому не перешкоджав протягом вісьмі років знайомитися з документами.

          Суд,   вважає, що позивач  не надав доказів того, що він не знав раніше, що замість договору купівлі-продажу квартири укладено договір дарування.

           Крім того, позивач посилається на те, що він дізнався про порушення свого права у 2010 році тоді ж і звернувся до суду, тобто ним не пропущено строк позовної давності, тому і підстав для його поновлення у суду  не має.            

          Відповідно  до  вимог ст. 88 ЦПК України, судові витрати стягуються той стороні на користь якої ухвалено рішення  , оскільки  позивачу у задоволенні позовних вимог відмовлено, то судові витрати також не підлягають стягненню.

          На підставі ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 130, 131, 174, 209, 210, 212-215, 223 ЦПК України, та керуючись ст.ст. 58, 71, 76, 243 ЦК  в редакції 1963 року , суд –          

                                                                       В И Р І Ш И В :

          Позовні вимоги  ОСОБА_1 до  ОСОБА_3, ОСОБА_4  про    визнання угоди вдаваної, визнанні права  загальної власності   й визнанні права власності на 1/2 частину квартири  не підлягають задоволенню              

            Рішення  набирає законної сили після закінчення строку  на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

                  На рішення може бути  подана апеляційна скарга  до  Апеляційного суду Донецької області через Дружківський міський суд протягом десяти днів після оголошення рішення.

                              Суддя:                                      А.  Л.  Гонтар