14.06.2011

Справа № 2-2074/10

Р і ш е н н я

І м е н е м  У к р а ї н и

 14 червня 2011 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі :

Головуючого судді Бойко О.М.

при секретарі Карпенко І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у сел. Ювілейне цивільну справу позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на частину домоволодіння та земельної ділянки,

в с т а н о в и в :

У судовому засіданні позивач ОСОБА_3 підтримав вищезазначений позов, посилаючись на те, що його мати - ОСОБА_4 померла 22 березня 2007 року . Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді 1\2 частини домоволодіння та земельної ділянки площею 0,1619 га., які розташовані по вул. Залізничній № 273 в м.Підгородне Дніпропетровського району Дніпропетровської області та грошового вкладу.

У встановлений законом шестимісячний строк він звернувся до Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини у вигляді 1\2 домоволодіння та грошового вкладу. Позивач у встановлений законом строк не відмовлявся від спадщини.

Грошовий вклад він отримав, але свідоцтво про право власності не встиг отримати у зв'язку з завантаженістю по роботі.

Таким чином, прийнявши частину спадкового майна він є таким, котрий прийняв усю спадщину, яка залишилась після смерті його матері.

У листопаді 2008 року він отримав позовну заяву відповідача ОСОБА_2, з котрої дізнався, що начебто 1 грудня 1987 року його мати - ОСОБА_4 склала заповіт, згідно якого вона заповідала все своє майно його батькові - ОСОБА_5.

Ознайомившись з усіма матеріалами справи у суді, а саме з заповітом, він одразу звернув увагу, що підпис у заповіті не його матері - ОСОБА_4, а належить його батькові - ОСОБА_5.

Він вважає, що цей заповіт від 01 грудня 1987 року необхідно в судовому порядку визнати недійсним.

Після смерті ОСОБА_4 було три спадкоємця, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Отже кожен з них мав право на отримання спадщини у вигляді по 1\6 частини домоволодіння та по 1\6 земельної ділянки.

Відповідач разом із своїм представником у судовому засіданні заперечував проти позову та просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Відповідач ОСОБА_6 визнав, той факт, що підпис у заповіті від імені матері виконана його батьком ОСОБА_7.  

Представник третьої особи до суду не з’явився.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи суд дійшов наступного.

ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 вересня 1957 року.

Під час шлюбу 09 червня 1989 року ОСОБА_5 та            ОСОБА_4 придбали житловий будинок № 273 по вул. Залізнична м. Підгородне. Договір було оформлено на ОСОБА_5

Згідно до положень ст. 22, 28,48 Кодексу про шлюб та сім`ю, майно набуте подружжям під час шлюбу, є спільною сумісною власністю.  

Встановлено, що 22.03.2007 року померла ОСОБА_4 (свідоцтво про смерть серії 1-КИ №144214, видане 24.03.2007 року виконкомом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області).

У встановлений законом шестимісячний строк позивач звернувся до Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини у вигляді частини домоволодіння та грошового вкладу. ОСОБА_3 у встановлений законом строк від прийняття спадщини не відмовився. Свідоцтво про право на спадщину він не отримав, через існування заповіту, який оспорює.

Таким чином, прийнявши частину спадкового майна ОСОБА_3 вважається таким, котрий прийняв спадщину, яка залишилась після смерті  матері.

ОСОБА_8 повинно належати ? частина домоволодіння №273 по вул. Залізничній в м. Підгородне Дніпропетровського району Дніпропетровської області, як майно набуте подружжям під час шлюбу.

Згідно заповіту від 01.12.1987 року, ОСОБА_4 заповіла все належне їй майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті своєму чоловіку –ОСОБА_5. Даний заповіт посвідчений державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі під №2228.

В тексті заповіту зазначено, що заповіт підписаний особисто ОСОБА_4 посвідчений на дому у зв`язку з хворобою заповідувача.

Як було встановлено у судовому засіданні та визнано сторонами по справі заповіт підписував ОСОБА_5, оскільки ОСОБА_4 хворіла та сама не могла підписати заповіт. Тому згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України, ця обставина не підлягає доказування, оскільки визнана сторонами.

Позивач ОСОБА_10 не наполягав на проведенні судової почеркознавчої експертизи, підпису у заповіті ОСОБА_4,  оскільки відповідач ОСОБА_2 визнав, що заповіт 01.12.1987 року від імені матері підписаний їх батьком ОСОБА_5      

Враховуючи, що права та обов’язки щодо вищевказаного  майна виникли до 01 січня 2004 року, застосуванню підлягає чинне на той час законодавство, зокрема, Кодекс про шлюб та сім’ю України 1969 року та Цивільний кодекс УСРС 1963 року.

Заповіт від 01 грудня 1987 року від імені ОСОБА_4 посвідчений нотаріусом з порушенням Закону УРСР «Про державний нотаріат»від 25 грудня 1974 року, введений в дію 01.05.1975 році, а також Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР від 31 жовтня 1975 р. N 45/5.

Згідно ст.541 Цивільного Кодексу України ( в редакції 1963 року) та п.97 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами УРСР від 31 жовтня 1975 року заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його складання, та підписаний особисто заповідачем.

Згідно до ст. 543 ЦК України (в редакції 1963 року), Якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності і в присутності нотаріуса або посадової особи, яка посвідчує заповіти, прирівнювані до нотаріально посвідчених (стаття 542 цього Кодексу), заповіт може підписати інший громадянин. При цьому зазначаються причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено.

Згідно ст. 545 ЦК України (в редакції 1963 року), недійсність окремих частин заповіту не тягне за собою недійсності його в цілому. Якщо заповіт буде визнаний недійсним, то спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений спадщини, одержує право спадкувати на загальних підставах.

Отже, на підставі наведеного, суд приходить до висновку, що заповіт посвідчений 01 грудня 1987 року від імені ОСОБА_4 повинен бути визнаний недійсним, оскільки він не підписаний самою ОСОБА_4, а її чоловіком, яка через хворобу не могла його підписати та проце не зазначено у самому заповіті. Крім того, ОСОБА_5 не мав права підписувати заповіт, оскільки згідно заповіту на його ім`я було зроблено заповідальне розпорядження.  

Після смерті ОСОБА_8 були три спадкоємця: ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Отже кожен з них мав право на отримання спадщини у вигляді 1\6 частини домовлодіння.

Чоловік  померлої ОСОБА_5 не встиг оформити спадкові права після смерті дружини оскільки помер 17 червня 2007 року.

Оскільки судом встановлено неможливість оформлення позивачем спадкових прав у встановленому законом порядку, а задоволення позову не суперечить закону, не порушує законних прав чи інтересів інших осіб, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Таким чином, суд вважає за необхідне визнати за ОСОБА_10 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 у вигляді 1/6 частини домовлодіння № 273 по вул. Залізнична в м. Підгородне.  

Суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позову в частині про визнання права власності після смерті ОСОБА_4 на земельну ділянку, яка належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ДП(ДН)№037266 від 03.02.1999 року. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_5 одержав земельну ділянку розміром 0,1619 га № 273 по вул. Залізнична в м. Підгородне шляхом приватизації, тому за змістом ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю, зазначена земельна ділянка не може бути предметом спільного майна подружжя.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 79, 88, 212, 215, 214 ЦПК України, ст.ст.48,541 ЦК України(в редакції 1963 року), 215,216,1257 ЦК України, ЗУ, суд -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_10 –задовольнити частково.

Визнати недійсним заповіт посвідчений  Дніпропетровською районною державною нотаріальною конторою 01 грудня 1987 року за реєстровим номером № 2228, згідно з яким ОСОБА_11, заповідала все належне їй на день смерті майно ОСОБА_5.

Визнати за ОСОБА_10 право власності на 1/6 частину домоволодіння № 273 по вул. Залізнична в м. Підгородне, Дніпропетровського району Дніпропетровської області в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлої 22 березня 2007 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_10 –відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

    Суддя                                Бойко О.М.