Справа № 2-379/07
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2007 року м. Вінниця
Староміський районний суд м. Вінниці
в складі головуючої судді Денишенко Т.О.,
при секретарі Альчук Л.В., Гудимі Р.В., Пащенко К.1.,
з участю адвоката ОСОБА_4., позивача, він же відповідач, ОСОБА_1., його представника ОСОБА_5 , відповідача, він же позивач, ОСОБА_2., відповідача ОСОБА_6., його представника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань № 2, 5 в при міщенні суду цивільну справу № 2-379/07 за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним,
ВСТАНОВИВ:
20.10.2006 року ОСОБА_1 звернувся в Староміський районний суд
м. Вінниці з позовом до ОСОБА_2. про стягнення боргу за до
говором позики. Мотиви позову наступні. 26.09.2003 року позивач надав
відповідачеві позику в сумі 63300, 00 грн., що в еквіваленті складає 10
тисяч євро по курсу Національного банку України. З цього приводу ОСОБА_2 написав розписку, де зазначено, що він позичив у ОСОБА_1. кошти в сумі 10000, 00 євро і зобов'язується повернути гроші до 01.11.2003 року. Відповідач частково розрахувався на суму 50640, 00 гривень, що в еквіваленті складає 8000, 00 євро по курсу НБУ, але остаточного розрахунку в повному обсязі не здійснив. Борг відповідача перед позивачем складає 12660, 00 грн. Крім цього, відповідно до ст. 1048 ЦК
України ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2. 3080, 90 грн. процентів від суми позики.
29.03.2007 року ОСОБА_2 пред'явив зустрічний позов до
ОСОБА_1. та ОСОБА_6. про визнання договору позики не
дійсним, Мотивував своє звернення в суд тим, що 26.09.2003 року він не
укладав з ОСОБА_1 договір позики і розписка сама по собі не є договором позики. Особисто грошей від ОСОБА_1. ОСОБА_2 не отримував. ОСОБА_1 безпосередньо передав гроші ОСОБА_6. ВІООЗ році ОСОБА_2 та ОСОБА_6 придбавали за кордоном автомобілі і продавали їх в Україні. В вересні 2003 року ОСОБА_6 повідомив, що його товариш ОСОБА_1 попросив придбати для нього автомобіль за кордоном, для чого передав ОСОБА_6 20 тисяч євро. ОСОБА_2 і ОСОБА_6 кожен окремо написали розписки про позику 10000, 00 євро кожним'. Гроші в сумі 20 тисяч євро взяв ОСОБА_6 і під час поїздки вони знаходились у нього. Автомобіль, який замовляв ОСОБА_1, придбати не вдалося. Тому у відшкодування витрат на поїздку були придбані інші дві машини, які в подальшому були продані в Україні. ОСОБА_6, який весь час розпоряджався всіма коштами, останні повернуто ОСОБА_1., але розписку про це той утримує в себе.
Позивач, він же відповідач, ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 первісний позов підтримали, зустрічний не визнали.
Відповідач, він же позивач, ОСОБА_2 позов ОСОБА_1. не визнав, власний позов підтримав.
Відповідач ОСОБА_6 та його представник ОСОБА_5 позов ОСОБА_2. не визнали.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, його представник ОСОБА_5 позов підтримали в повному обсязі за обставин, викладених у ньому. Просять вимоги задоволити та стягнути з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. неповернуту позику в сумі 12660, 00 грн., 3080, 90 грн. процентів від суми позики, 158, 00 грн. судового збору та 30, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом. Представник ОСОБА_1. підкреслила, що доказом у справі є розписка, дана ОСОБА_2 про те, що він зобов'язується повернути ОСОБА_1. гроші в сумі 10Q00, 00 євро, які він позичив 26.09.2003 року. ОСОБА_1 вказав, що з відповідачем його познайомив товариш ОСОБА_6 Позичальник мало знав ОСОБА_2., позичив йому гроші для поїздки за кордон, взяв про позику розписку. Повернувшись в Україну, ОСОБА_2 повернув гроші в сумі 8000, 00 євро, решту коштів не повернуто по даний час. Неодноразово позивач нагадував про необхідність повернення грошей, приїздив додому до відповідача, але це не дала позитивних наслідків, тому ОСОБА_1 звернувся в суд з даним позовом.
Відповідач, він же позивач, ОСОБА_2 позов ОСОБА_1. не визнав. Пояснив суду, що розписку, пред'явлену позивачем як доказ, він написав, коли ОСОБА_1 давав ОСОБА_6. кошти на придбання на замовлення ОСОБА_1. за кордоном автомобіля. Але ці кошти отримав не він, а саме ОСОБА_6 - їхній спільний знайо-
мий. Отримані кошти повинні бути повернуті ОСОБА_6 в повному обсязі, який також повинен був забрати в ОСОБА_1. розписку про позику, але чомусь не забрав її. Письмового доказу про повернення грошей позивачеві у ОСОБА_2. немає. Останній просить в задоволенні позову відмовити. Зустрічний позов про визнання недійсним договору позики ОСОБА_2 підтримав. Пояснив, що в 2003 році вони з ОСОБА_6 займалися придбанням автомобілів за кордоном і продажею їх в Україні. У вересні 2003 року ОСОБА_6 повідомив, що його товариш ОСОБА_1 попросив придбати, для нього автомобіль в Голландії чи Німеччині, для чого передав гроші в сумі 20000, 00 євро. ОСОБА_2, ОСОБА_6 написали ОСОБА_1. розписки про позику 10000, 00 євро кожним. Гроші взяв ОСОБА_3 і під час подорожі вони весь час були в нього. Для виконання умов їх з ОСОБА_1 договору про надання послуг з придбання автомобілів ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зробили все необхідне. Відкрили візи, придбали квитки, відвідували салони та інші місця реалізації автомобілів, витрачали кошти на пересування по країні, на проживання та на харчування. Здійснили поїздку до Нідерландів. Вся поїздка тривала 8-10 діб. В цей час вони інформували ОСОБА_1. про різноманітні варіанти можливих придбань, але йому нічого не підходило і в кінці кінців він відмовився від придбання автомобіля. Таким чином, невиконання договору про надання послуги ОСОБА_1. по придбанню автомобіля сталося не в вини.ОСОБА_6. і ОСОБА_2.' Після повернення в Україну кошти ОСОБА_1. повинен був передати ОСОБА_6, оскільки він і отримував їх. У них з ОСОБА_6 був спільний бізнес і в зв'язку з цим були довірительські відносини. ОСОБА_6 повинен був забрати розписку ОСОБА_2. у ОСОБА_1. після того, як повернув йому гроші, але не зробив цього. В даний час вони з ОСОБА_6 не спілкуються. ОСОБА_2 3аперечує, що 26.09.2003 року він укладав з ОСОБА_1 договір позики. Наголошує, що це був договір про надання послуг, який не виконаний з вини ОСОБА_1. ОСОБА_2 просить суд в позові ОСОБА_1 відмовити, а його власний позов задоволити.
Відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні позов не визнав, суду пояснив суду, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - його знайомі. Останньому потрібні були гроші для поїздки за кордон. Відповідач привів його до ОСОБА_1., який позичив необхідні 10000, 00 євро. Відповідач особисто був присутній, коли ОСОБА_2 позичалися ці гроші. Сам відповідач для себе позичав гроші у свого знайомого ОСОБА_7, а потім повернув їх. Через те, що ОСОБА_2 не віддав остаточно борг ОСОБА_1., у них погіршилися відносини. ОСОБА_6 стверджує, що спільного бізнесу з ОСОБА_2 він ніколи не мав. Вони випадково зустрічалися інколи в м. Вінниці і за кордо-
ном, але зараз не зустрічаються - немає необхідності. Чи їздив він за кордон восени 2003 року, ОСОБА_6 не пам'ятає, оскільки пройшов час, а він виїздив з України неодноразово. Відповідач сам їздив за кордон: в Польщу, Німеччину, Нідерланди і привозив звідти автомашини для" себе і на продаж. При зустрічі ОСОБА_1 розповів йому, що ОСОБА_2 не повертає позику, запитував адресу боржника.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що він рідний брат ОСОБА_2. В 2003 році він, брат та ОСОБА_6 їздили за кордон і приганяли автомобілі на продаж. Пригнали 7 автомобілів. Восени 2003 року брат їздив за кордон вдвох з ОСОБА_6 Під час таких поїздок гроші в основному були у ОСОБА_6.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що ОСОБА_2 її громадянський чоловік, офіційно їх шлюб не зареєстрований. Чоловік спільно з ОСОБА_3 ввозили в Україну автомобілі. ОСОБА_1 попросив їх пригнати для нього дві машини, дав для цього 10000, 00 євро. Чоловік погодився на це, аби заробити гроші. Свідкові з розповіді чоловіка відомо, що гроші на покупку машин ОСОБА_1 давав ОСОБА_6., а розписки про отримання цих грошей писали обоє. Що це розписки про позику - свідку відомо не було. Чоловік з ОСОБА_6 пригнали три машини, в Україні продали їх і вернули ОСОБА_1. гроші крім 700 доларів США, яких не вистачило. ОСОБА_1 не повернув розписки, пояснивши, що вона в нього вдома і він віддасть її пізніше." Пізніше ОСОБА_1 приїздив додому до ОСОБА_2. та нагадував про необхідність повернення залишку грошей, але їх мав повернути ОСОБА_6
Суд, заслухавши пояснення сторін, допитавши за клопотанням відповідача-позивача ОСОБА_2. та його представника свідків, дослідивши матеріали цивільної справи № 2-379/07, проаналізувавши докази, наявні в ній та добуті в ході розгляду справи в їх сукупності. Приходить до висновку, що позов ОСОБА_1. підлягає задоволенню, в зустрічному позові належить відмовити.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи.
26.09.2003 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1. гроші в сумі 10000, 00 євро і до 01.11.2003 року зобов'язався віддати ці гроші ( а. с 6, 16 ), про що написав відповідну розписку. Частина позики в сумі 8000, 00 євро ОСОБА_2 повернута, сума неповернутих коштів складає 12660, 00 грн.
Встановленим судом фактичним обставинам справи відповідають правовідносини, що врегульовані нормами ЦК України щодо договору позики ( глава 71 ), а також нормами, що регулюють захист цивільних прав та інтересів судом.
В судовому засіданні не знайшов свого доведення зустрічний позов ОСОБА_2. до ОСОБА_1., ОСОБА_6. про визнання договору позики недійсним. Згідно ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позичальника. Проте оспорювання укладеного договору позики ОСОБА_2 обґрунтовує укладенням договору про надання послуг. Але укладення саме такого договору між сторонами у справі не доводиться доказами, що реально мають місце. Суд приймає до уваги встановлений факт, який ніким не оспорюється, передачі коштів в сумі 20000, 00 євро позичальником ОСОБА_1 відповідачам за-цим позовом - ОСОБА_2 та за зустрічним позовом ОСОБА_6., про що ними обома були написані окремі розписки.
Суд критично оцінює надані ОСОБА_2 в якості доказів свого позову та приєднані до справи особисті письмові записи-розрахунки коштів ( а. с. 36-37, 55-56 ), лист від 13.04.2007 року № 62 про отримання ОСОБА_6 туристичного карнету № 97113 з терміном дії з 20.07.2003 року по 17.10.2003 року ( а. с. 76 ), відповіді МРЕО ДАІ УМВ СУ у Вінницькій області про реєстрацію автомобілів за ОСОБА_2, ОСОБА_6, дані щодо телефонних розмов та фотографії останніх ( а. с. 78, 82-86 ), оскільки дані документи не містять чіткої і змістовної інформації щодо порушеного судового спору, не являються належними доказами щодо спростування факту укладення договору позики. Згідно ст. 59 ч.2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд приймає до уваги покази свідків Хмельовського А.П. та ОСОБА_9, . які, проте, не спростовують встановлених судом фактичних обставин у справі та відповідних їм правовідносин, не заперечують висновку суду щодо правомірності заявлених сторонами вимог.
З моменту укладення сторонами у справі договору позики ( з 26.09. 2003 року ) до дня звернення ОСОБА_1. до суду ( 20.10.2006 року ) пройшло більше трьох років. Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Такої заяви суду не поступало.
За договором позики у відповідності зі ст. 1046 ЦК України, одна сторона ( позикодавець ) передає у власність другій стороні ( позичальникові ) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики ). За ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який
посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або кількості речей. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем ) в строк та порядку, що встановлені договором ( ч.1 ст. 1049 ЦПК України ). Частина 1 ст. 1048 ЦК України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 15, 16, 1046-1049 ЦК України, ст. ст. 88, 208, 209, 212 - 215, 218 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1. задоволити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неповернуту частину позики в сумі 12660, 00 гривень ( дванадцять тисяч шістсот шістдесят гривень 00 коп. ), 3080, 90 гривень, ( три тисячі вісімдесят гривень 90 коп. ) процентів від суми позики, 158, 00 гривень судового збору, 30, 00 гривень ІТЗ на розгляд справи "судом.
У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним - відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до апеляційного суду Вінницької області через Староміський районний суд щ Вінниці.