справа № 2-а-56/2007 р.
ПОСТАНОВА
іменем України
08 червня 2007 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:
головуючого судді Савченка СІ.
при секретарі Забарило О.С. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області в м. Ірпінь адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського міського військового комісаріату про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести виплату компенсації за продовольче забезпечення, -
встановив:
Позивач в травні 2007 р. звернувся до суду з даним позовом, який мотивував тим, що він проходив військову службу в Збройних Силах України з 1980 р. і звільнений у відставку 31.12.2005 р. за станом здоров»я. Вказував, що відповідно до ч.4 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та постанови КМУ № 316 від 12.03.1996 р. він забезпечувався продовольчим пайком. Вказував, що Законом України «Про дякі заходи щодо економії бюджетних кошті» була призупинена дія ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» в частині отримання військовослужбовцями продовольчих пайків і речового майна чи грошової компенсації за них. Однак не було скасовано дію ч.1 ст. 9 даного Закону, якою гарантується матеріальне, продовольче і інші види забезпечення військовослужбовців. Отже у зв»язку із припиненням норми № 7 постанови KM України № 316 від 12.03.1996 p., позивача мали перевести на іншу норму продовольчого забезпечення. Оскільки якнайменшу вартість всіх норм продовольчого забезпечення має норма №1 (загальновійськова), то його повинні були забезпечувати саме відповідно до цієї норми.
Вказував, що згідно ст. 16 Закону України "Про Збройні Сили України" держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, осіб, звільнених в запас, а також гарантує отримання за рахунок держави фінансового, речового, продовольчого та інших видів матеріального забезпечення, що в черговий раз підтверджує його гарантоване право на забезпечення продовольством. На виконання вимог ст. 16 Закону України "Про Збройні Сили України" Постановою Кабінету Міністрів України №426 від 29.03.2002 року були затверджені норми харчування військовослужбовців ЗС України і інших військових формувань.
Посилаючись на істотне порушення його законого права на отримання продовольчого забезпечення за рахунок держави, просив зобов'язати Київський міський військовий комісаріат виплатити компенсацію за продовольче забезпечення з урахуванням рівня інфляції в сумі 32919, 45 грн. за період з 11.03.2000 р. по 31.12.2005 р.
Позивач та відповідач в судове засідання не з»явилися, подали заяви про розгляд справи у їх відсутність, а тому за таких обставин згідно ст. 128 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутність на підставі наявних доказів.
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ст. 104 КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Згідно ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, до якої відноситься і військова служба (п.15 ч.1 ст. 3 КАС України), її проходження та звільнення з публічної служби.
Вирішуючи питання про наявність чи відсутність порушення прав позивача з боку відповідача щодо невиплати компенсації за продовольче забезпечення, суд керується наступним.
- 2 -
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України, зокрема в Оболонському районному військовому комісаріаті м. Києва і перебував на грошовому та продовольчому забезпеченні у Київському міському військовому комісаріаті. 31.12.2005 р. позивач був звільнений зі служби у відставку за станом здоров»я у зв»язку із реформуванням ЗС України
Також судом встановлено, що під час проходження військової служби в період з 11.03.2000 р. по 31.12.2005 р. позивачу не було видане продовольче забезпечення та не виплачена грошова компенсація замість нього, що стверджується довідкою відповідача Київського міського військового комісаріату, яка мається в матеріалах справи.
Згідно постанови KM України № 316 від 12.03.1996 року „Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України і інших військових формувань..." до 10.03.2000 року позивач забезпечувався продовольчим пайком по нормі №7, а 11.03.2000 р. Законом України „Про деякі заходи щодо економії бюджетних засобів" від 17.02.2000 p., була призупинена дія ч.2 ст. 9 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" в частині отримання військовослужбовцями продовольчих пайків і речового майна або, по їх бажанню, грошової компенсації за вказані види матеріального забезпечення.
Однак, аналізучи зміст названого Закону, суд приходить до висновку, що дана норма не скасовує дію ч.1 ст. 9 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", якою гарантується матеріальне, продовольче і інші види забезпечення військовослужбовців.
Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв за якимись ознаками.
Отже, у зв'язку з тим, що дія норми №7 постанови KM України № 316 від 12.03.1996 р. припинена, позивача повинні були перевести на іншу норму продовольчого забезпечення. З урахуванням того, що найменшу вартість всіх норм продовольчого забезпечення має норма №1 (загальновійськова), то позивача повинні були забезпечувати саме відповідно до цієї норми.
Згідно ст. 16 Закону України „Про Збройні Сили України" держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і осіб, звільнених в запас, а також гарантує отримання за рахунок держави фінансового, речового, продовольчого та інших видів матеріального забезпечення.
На виконання вимог ст. 16 Закону України „Про Збройні Сили України" постановою KM України № 426 від 29.03.2002 р. були затверджені норми харчування військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань.
Відповідно до ч.3 ст. 22 Конституції України при ухваленні нових законів або внесенні змін до діючих законів не допускається зміна змісту і об'єму існуючих прав і свобод.
З огляду на наведене суд вважає, що діями відповідача, який не забезпечив дотримання гарантованого державою права позивача на отримання продовольчого забезпечення за рахунок держави, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість по виплаті компенсації за продовольче забезпечення, порушені права позивача, які підлягають до захисту і суд згідно ст. 162 КАС України вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача.
Визначаючи розмір компесації суд приймає до уваги розрахунок компенсації, наданий позивачем, який відповідачем не спростований, і визначає її в розмірі 22333, 79 грн. за період з 11.03.2000 р. по 31.12.2005 р.
Суд при розгляді вимог ОСОБА_1 не застосовує річний строк позовної давності для звернення до адміністративного суду за захистом його прав, передбачений ч.2 ст. 99 КАС України, поскільки на цьому не наполягає відповідач, який не висловив своєї позиції з цього приводу, як і взагалі не висловив позиції по суті позову.
Згідно ст. ЮО КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Вимоги позивача про стягнення компенсації за продовольче забезпечення з урахуванням компенсації підлягають задоволенню з наступних підстав.
- з -
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв»язку із порушенням строків їх виплати», згідно ст. 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв"язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують і які не мають разового характеру.
Поскільки невиплата позивачу компенсації за продовольче забезпечення, яка є грошовим доходом, який не носить разового характеру, проведена із затримкою більш як на один місяць, то суд вважає, що є перебачені законом підстави для стягнення компенсації.
При визначенні розміру компенсації втрати частини доходів суд бере до уваги розмір компенсації, визначений позивачем, який відповідачем не спростований і стягує на користь позивача 10585,66 компенсації.
Беручи до уваги встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, оцінюючи надані
сторонами докази, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими і тому вони підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі ст. ст. 19, 22, 24 Конституції України, ст. 9 Закону України „Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України «Про дякі заходи щодо економії бюджетних коштів», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв»язку із порушенням строків їх виплати», ст. 16 Закону України „Про Збройні Сили України" постанови KM України № 426 від 29.03.2002 p., постанови KM України № 316 від 12.03.1996 року „Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України і інших військових формувань...", керуючись ст. ст. 2, 4, 9, 11,71, 86, 158-163, 167 КАС України суд,-
постановив:
Позов задоволити.
Визнати протиправними дії Київського міського військового комісаріату щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за продовольче забезпечення.
Зобов'язати Київський міський військовий комісаріат виплатити ОСОБА_1 компенсацію за продовольче забезпечення з урахуванням втрати частини доходів у зв»язку із порушенням строків їх виплати в сумі 32919 (тридцять дві тисячі дев»ятсот дев»ятнадцять) гривень 45 коп.
Копію постанови направити відповідачу для відома.
постанова може бути оскаржена до апеляційного суду Київської області через Ірпінський міський суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі та наступного подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви.
постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву не було подано, а у випадку подання заяви - після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги
постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя СІ.Савченко