Справа №5-445/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2011 року                                                                                                         м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира

в складі:

головуючого-судді                      Костенко С.М.

при секретарі                               Боровицької Т.О.

з участю прокурора                     Грибанова О.Л.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі заяву засудженого ОСОБА_1 про застосування строку давності виконання обвинувального вироку, -

                                                                           в с т а н о в и в :

          Засуджений ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про застосування строку давності виконання обвинувального вироку. В обґрунтування заяви зазначив, що вироком обласного суду Донецької області від 04 вересня 1998 року його було засуджено за ст. ст. 222 ч.1, 141 ч.3, 142 ч.3, 69,,19,17, 190 ч.1, 17,19, 93 п. «а», «и», 19, 93 п. «а», «з», «і», 19, 190-1, 42  КК України (в редакції 1960року) та призначено покарання – смертну кару. 23 червня 2000 року ухвалою обласного суду Донецької області вирок змінений, смертну кару замінено на довічне позбавлення волі. Зазначає, що відповідно до вимог ст. 49 ч.1 КК України ( в редакції 1960 року) з 27 жовтня 1999 року почав відраховуватися  десятирічний строк давності виконання обвинувального вироку, а Кримінальний кодекс 2001 року збільшив максимальний строк давності виконання обвинувального вироку з 10 до 15 років. Вважає, що він підлягає звільненню, у зв’язку з закінченням строків давності виконання вироку.

          В судовому засіданні прокурор висловив думку, що заява необґрунтована та така, що не підлягає до задоволення.

          Дослідивши заяву, матеріали особової справи, заслухавши думку прокурора, суд приходить до наступного висновку.

          Вироком судової колегії у кримінальних справах обласного суду Донецької області від 04 вересня 1998 року ОСОБА_1 визнаний винним за ст. ст. 222 ч.1, 141 ч.3, 142 ч.3, 69,,19,17, 190 ч.1, 17,19, 93 п. «а», «и», 19, 93 п. «а», «з», «і», 19, 190-1, 42  КК України ( в редакції 1960року) та йому призначено покарання – смертна кара.  

          Ухвалою судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду України від 21 жовтня 1999 року вирок щодо ОСОБА_1  від 04 вересня 1998 року – залишено без зміни.

          Відповідно вирок судової колегії у кримінальних справах обласного суду Донецької області від 04 вересня 1998 року щодо ОСОБА_1 набув законної сили 21 жовтня 1999 року, в той же день вироку звернуто до виконання та з того часу вирок почав виконуватись.

          Ухвалою судової колегії у кримінальних справах обласного суду Донецької області від 23 червня 2000 року вирок щодо ОСОБА_1 змінений, призначено за тими ж статтями КК України покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Ухвала набула законної сили та звернута до виконання.

          Стаття 49 КК України обмежує строками давності повноваження держави щодо кримінального переслідування осіб, які вчинили злочин. Строк давності – це передбачений Кримінальним кодексом певний проміжок часу, після вчинення злочину, закінчення якого є підставою звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності.

Разом з тим підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України є лише таке закінчення відповідного строку давності, яке завершилося до дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо особи, яка вчинила злочин певної тяжкості. Якщо обвинувальний вирок суду набрав законної сили до закінчення відповідного строку давності, то особа вважається такою, що піддана законному засудженню за вчинений нею раніше злочин.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.80 КК України особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним висновком його не було виконано в строк п’ятнадцять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Відповідно до вимог ст. 338 КПК України початок строку відбуття покарання у вигляді позбавленні волі, обчислюється з моменту приведення вироку у виконання. Коли підсудний до винесення вироку тримався під вартою, в строк відбуття покарання зараховується строк перебування під вартою.

Відповідно до вимог ст. 404 ч.1 КПК України вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніш як через три доби з дня набрання законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції.

З огляду на наведене та враховуючи, що вирок щодо ОСОБА_1 приведено у виконання в межах строку давності виконання обвинувального вироку, положення ст. ст.  49 КК України до нього не застосовуються.

За таких обставин, суд відмовляє засудженому ОСОБА_1 у задоволенні заяви.

Керуючись ст. ст. 409, 411 КПК України, суд, -

                                                                  п о с т а н о в и в :

          В задоволенні заяви засудженого ОСОБА_1  про застосування строку давності виконання обвинувального вироку – відмовити.

          Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду Житомирської області через Богунський районний суд м. Житомира протягом семи діб з моменту проголошення, а засудженому – в той же строк з моменту вручення йому копії постанови.

Головуючий: