копія

Справа 11-497/11, 2011 року                                                              Головуючий в 1-й інстанції  Піндрак О.О.

Категорія:   ст. ст. 15 ч. 3, 186 ч. 1, 296 ч. 1 КК України         Доповідач Болотін С.М.                                                                           

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

21.06.2011               Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Хмельницького області в складі :

головуючого-судді Болотіна С.М.,

                              суддів Дуфнік Л.М., Матущака М.С.,

                              прокурора Павлишина В.І.,

                               захисника ОСОБА_1,

                              засудженого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи, та захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Хмельницького міськрайонного суду від 31 березня 2011 року,-

в с т а н о в и л а :

вироком Хмельницького міськрайонного суду від 31 березня 2011 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт. Нова Ушиця Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1, українця, громадянина України, з базовою вищою освітою, неодруженого, не працюючого, раніше не судимого,

визнано винним у вчинені злочинів, передбачених ст. ст. 15 ч. 3, 186 ч. 1, 296 ч. 1 КК України, та призначено покарання :

-          за ст. ст. 15 ч. 3, 186 ч. 1 КК України у виді двох років позбавлення волі,

-          за ст. 296 ч. 1 КК України у виді шести місяців арешту.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено два роки позбавлення волі.  

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням, із встановленням іспитового строку тривалістю два роки.

Постановлено стягнути із ОСОБА_2 на користь потерпілої               ОСОБА_4 1000 грн. моральної шкоди.    

Питання про речові докази вирішено відповідно до ст. 81 КПК України.

Запобіжний захід ОСОБА_2, до набрання вироком законної сили, залишено попередній –підписку про невиїзд.   

За вироком суду, 22 січня 2009 року біля 19 год. 55 хв. ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, біля будинку АДРЕСА_2, з метою викрадення чужого майна, без застосування фізичного насильства та погрози його застосування, намагався відкрито вирвати у ОСОБА_4 належну їй сумку, вартістю 500 грн., в якій знаходилися гроші в сумі 365 грн., флеш-карта пам’яті, вартістю 200 грн., записник вартістю 20 грн., всього майна на загальну суму 1085 грн., проте не довів свій злочинний намір до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпіла вчинила активний опір його злочинним діям та припинила їх, а саме, застосувавши сльозогінний газ, затримала підсудного.

10 травня 2009 року біля 10 год. ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, в громадському місці –на території військового кладовища поблизу меморіальної дошки загиблим у Великій Вітчизняній Війні по вулиці Кам’янецькій в м. Хмельницькому, незважаючи на те, що за ним спостерігали сторонні люди, які проходили по території кладовища, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, а саме, зневажливо ставлячись до громадського порядку та існуючих в суспільстві загальновизнаних правил поведінки і моральності, демонстративно зневажаючи їх, оголив геніталії та в присутності інших людей займався онанізмом, після чого був затриманий працівниками міліції.    

В поданій апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи, не оспорюючи доведеність вини засудженого ОСОБА_2, просить вирок скасувати, у зв’язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням кримінального закону. Постановити свій вирок, яким за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 187 ч. 1, 296 ч. 1 КК України, з застосуванням ст. 70 КК України призначити ОСОБА_2 покарання у виді 3 років позбавлення волі.  

Вказує, що на досудовому слідстві та в судовому засіданні по факту заволодіння майном потерпілої ОСОБА_4 доведено, що засуджений вчинив розбійний напад на останню, однак суд безпідставно перекваліфікував його дії на грабіж.

Захисник ОСОБА_3, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_2, вважає, що висновки суду, викладені у вироку в частині замаху на заволодіння майном потерпілої ОСОБА_4, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки вони не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні та мають істотні суперечності. На його думку, суд не взяв до уваги показання засудженого, не дав їм правової оцінки. Це на переконання захисника свідчить про упередженість суду та є підставою для скасування вироку, та закриття провадження в справі в цій частині.

Крім того, захисник вважає, що з огляду на те, що ОСОБА_2 раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем роботи, є всі підстави для пом’якшення покарання засудженому призначеного за ч. 1 ст. 296 КК України.

Вирок місцевого  суду в частині засудження ОСОБА_2, кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 296 КК України, доведеності його вини ні прокурором, ні іншими учасниками судового розгляду, в тому числі засудженим не оскаржується.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, прокурора, який підтримав подану апеляцію,  пояснення засудженого та його захисника, які підтримали подану ними апеляцію, з посиланням на зазначені в ній доводи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора та захисника засудженого до задоволення не підлягають.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчинені злочинів при зазначених у вироку обставинах відповідає матеріалам справи та ґрунтується на досліджених в судовому засіданні доказах.

Доводи апеляцій прокурора та захисника ОСОБА_3, в інтересах засудженого, про те, що досудове та судове слідство в справі проведено упереджено, без з’ясування обставин, які мають значення для встановлення істини у справі, є необґрунтованими і спростовуються зібраними у справі та дослідженими судом доказами.

Так, в судовому засіданні засуджений ОСОБА_2, викладаючи свою версію подій, не заперечував обставин зустрічі з потерпілою ОСОБА_4 поряд будинку АДРЕСА_2 та конфлікту з останньою, тобто саме в тому місці, де була зроблена спроба заволодіти майном потерпілої.

Показаннями потерпілої ОСОБА_4 повністю стверджуються обставини спроби ОСОБА_2 заволодіння належним їй майном, в час та при обставинах, які зазначені у вироку, його кількість та вартість.

Зазначені обставини повністю та об’єктивно підтверджені жодним чином не спростованими ні засудженим, ні його захисником показаннями свідка ОСОБА_5, покази якого повністю узгоджуються з показаннями потерпілої, який показав, що засуджений був затриманий ОСОБА_4, оскільки намагався викрасти у неї речі, в тому числі жіночу сумку. Ствердив, що ОСОБА_2 чинив активні дії, робив спроби вирватися та залишити місце злочину.

Затримання ОСОБА_2 22 січня 2009 року, саме з приводу спроби останнього заволодіти чужим майном, послідовно ствердив свідок ОСОБА_6

Крім того, факт вчинення ОСОБА_2 злочину стверджується даними протоколу огляду місця події з схемою та фото-таблицею, з яких вбачається місце вчинення злочину саме те, на яке вказують потерпіла та свідки (а.с. 10-12, т. 1).

Даними протоколів виїмки та огляду речових доказів з фото-таблицями вбачається, що на жіночій сумці належній потерпілій, якою намагався заволодіти засуджений виявлені сліди пошкоджень у вигляді надриву (а.с. 40, 41-43, т. 1).

Даними протоколу очних ставок між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2, якими стверджується, що потерпіла та свідок прямо вказали на засудженого як на особу, яка зробила спробу заволодіти майном              ОСОБА_4 та була затримана на місці вчинення злочину (а.с. 78-79; 81-82,             т. 1).

Даними протоколу відтворення обстановки та обставин події вбачається, що потерпіла ОСОБА_4 в деталях, вказала місце та спосіб, за допомогою якого ОСОБА_2 намагався заволодіти належним їй майном (а.с. 93, т. 1).

Кількість та вартість викраденого майна стверджується послідовними показами потерпілої ОСОБА_4, даними протоколів виїмки та огляду речових доказів з фото-таблицями, яким місцевий суд обґрунтовано надав перевагу, оскільки вони є послідовними як в процесі досудового слідства так і судового розгляду (а.с. 78-79; 81-82, т. 1).

Наведені докази повністю спростовують доводи апеляції захисника ОСОБА_3 про необґрунтованість порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 по факту замаху на заволодіння майном потерпілої ОСОБА_4 та засудження останнього.

Жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви у об’єктивності вищевказаних матеріалів, їх фальсифікації ні засудженим, ні його захисниками не надано.

Більше того, дані твердження були предметом дослідження місцевого суду та ним детально проаналізовані.

По справі не встановлено жодного доказу щодо застосування відносно засудженого заборонених законодавством методів слідства, не здобуто таких і в процесі судового розгляду.

Такі твердження ґрунтуються виключно на міркуваннях та припущеннях самого ОСОБА_7 та його захисника, які є прямо зацікавленими особами, їх роздумах щодо процесів в державі, діяльності правоохоронних органів, систематичних звинуваченнях органів досудового слідства та суду в упередженості та необ’єктивності, вільному тлумаченні кримінального закону, що не можна визнати допустимими доказами.

Більше того, такі твердження спростовуються матеріалами перевірки службового розслідування, проведеної за результатами вчинення злочину               (а.с. 107-109, т. 1).

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що докази замаху ОСОБА_2 на заволодіння майном потерпілої, які покладені судом в основу обвинувального вироку були отримані з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства.  

Ретельно проаналізувавши докази в їх сукупності, суд дав їм належну оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини                 ОСОБА_2 у замаху на відкрите викрадення чужого майна, а тому правильно кваліфікував його дії за ст. ст. 15 ч. 3, 186 ч. 1 КК України.

В свою чергу ґрунтується на вимогах закону і кваліфікація дій засудженого за ст. 296 ч. 1 КК України.

Доводи апеляції прокурора про те, що дії ОСОБА_2 по епізоду замаху на заволодіння майном потерпілої ОСОБА_4 22 січня 2009 року підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 187 КК України, з огляду на те, що у потерпілої виявлені легкі тілесні ушкодження, що характеризуються короткочасним розладом здоров’я, є необґрунтованими і спростовуються зібраними у справі та дослідженими судом доказами.

Так, ставлячи питання про перекваліфікацію дій засудженого, прокурор не звернув увагу на положення ст. 187 КК України та роз’яснення з цього приводу викладені у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», згідно яких розбій –це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під нападом за статтею 187 КК слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті.

Тобто, для кваліфікації дій винної особи за ст. 187 КК України визначальне значення має умисел особи, який є прямим та характеризується тим, що винна особа усвідомлює та бажає спричинити такі тілесні ушкодження, в даному конкретному випадку у вигляді легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів кримінальної справи, зокрема висновку експерта № 415 від 26.02.2009 року, у ОСОБА_4 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: лінійних саден м’яких тканин обох передпліч, набряку м’яких тканин правого гомілково-ступеневого суглобу і розтягнення зв'язок правого гомілково-ступеневого суглобу, що могли утворитися від дії тупо-загострених твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею (садна), і в результаті підвертання правої ноги в гомілково-ступеневому суглобі (набряк м’яких тканин з розтягненням зв'язок гомілково-ступеневого суглобу), які могли утворитися в час та при обставинах, на які вказує потерпіла та за своїм характером відносяться до : - легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки (садна шкіри); - легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я (ушкодження правого голімково-ступеневого суглобу) (а.с. 99-100, т. 1).   

Таким чином, набряк м’яких тканин правого гомілково-ступеневого суглобу із розтягненням зв'язок правого гомілково-ступеневого суглобу, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я, утворилися внаслідок того, що ОСОБА_4 оступилася в результаті боротьби з засудженим, а не внаслідок умисного спричинення таких тілесних ушкоджень ОСОБА_2, оскільки умисел останнього на спричинення названих тілесних ушкоджень спрямований не був.

Вказані висновки фактично підтвердив і лікар судово-медичний експерт ОСОБА_8 в процесі судового розгляду.

У справі не встановлено доказів, які б свідчили, що ОСОБА_2, шарпаючи ОСОБА_4 за сумку, яка перебувала у неї на руці, мав умисел заподіяти їй легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я не здобуто таких і в процесі апеляційного розгляду, не навів таких доказів і прокурор. Такі твердження ґрунтуються виключно на припущеннях самого прокурора, який є прямо зацікавленою особою, що не можна визнати належними та допустимими доказами.  

Тому колегія суддів вважає, що місцевий суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_2 по факту замаху на заволодіння майном потерпілої                  ОСОБА_4 за ст. ст. 15 ч. 3, 186 ч. 1 КК України.

Призначене ОСОБА_2 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання  вчиненню нових злочинів.

При цьому судом були враховані ті обставини, на які є посилання в апеляції захисника.

Зокрема, судом при призначенні засудженому покарання взято до уваги суспільну небезпечність вчинених злочинів, те, що ОСОБА_2 повністю визнав вину у вчинені хуліганства, щиро розкаявся у скоєному, ці злочини вчинив в стані алкогольного сп’яніння, тому ця обставина обґрунтовано визнана судом такою, що обтяжує покарання.

Суд також обґрунтовано врахував, що засуджений вперше притягується до кримінальної відповідальності та позитивно характеризується як за місцем роботи так і проживання.  

За таких обставин колегія суддів вважає, що покарання, визначене  ОСОБА_2 та його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням, при даних конкретних обставинах справи та особі засудженого є достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових злочинів, тобто ґрунтується на вимогах закону.

Сама по собі та обставина, що ОСОБА_2 не визнав вину у вчинені злочину, передбаченого ст. 187 КК України, та не відшкодування моральних збитків засудженим, в даному випадку не може слугувати підставою для призначення йому більш суворого покарання.

З урахуванням наведеного, підстав для зміни чи скасування вироку у межах апеляції прокурора та захисника не вбачається.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,-    

у х в а л и л а :

вирок Хмельницького міськрайонного суду від 31 березня 2011 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а апеляції прокурора та захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_2 –без задоволення.

Судді /підписи/

         З оригіналом згідно:

         Суддя апеляційного суду                                                    

Хмельницької області                                                              С.М. Болотін