Справа №  2-1418/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2011 року                                                                        м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Бошкова М.І.

при секретарі Іваненко В.І.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні у м. Кілія цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до       

ОСОБА_2  

про

 стягнення боргу за договором позики

В С Т А Н О В И В:

       Позивач в позові просить суд стягнути з ОСОБА_2 суму боргу у вигляді грошових коштів з відповідними процентами загальною сумою 86305 грн., суму моральної шкоди за несвоєчасну виплату коштів в сумі 3000 грн., а також судові витрати -  витрати на правову допомогу в сумі 1570 грн., сплачену суму ІТЗ судового процесу.   

       Представник позивача у судовому засіданні підтвердив позовні вимоги.

       Відповідач у судове засідання не з‘явився, був повідомлений неодноразово належним чином про час і місце проведення судового засідання, що підтверджується долученими до справи повідомленнями, про причини неявки суд не повідомляв, зважаючи на що суд за згодою позивача приймає рішення у відсутності відповідача в порядку ст. 224 ЦПК України.   

     Дослідивши матеріали справи у судовому засіданні, суд вважає позов заснованим на законі, а тому задовольняє позов частково з наступних підстав.            

     Відповідно до розписки ОСОБА_2 від 03.03.2007 року ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 гроші в сумі 5000 доларів США 03.03.2007 року та зобов’язується повернути їх по першій вимозі.  Згідно іншої розписки, складеної ОСОБА_2 від 04.02.2009 року, ОСОБА_2 04.02.2009 р. взяв у ОСОБА_1 гроші в сумі 35 000 грн., які зобов’язується повернути їх по першій вимозі.   

    Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

    Стаття 1047 регламентує, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його суму не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян; на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, якій посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

    Як було встановлено у судовому засідання сторони склали дві розписки, за якими боржник вказав, що зобов’язується виплатити позивачу суму отриманих грошей, тобто уклали договір позики, предметом яких були певні грошові суми, сторони, як доказ підтвердження склали розписку, в якій вказали кількість переданих у позику грошей позичальникові, строк виконання обов’язку позичальника повернути власнику таку суму, тобто укладений договір є дійсним та, в свою чергу, породжує між сторонами відповідні дійсні зобов’язальні правовідносини.

   Таким чином сторони обговорили між собою, що суму боргу боржник  - ОСОБА_2 зобов’язується виплатити по першій вимозі позивачки. В позові позивач вказує, що вона звернулася до ОСОБА_2 з вимогою в вересні 2010 року, не підтвердивши свої твердження обґрунтованими належними доказами.  Відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику – грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором. Також судом було встановлено, що незважаючи на домовленість між сторонами, яка підкріплена відповідними розписками, відповідач дійсно належним чином не виконав свої договірні зобов’язання в строк і порядок, як то передбачено ЦК України. Такі дії боржника є невиконанням зобов’язання з сторони відповідача. Причини невиконання свого зобов’язання боржник жодними доказами не підтвердив. Виходячи з даних договірних правовідносин суд вважає, що до стягнення з відповідача, як сторони, що не виконала свої зобов’язання належить до стягнення сума, що була взята позивачем без врахування відповідних відсотків та компенсації за прострочення боргу, адже ч. 1 ст. 1049 ЦК передбачено, що якщо договором на встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернута позичальником протягом 30 днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це.      

    Згідно з ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Відповідно до ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання;  боржник, який прострочив виконання такого зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

  Таким чином, суд вважає, що до стягнення по позиковим зобов’язанням з відповідача належить наступна сума:    74879 грн = (35000 грн.  + 39879 грн.  (5000 доларів США на момент прийняття судом рішення складають гривневий еквівалент згідно відомостям НБУ України 797,59 грн. за 100 доларів США, що складає 39 879 грн.( 5000*797,59) = 74879 грн.).

   Що стосується відшкодування відповідачем суми моральної шкоди, то суд вважає, що така шкода не підлягає стягненню з наступних підстав. Як вказано в п. 9 Постанови Пленуму ВС України «Про судову практику про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року  розмір  відшкодування  моральної  (немайнової)  шкоди  суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних,  психічних  тощо),  яких   зазнав   позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках,  ступінь зниження престижу,  ділової репутації,  час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною  ініціативою  чи  за зверненням   потерпілого   - спростування  інформації редакцією засобу масової інформації.  При цьому  суд  має  виходити  із  засад  розумності,  виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Позивач в своїх вимогах не довів жодного обґрунтованого доказу, який б підтверджував спричинену ним моральну шкоду, обсяг страждань, характер немайнових втрат, іх тривалості, можливості відновлення, адже суд не може виходити з одного твердження позивача, що суму моральної шкоди позивач оцінює в 3000 грн. без відповідних обґрунтування таких вимог.  

       Суд також стягує з відповідача суму витрачених судових витрат - правової допомоги згідно наданого юристом Байрактар Д.І. товарного чеку від 29.11.2010 року на загальну суму 1570 грн. відповідно до вимог ч. 2 ст. 88 ЦПК України.

      Керуючись ст.ст. 79, 84, 88, 209, 208-210, 212-215 ЦПК, ст.ст. 15, 16, 202–214, 638-654, 1046-1053 ЦК України суд

        В И Р І Ш И В:

        Позов задовольнити частково.

       Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 74879 грн..  

       Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за оплату послуг з надання юридичної допомоги юристом Байрактар Д.І. в сумі 1570 грн..

       В решті позовних вимог відмовити.

      Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом 10 днів з дня отримання його копії.   

Суддя   Кілійського

районного суду
ОСОБА_3