Справа № 2-3214/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

25.05.2011 року

          Київський районний суд м. Одеси в складі:

                    головуючого –судді                     Салтан Л.В.

                    при секретарі                               Небесній О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_2 спілки «Істок», ОСОБА_3

та ОСОБА_4

про визнання угоди недійсною,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 спілки «Істок», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання угоди недійсною, в якому просить визнати угоду, вчинену між відповідачкою ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 спілка «Істок» від 30 липня 2008 року та визнати недійсним договір поруки № ДП-3122 від 30 липня 2008 року, укладений між відповідачкою ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 спілкою «Істок».

Позивач посилається на те, що 30 липня 2008 року між його дружиною та відповідачкою ОСОБА_3 та відповідачем –ОСОБА_2 спілкою «Істок»був укладений договір поруки № ДП-3122, згідно з яким ОСОБА_3 як поручитель брала на себе зобов’язання перед кредитором, тобто –кредитною спілкою «Істок»відповідати по зобов’язаннях громадянки та відповідачки за цим позовом члена кредитної спілки ОСОБА_4, які виникали з умов кредитного договору № КД-3122 від 30 липня 2008 року, на підставі якого відповідачка     ОСОБА_4 отримала кредит в сумі 15 000 (п’ятнадцять тисяч) гривень на строк 18 місяців із сплатою відсотків в розмірі 28,5 % річних в повному обсязі цих зобов’язань.

Він з відповідачкою ОСОБА_3 знаходяться у законному шлюбі, але в різні періоди та зараз тимчасово не мешкають разом в силу особистих сімейних причин.

Нещодавно він дізнався, що його дружина без його відома ще у 2008 році уклала зазначений договір поруки, ризикуючи при цьому спільним майном подружжя.

Також він дізнався, що кредитні відносини, в яких вона виступила поручителем є проблемними внаслідок неналежного виконання кредитних зобов’язань відповідачкою ОСОБА_4, яку свого часу добре знала і знає його дружина, відповідачка за цим позовом ОСОБА_3

Відповідно до п.п. 1.3, 2.1 та 2.2 договору поруки, сторони договору (тобто КС «Істок»та ОСОБА_3М.) встановлюють, що зобов’язання поручителя перед кредитором є безумовними і ніяких інших умов, крім передбачених цим договором поруки та вказаним умовам в кредитному договорі не потребують.

Сторони договору визначають, що у випадку невиконання Позичальником (тобто ОСОБА_4В.) взятих на себе зобов’язань по кредитному договору, поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором нарівні з позичальником за повернення суми кредиту та нарахованих відсотків кредитом.

Сторони договору встановили, що якщо надійде вимога про погашення суми заборгованості по кредитному договору і таких коштів у поручителя не буде, то кредитор (тобто КС «Істок») має право звернути стягнення за рахунок майна поручителя, згідно чинного законодавства.

Такі ж моменти та положення, тобто такі, що ставлять під загрозу спільне майно подружжя містяться також, зокрема, п.п. 3.1 та 3.2 договору поруки, які передбачають відповідальність за невиконання чи неможливість виконання обов’язків за умовами обох договорів.

Факт укладання угоди поруки його дружиною та відповідачкою за цим позовом ОСОБА_3 порушує його права на спільне майно подружжя, угода поруки була укладена без його згоди, а сам договір з вищенаведених підстав виходить за межі дрібного побутового.

Нещодавно йому зі слів відповідачки ОСОБА_3 стало відомо, що внаслідок прийняття заочного рішення Київським районним судом м. Одеси за позовом ОСОБА_2 спілки «Істок»до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з його дружини було стягнуто в солідарному порядку грошову суму в розмірі 22 015, 83 грн. (двадцять дві тисячі п’ятнадцять гривень 83 коп.) та арештоване майно за постановою державного виконавця. На сьогодні йому відомо, що зазначені суми стрімко зростають.

Зазначена обставина лишній раз доводить незаконність укладеної угоди поруки та ставить спільне невизначене майно подружжя під загрозу.

На протязі всього строку виконання зобов’язань відповідачкою ОСОБА_4 остання ні зі мною ні з відповідачкою ОСОБА_3 майже не спілкувалася та по сьогодні не спілкується, на зв’язок виходить рідко.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 65 Сімейного кодексу України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

За період з вересня 2008 року по сьогодні він взагалі не знав, що, зокрема, кредитні зобов’язання та основні зобов’язання за кредитним договором в цілому не виконуються майже взагалі.

У зазначених правовідносинах відповідачка несе ризик навіть цінним майном набутим за період шлюбу, передбаченим ч. 3 ст. 65 СК України, серед якого є дорогоцінні прикраси, побутова техніка тощо.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Ситуація, що склалася та небажання відповідача КС «Істок»добровільно визнати договір поруки недійсним змушує його звертатися за захистом своїх прав та законних інтересів з відповідним позовом до суду.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила його задовольнити.

ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилася, надала до канцелярії суду заяву, в якій позов ОСОБА_1 визнає, проти визнання угоди недійсною не заперечує та просить справу розглянути без її участі.

ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилася, від її представника надійшла заява, в якій позов ОСОБА_1 вони визнають та проти визнання угоди недійсною не заперечує.

Представник ОСОБА_2 спілки «Істок»у судовому засідання позов не визнав, заперечував проти його задоволення.

Представник КС «Істок»посилається на те, що 30 липня 2008 року між КС «Істок та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № КД-3122, згідно з яким кредитна спілка надала ОСОБА_5 кредит у розмірі    15 000,00 грн., строком до 1 лютого 2010 року, із сплатою 28,5 % річних за користування кредитними коштами. Крім того 30 липня 2008 року між КС «Істок» та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, згідно з якими поручитель ОСОБА_3 взяла на себе зобов’язання відповідати по зобов’язанням позичальника, які виникають із умов кредитного договору № КД-3122 від 30 листопада 2008 року.

Згідно з ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Так, відповідно до п. 3.1. договору –поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

КС належним чином виконала зобов’язання передбачені умовами договору, що підтверджується видачею позичальнику кредиту відповідно до умов договору, а позичальник у порушення п. п. 1.1., 2.1., 2.З., 2.7. та 3.6. договору не здійснив оплату кредиту та не сплатив відсотків за його користування в повному обсязі, тобто зобов’язання з його боку не виконано. Таким чином, відповідачами були порушені вимоги ст.ст. 525 –527 ЦК України, зобов’язання не було виконане належним чином у встановлений термін і є в наявності однобічна відмова від виконання зобов’язань. З урахуванням цього КС «Істок» звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Порука є способом забезпечення виконання зобов’язання, а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю; договір поруки не створює обов’язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором. Тому при укладенні договору поруки згода подружжя не потрібна.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з договором поруки ДП-3122 від 30 липня 2008 року, укладеного між КС «Істок»(кредитор) та ОСОБА_3 (поручитель), остання на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед Кредитором відповідати по зобов’язанням громадянина України, члена КС «Істок»ОСОБА_4, які виникають з умов кредитного договору № КД-3122 від 30 липня 2008 року, на підставі якого позивач отримав кредит 15 000,00 грн. на строк 18 місяців із сплатою відсотків в розмірі 28,5 % річних в повному обсязі цих зобов’язань. Сторони цього договору встановлюють, що зобов’язання поручителя перед кредитором є безумовними і ніяких інших умов крім передбачених цим Договором та вказаних у кредитному договорі не потребують. Зобов’язання, передбачені у п. 1.2. цього Договору повинні бути виконані Поручителем протягом 3-х банківських днів з дня отримання повідомлення від кредитора про порушення позичальником взятих не себе зобов’язань по поверненню кредиту та сплати нарахованих відсотків за кредитом. Поручитель гарантує кредитору, що укладення даного договору не є метою отримання прибутку. Поручитель свідчить, що з умовами кредитного договору він ознайомлений та згодний.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Зі змісту наведеної норми випливає, що порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов’язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов’язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язання боржником шляхом відшкодування в грошовій формі того, що не було виконане боржником.

Відповідно до ч.1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. А ч.2 зазначеної статті встановлює, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порука є способом забезпечення виконання зобов’язання, а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю; договір поруки не створює обов’язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором. Тому при укладенні договору поруки згода подружжя не потрібна.

На думку суду, посилання позивача на ст. 65 СК України є помилковим застосування в даному випадку, оскільки порука є способом забезпечення виконання зобов’язання, а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю; договір поруки не створює обов’язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором.

Суд розглянувши справу в межах заявлених позивачем вимог, на основі дотримання принципів диспозитивності, змагальності справедливості судочинства, всебічного та повного дослідження обставин справи, перевірки їх наданими сторонами доказами, оцінивши їх у сукупності, виконавши вимоги процесуального закону, дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 213, 215, 294 ЦПК України, ст.ст.  203, 215, 553, 554 ЦК України, ст. 65 СК України, суд –

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 спілки «Істок», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання угоди недійсною.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий                                                                          Салтан Л.  В.

 ,   ,