Справа № 2-а-5139/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня     2011 року Суворовський районний суд міста Одеси в

складі:

головуючого судді Гудіної Н.І.

при секретарі Мельніченко А.О.

розглянувши в порядку скороченого провадження, в залі суду № 7, в місті Одесі адміністративну справу за позовом      ОСОБА_1                до управління Пенсійного фонду в Суворовському районі м. Одеси про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни,-   

  ВСТАНОВИВ   

19 травня       2011 року, ОСОБА_1                     звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси із адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси  мотивуючи свої вимоги тим, що вона є дитиною війни і відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання щомісячного підвищення пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Конституційний суд України прийняв рішення від 09.07.2007 року, яким скасував деякі положення Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік", які скорочували суму виплат дітям війни. Проте відповідач відповідний перерахунок пенсії не зробив, в зв'язку з чим позивач  просить суд зобов'язати відповідача здійснити перерахунок призначеної йому пенсії та забезпечити виплату щомісячної державної соціальної допомоги за період з   01.01.2006 року по  день винесення Постанови, виходячи із вимог Закону.   

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від   20 червня     2011 року позовні вимоги позивача за період з 01.01.2006 року по 19.11.2010   року залишено без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.   

Відповідач ухвалу про відкриття скороченого провадження, копію позову та додані матеріали отримав 09.09.2011 року.  

Відповідно до п.2 ч.5 ст.183-2 КАС України, справа повинна бути розглянута у порядку скороченого провадження не пізніше трьох днів з дня закінчення строку, передбаченого частиною третьою цієї статті, якщо до суду не було подано заперечення відповідача та за умови, що справа розглядається судом за місцезнаходженням відповідача.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги, щодо яких відкрито провадження у справі, підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, у судовому засіданні встановлено, що позивачка народилась 26 січня 1942  року, є громадянкою України, пенсіонеркою, дитиною війни, що підтверджується її паспортом та пенсійним посвідченням.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195 від 18.11.2004 року, дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які мають статус дитини війни, на їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України “Про соціальний захист дітей війни”. На підставі ст.6 цього Закону дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”  №1058 від 09 липня 2003 року, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому ч.3 ст.28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.    

Враховуючи викладене, в контексті положень ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”  та ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру належного позивачеві щомісячного підвищення до пенсії розмір прожиткового мінімуму, встановлений на відповідні періоди, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду не суперечить вимогам ч.3 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.    

Пунктом 41 Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів” до ст.6 Закону №2195-ІV були внесені зміни, відповідно до яких особам, які мають статус “діти війни” (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус  ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії  або  щомісячного  довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Розмір вказаної надбавки відповідно до ст.14 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року для учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни становив 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, для інших учасників війни - 10%.      

Проте, рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року положення пункту 41 розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів” Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” були визнані неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.    

При цьому у п.6 Конституційний Суд України зазначив, що рішення у цій справі має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнаних неконституційними.    

Виходячи з того, що редакція ст.6 Закону №2195-ІV від 01 січня 2008 року втратила свою чинність з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, то з 22 травня 2008 року у відповідності з вимогами ч.2 ст.152 Конституції України відновилася попередня редакція цієї статті, яка встановлювала право позивача, як дитини війни, на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком,  визначеної на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Така ж редакція ст.6  Закону №2195-ІV діє і до цього часу.    

Згідно до ст.52 Закону України “Про державний бюджет України на 2010 рік” та згідно ст.21 Закону України “Про державний бюджет України на 2011 рік” прожитковий мінімум  для осіб, які втратили працездатність встановлений в 2010 році з 01 липня –709 гривень, з 01 жовтня 723 гривні, з 01 грудня – 734 гривні, в 2011 році у розмірі: з 01 січня - 750 гривень, з 01 квітня - 764 гривні, з 01 жовтня - 784 гривні, з 01 грудня –800 гривень. Отже розмір належного позивачеві підвищення, передбаченого ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” мав складати:  з 01 січня –208 грн. 50 коп.; з 01 квітня –211 грн. 80 коп.; з 01 липня –215 грн. 70 коп.; з 01 жовтня –216 грн. 90 коп.; з 01 грудня –220 грн. 20 коп.; з 01 січня 2011 року –240 грн. 

Судом же встановлено, що впродовж періоду, за яким відкрито провадження у справі, належне позивачці підвищення до пенсії виплачувалось у розмірі 49 грн.80 коп., що не відповідає розміру підвищення, встановленому ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.    

Таким чином, в період дії зазначеної норми в порушення принципу пріоритетності законів, як нормативних актів вищої юридичної сили над підзаконними актами, якими є постанови КМУ, відповідач нараховував та виплачував позивачці підвищення до пенсії не у розмірі, встановленому ст.6 Закону №2195-ІV, а у розмірі, встановленому підзаконним актом –постановою Кабінету Міністрів України №530 від 28 травня 2008 року, яка суттєво звужує право позивачки щодо розміру належного підвищення.      

Отже, виплачене позивачці підвищення за вказаний період підлягає перерахуванню та виплаті, виходячи з розміру 30 % мінімальної пенсії за віком,  визначеної на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом на відповідний період.    

Відповідно до ч.1 ст.256 КАС постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження, підлягають негайному виконанню, при цьому, згідно п.8 ч.6 статті 1832 КАС України, у постанові, прийнятій у скороченому провадженні, зазначається обов’язок відповідача виконати постанову негайно.

Вимоги позивачки про відшкодування їй витрат  на правову допомогу в розмірі 300 грн., сплачені  згідно з квитанцією на рахунок ТОВ «Надія»відповідно до акту прийому-передачі послуг –задоволенню не підлягають.

          Так, відповідно  до ст. 87 КАС України,  до витрат пов’язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на правову допомогу.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590,  якщо компенсація сплачується за рахунок держави,  граничний розмір таких витрат не може перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того,  що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5% розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.

У довідці ТОВ «Надія» не зазначено скільки часу витрачено на надання правової допомоги позивачу, якими доказами підтверджується витрата такої кількості годин на правову допомогу тощо.

Крім того, у довідці про витрату робочого часу на надання правової допомоги вказано на те, що проводився збір необхідних документів, однак, крім документів, які знаходяться у самого ж позивача, до позовної заяви інших документів не додано.  Роз`яснення режиму роботи суду та того, що позивач має право, написавши заяву, не з`являтися до суду, з урахуванням, що справа розглядається без виклику сторін у скороченому провадженні, а також надання реквізитів для сплати державного мита, тоді як дана інформація є відкритою та загальнодоступною, взагалі не може вважатись  правовою допомогою. За таких обставин вимоги про стягнення витрат на правову допомогу  задоволенню не підлягають.

  Що стосується  позовних вимог  про зобов’язання відповідача в подальшому виплачувати  щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком,  то в даній частині позову необхідно відмовити.

Так, відповідно до ч. 1 ст.  2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Захист прав, свобод та інтересів осіб є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Таким чином, неможливо зобов'язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, оскільки відсутні факти порушення  прав позивача в майбутньому.

На підставі викладеного, ст. ст. 19, 22,  46, 147, 150, 152 Конституції  України, Рішення Конституційного  Суду  України   від  09.07. 2007  року № 6-рп/2007; № 10-рп/2008  від  22.05. 2008  року; № 26-рп/2008  від 27.11. 2008 року,  ст.  17 Закону  України  «Про  виконання   рішень та  застосування  практики Європейського суду  з  прав  людини»№ 3477-1У  від  23 лютого 2006  року, ст.ст.1,6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, Законом України № 835-VІ від 26 грудня 2008 року «Про Держаний бюджет України на 2009 рік», керуючись ст. 9, 11,70, 71, 158-163, 186, 99, 1832 КАС України, суддя –

П О С Т А Н О В И В:

           Адміністративний позов ОСОБА_1              –задовольнити частково.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м.Одеси нарахувати та виплатити ОСОБА_1                  підвищення до пенсії, що передбачене ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, починаючи з 19.11.2010 року по 20 червня 2011 року з урахуванням фактично виплачених та отриманих позивачкою сум.   

Допустити негайне виконання постанови суду.

В іншої частині відмовити.

Копію постанови направити сторонам у справі.     

          Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання до Суворовського районного суду м.Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

 Суддя