ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 15 червня 2011 року           10:52           № 2а-13395/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді  Шрамко Ю.Т. при секретарі судового засідання  Четвертак Я. І.  розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна"

до  Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень, визнання дій протиправними

за участю представників сторін:

від відповідача, ОСОБА_1, довіреність № 22/9/10-011,  від 04.01.11;

від позивача, ОСОБА_2, довіреність № 1915,  від 08.09.10,

                                                            В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна (далі –позивач), звернулось до  Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі –відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 7 вересня 2010 року № 0000872202/0 від 7 вересня 2010 року № 0000432201/0, а також про визнання протиправними дій відповідача щодо безпідставного визнання наявності фактів завищення Товариством  від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток та завищення (з урахуванням заниження) від’ємного значення різниці між сумою податкових зобов’язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту перевірки є необґрунтованими та не відповідають вимогам чинного законодавства України, а прийняті на їх підставі оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.09.2010 р. відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд справи.

          В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, пояснила,  що Закон України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, передбачав право платника податків у разі виявлення податкових накладних, отриманих й оплачених у минулих податкових періодах, але помилково не включених до податкового кредиту того звітного періоду, в якому вони отримані, або подати уточнюючий розрахунок податкових показників до податкової декларації з ПДВ за той звітний період, в якому платник мав право на включення сум ПДВ по зазначених податкових накладних до податкового кредиту, або включити такі суми ПДВ до податкового кредиту в податковій декларації за той звітний період, в якому такі помилки були виявлені. Також, представник позивача щодо  сплати податку на доходи нерезидента пояснила, що, у випадку коли податок на доходи було нараховано, але не сплачено або сплачено несвоєчасно, штраф, передбачений пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181, не може бути застосований, стосовно розподілу ПДВ з урахуванням відповідних коефіцієнтів,  зазначила, що такий розподіл був проведений Товариством у відповідності до чинного на час існування спірних правовідносин законодавства, відповідач розрахував самостійно коефіцієнт для визначення дозволеного до включення до податкового кредиту ПДВ та застосував його до податкового кредиту, вже розрахованого Товариством із застосуванням коефіцієнта. Звернула увагу суду, що  відповідач фактично застосував коефіцієнт другий раз, що фактично призвело до зменшення дозволеного до включення в податковий кредит ПДВ, при цьому Відповідач не прийняв до уваги, що до розподілу ПДВ не враховуються операції з об’єктом фінансового лізингу та визначав коефіцієнт використовуючи повні суми вартісних показників. Стосовно висновків акту перевірки щодо безпідставного визнання наявності фактів порушення позивачем   п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України  "Про оподаткування прибутку підприємств"  та завищення від’ємного значення об’єкта оподаткування на суму сплачених коштів АК „Коннов і Созановський” та представництву „Бейкер і Макензі –Сі Ай Ес, Лімітед” за надання юридичних послуг, зазначила, що як висновки, так і дії відповідача в цій частині є протиправними, оскільки позивачем було  надано всі необхідні документи, що підтверджують як факт надання відповідних послуг, так і факт використання цих послуг у господарській діяльності позивача. Крім того, представник позивача зазначила, що в податковому обліку маршрутизатори повинні враховуватись у складі 4 групи основних фондів, до яких застосовується ставка амортизації 15% у квартал, що також підверджується науково-технічною експертизою щодо визначення та технічних і функціональних особливостей маршрутизаторів, яка проводилась науково-технічним об’єднанням “КПІ-Телеком” Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”, а,  висновок відповідача про те, що Товариство неправомірно відносило маршрутизатор Voice Bundle w/PVDM2-48 FL-CCM та маршрутизатор Catalyst 3750 24 10/100 PoE + 2 SFP до 4 групи основних фондів замість 1 групи основних фондів, в результаті чого було завищено суми амортизаційних відрахувань у розмірі 22 107 грн. не відповідає чинному законодавству України, просила  позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив, пояснив, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення  є порушення позивачем вимог Законів України „Про оподаткування прибутку підприємств”, „Про податок на додану вартість”, а також розпорядження Кабінету Міністрів України „Деякі питання адміністрування податку на додану вартість”, тому, прийняті податкові повідомлення-рішення та дії відповідача є правомірними, просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

У період з 30.06.2010 року по 17.08.2010 року Державною податковою інспекцією у Голосіївському р-ні м. Києва  була проведена планова виїзна перевірка ТОВ „Катерпіллар Файненшл Україна” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року.

          В акті планової виїзної перевірки від 25 серпня 2010 року № 755/1-22-01/35431993 (далі –Акт) співробітниками ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва було, зокрема, встановлено порушення позивачем:

-          п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.1.1. п.8.1, пп. 8.2.2 п. 8.2, пп.8.3.2 п. 8.3, пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України „Про оподатквання прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР (далі –„Закон № 334”), в результаті чого було встановлено завищення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток на загальну сумму 293 664 грн.;

-          пп. 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.3 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі –„Закон № 168”) та розпорядження Кабінету Міністрів України „Деякі питання адміністрування податку на додану вартість” від 9 вересня 2009 року № 1120-р, в результаті чого було встановлено заниження податку на додану вартість (ПДВ) на загальну суму 251 930 грн. та завищення (з урахуванням заниження) від’ємного значення різниці між сумою податкових зобов’язань та податкового кредиту на загальну суму 155 395 грн.;

-          п. 13.2 ст. 13 з урахуванням вимог п. 16.13 ст. 16 Закону № 334, внаслідок чого було встановлено факт несвоєчасної сплати податкового зобов’язання з податку на доходи нерезидентів на загальну суму 359 354 грн.

          За результатами планової виїзної перевірки та на підставі висновків, викладених в Акті, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07 вересня 2010 року № 0000872202/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 718 710 грн. внаслідок порушення п. 13.2 ст. 13 Закону № 334 та податкове повідомлення-рішення від 07 вересня 2010 року № 0000432201/0 про нарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 251 930 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 125 965 грн.

          Щодо порушення відповідачем пп. 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.3 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168 та розпорядження КМУ „Деякі питання адміністрування податку на додану вартість” від 9 вересня 2009 року № 1120-р, в результаті чого було встановлено заниження ПДВ на загальну суму 251 930 грн. та завищення (з урахуванням заниження) від’ємного значення різниці між сумою податкових зобов’язань та податкового кредиту на загальну суму 155 395 грн., суд звертає увагу на наступне.

          В пп.3.2.2 Акту представниками встановлено, що позивачем в порушення пп. 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп.7.4.2 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168 та розпорядження КМУ „Деякі питання адміністрування податку на додану вартість” від 09 вересня 2009 року № 1120-р (далі –„розпорядження КМУ № 1120-р”) неправомірно включено до податкового кредиту за січень та лютий 2009 року податкові накладні минулих періодів, отримані від ТОВ з ІІ „Цеппелін Україна ТОВ” в сумі 2 295 933,43 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 382 655,57 грн., а саме:  податкову накладну від 30 вересня 2008 року № 4357 на суму 229 442,69 грн. (в т.ч. ПДВ 38 240,45 грн.) включено до складу податкового кредиту у січні 2009 року; податкову накладну від 15 вересня 2008 року № 4253 на суму 144 686,32 грн. (в т.ч. ПДВ 24 114,39 грн.) включено до податкового кредиту у січні 2009 року; податкову накладну від 09 вересня 2008 року № 4157 на суму 1 017 754,30 грн. (в т.ч. ПДВ 169 625,72 грн.) включено до податкового кредиту у січні 2009 року;           податкову накладну від 30 вересня 2008 року № 4359 на суму 133 107,29 грн. (в т.ч. ПДВ 22 184,55 грн.) включено до податкового кредиту у лютому 2009 року; податкову накладну від 03 вересня 2008 року № 4097 на суму 719 996,76 грн. (в т.ч. ПДВ 119 999,46 грн.) включено до податкового кредиту у лютому 2009 року;           податкову накладну від 15 вересня 2008 року № 4247 на суму 50 946,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8 491,00 грн.) включено до податкового кредиту у лютому 2009 року.

          Неправомірність такого включення відповідач обгрунтовує тим, що позивач на дату виникнення права на податковий кредит таким правом не скористався та з поданням декларацій з ПДВ не подавав скарг на контрагента-постачальника щодо відмови у наданні податкових накладних або наданні їх з порушенням встановленого порядку, а також тим, що актом попередньої перевірки від 22 травня 2009 року № 394/1-23-05-35431993 не встановлено факту заниження податкового кредиту у періоді, що перевірявся.

          П. 5.1 ст. 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-III (далі –„Закон № 2181”) визначено, що, якщо у майбутніх податкових періодах платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Причини допущення помилки і невключення отриманих податкових накладних з ПДВ за вересень 2008 до податкового кредиту у періоді їх отримання позивач обгрунтовує тим, що у зв’язку зі звільненням у вересні 2008 року головного бухгалтера позивача - ОСОБА_4 було підписано додаткову угоду (Додаток № 3) до договору з ТОВ “Ернст енд Янг” № ААВS-2008-768 від 01 лютого 2008 року для ведення бухгалтерського, податкового обліку та складання звітності за вересень 2008 року та за 3 квартал 2008 року. Для складання звітності співробітники Товариства передавали всі документи, в т. ч. податкові накладні за вересень 2008 року співробітникам ТОВ “Ернст енд Янг”. Через відсутність бухгалтера деякі податкові накладні за вересень, отримані від ТОВ з ІІ “Цеппелін Україна ТОВ”, були сховані в папки разом з договорами. Співробітники ТОВ “Ернст енд Янг” при складанні декларації за вересень 2008 року використали тільки ті податкові накладні від постачальників, які було їм передано. В результаті цього подана декларація з ПДВ за вересень 2008 року містила значення “Податок до сплати” в розмірі 362 028 грн. Новий головний бухгалтер позивача ОСОБА_5, розібравшись в ситуації, що склалась, частково включила податкові накладні за вересень 2008 року до податкового періоду в 2008 році та в 2009 році.

          Суд не погоджується з висновками відповідача, що, якщо на дату виникнення права на податковий кредит, на підставі отриманих податкових накладних платник податку таким правом не скористався, то такий платник втрачає право на податковий кредит, оскільки Закон № 168. не містить положень, які б передбачали втрату права платника податків на податковий кредит, якщо такий кредит не формується  станом на дату виникнення права на нього і надає платникам податку право на самостійне виправлення у майбутніх податкових періодах раніше допущених помилок у податковому обліку, в тому числі у випадку, коли суми ПДВ не включені до податкового кредиту на дату виникнення права на нього.

          Щодо тверджень відповідача, зокрема, що позивач для підтвердження податкового кредиту повинен подати скаргу на контрагента-постачальника щодо відмови у наданні податкових накладних або наданні їх з порушенням встановленого порядку, суд звертає увагу на наступне.

          Пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 визначено, що у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. Таким чином, скарга на контрагента-постачальника може бути подана отримувачем товарів (послуг) лише у разі відмови постачальника надати податкову накладну взагалі та           у разі порушення постачальником порядку заповнення податкової накладної.

          Судом встановлено, що ТОВ з ІІ “Цеппелін Україна ТОВ” не відмовляло позивачу у наданні податкових накладних, вище вказані податкові накладні були заповнені відповідно до встановленого порядку, в силу чого, у позивача не було підстав для подання скарги на ТОВ з ІІ “Цеппелін Україна ТОВ”, тому,  твердження відповідача про необхідність подання позивачем скарги на контрагента-постачальника як умова формування та підтвердження податкового кредиту є необгрунтованим.

          Також суд не погоджується з аргументами відповідача, що, якщо актом попередньої перевірки від 22 травня 2009 року № 394/1-23-05-35431993 не встановлено факту заниження податкового кредиту у періоді, що перевірявся, позивач не матиме в подальшому права на відображення податкових накладних такого періоду у майбутніх податкових періодах, оскільки Закон № 168, який є спеціальним законодавчим актом з питань оподаткування податком на додану вартість, не визначає такої підстави для втрати платником податку права на формування податкового кредиту, як невиявлення податковим органом факту заниження податкового кредиту під час проведення перевірок.

          Щодо встановлення відповідачем порушення позивачем пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 та ст. 8-1 Закону № 168, внаслідок чого позивачем не застосовувався розподіл сум вхідного податку на додану вартість, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 24 691 грн., суд звертає увагу на наступне.

          У пп. 3.2.2 Акту відповідачем встановлено, що позивач здійснює формування податкового кредиту з податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, без врахування пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168, тобто без застосування розподілу сум вхідного податку на додану вартість, виходячи із частки їх використання в оподатковуваних операціях кожного податкового періоду.

          Відповідно до положень підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону №168, у разі, коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.”

          У разі придбання товарів (послуг), які будуть використані в оподатковуваних операціях, звільнених від оподаткування, в тих, що не є об'єктом оподаткування, або в тих, на які поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений статтею 8-1 Закону №168, підприємство повинно здійснювати відповідний розподіл сум вхідного податку на додану вартість, виходячи із частки їх використання в таких операціях кожного поточного періоду.

          Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що по спірних господарських операціях позивач здійснював розподіл  сум вхідного податку на додану вартість відповідно до вимог Закону № 168 .

          Таким чином, висновок відповідача про те, що позивач в порушення вимог пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 та ст. 8-1 Закону № 168 не здійснював розподіл сум вхідного податку на додану вартість, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 24 691 грн., є необгрунтованим та спростовується матеріалами справи.

          Стосовно порушення Товариством п. 13.2 ст. 13, п. 16.13 ст. 16 Закону № 334, внаслідок чого було встановлено факт несвоєчасної сплати податкового зобов’язання з податку на доходи нерезидентів на загальну суму 359 354 грн., та застосування Відповідачем штрафних санкцій згідно з пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181 у сумі 718 710 грн.,  суд зазначає наступне.

          У 2008 та 2009 роках позивачем було укладено два договори позики з компанією „Caterpillar International Finance Luxembourg S.A.R.L.” (Люксембург) від 1 вересня 2008 року та від 26 червня 2009 року, відповідно. На виконання зазначених договорів, позивач здійснив за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року виплату доходу компанії-нерезиденту у вигляді відсотків за користування позикою на загальну суму 2 404 820 грн.

          Перевіркою визначення суми податку на доходи нерезидента за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року відповідачем не було встановлено його заниження або завищення, тобто нарахування та утримання позивачем податку на доходи нерезидента здійснювалось у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

          За результатами вищевказаної перевірки відповідачем було встановлено, що при виплаті позивачем компанії „Caterpillar International Finance Luxembourg S.A.R.L.” доходу у вигляді відсотківк за користування позикою, позивачем несвоєчасно сплачено податок на доходи нерезидента на суму 359 354 грн., а саме: в сумі 261 882 грн. із затримкою на 1 календарний день, в сумі 27 349 грн. із затримкою на 6 календарних днів, в сумі 35 956 грн. із затримкою на 5 календарних днів та в сумі 34 168 грн. із затримкою на 1 календарний день.

          Відповідно до довідки ІНГ банку від 16 вересня 2010 року № 45983, дохід нерезидента на суму 135 523,21 євро було перераховано 10 лютого 2010 року. 10 лютого 2010 року позивачем був сплачений податок з вказаного доходу у сумі 261 882 грн., що підтверджується випискою банку № 22 з рахунку 26006003108100 від 10 лютого 2010 року.

          У довідці ІНГ банку від 16 вересня 2010 року № 45983 також зазначається, що дохід нерезидента на суму 17 364,65 євро було перераховано 04 лютого 2010 року. Також 04 лютого 2010 року позивачем був сплачений податок з вказаного доходу у сумі 34 168 грн., що підтверджується випискою банку № 18 з рахунку 26006003108100 від 04 лютого 2010 року. Тобто виплату доходу компанії-нерезиденту у вигляді відсотків та сплату податку з такого доходу було здійснено в один день, що відповідає вимогам як п. 13.2, так і п. 16.13 Закону № 334.

          Таким чином, висновок відповідача про несвоєчасну сплату позивачем податку  на доходи нерезидента в сумі 261 882 грн. та 34 168 грн., є необгрунтованим та спростовується матеріалами справи.

          Що стосується встановлення відповідачем факту несвоєчасної сплати податку на доходи нерезидента у сумі 27 349 грн. та 35 956 грн., то  факт несвоєчасної сплати податку встановлено судом та не заперечується відповідачем. Даючи оцінку спірним правовідносинам у цій частині, зокрема, щодо нарахування відповідачем позивачу штрафних санкцій, суд виходить з наступного.

          Пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181 встановлює, що у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

          Суд погоджується з доводами представника позивача, що для застосування до платника податків штрафних санкцій обов’язковим є невиконання визначених законом умов, а саме, ненарахування та несплата.

          У випадку коли податок на доходи було нараховано, але не сплачено або сплачено несвоєчасно, штраф, передбачений пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181, не повинен бути застосований.

          Судом встановлено, що за договором позики з компанією „Caterpillar International Finance Luxembourg S.A.R.L.” (Люксембург) від  26 червня 2009 позивач здійснив виплату відсотків 06 листопада 2009 року та 03 грудня 2009 року, що підтверджується випискою банку № 13 з рахунку 26001213108100 від 06 листопада 2009 року та випискою банку № 15 з рахунку 26001213108100 від 03 грудня 2009 року відповідно. Податок з виплачених відсотків також був нарахований 06 листопада 2009 року та 03 грудня 2009 року, що підтверджується бухгалтерською довідкою № 136 від 6 листопада 2009 року та бухгалтерською довідкою № 145 від 3 грудня 2009 року відповідно.

          Сплата податку з відсотків, виплачених позивачем 06 листопада 2009 року та 03 грудня 2009 р. , була здійснена до бюджету 12 листопада 2009 року та 08 грудня 2009 року відповідно, тобто із затримкою в шість днів та п’ять днів, про що свідчить виписка банку № 195 з рахунку 26006003108100 від 12 листопада 2009 року та виписка банку № 211 з рахунку 26006003108100 від 8 грудня 2009 року.

  З огляду на те, що позивачем податок на доходи компанії-нерезидента було нараховано у бухгалтерському обліку своєчасно та відповідно до вимог чинного законодавства, що також підтверджується висновками, викладеними у п. 3.4 Акта і Запереченнях, до Товариства не може бути застосовано штраф згідно з пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181, оскільки не виконується одна з двох обов’язкових умов для його застосування.

          Щодо порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.1.1. п.8.1, пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.2 п. 8.3, пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону № 334, внаслідок чого відповідачем було встановлено завищення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток на загальну сумму 293 664 грн., суд завертає увагу на наступне.

          У пп. 3.1.2 розділу 3 Акту перевірки  сформульовано висновок про те, що позивач, внаслідок порушення п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334 завищив валові витрати на суму сплачених коштів АК „Коннов і Созановський” та представництву „Бейкер і Макензі –Сі Ай Ес, Лімітед” за надання юридичних послуг за період, що перевірявся, у сумі 271 557 грн., а саме: за півріччя 2009 року в сумі 39 949 грн., три квартали 2009 року в сумі 89 351 грн., 2009 рік в сумі 154 131 грн., І квартал 2010 року в сумі 117 426 грн..

          Такий висновок відповідача грунтується на тому, що вартість юридичних послуг у розмірі 248 472,05 грн. сплачена позтивачем АК „Коннов і Созановський”, не може бути віднесена до складу валових витрат позивача з огляду на те, що: до перевірки не були надані позивачем документи, які б свідчили про фактичне надання відповідних юридичних послуг,  АК „Коннов і Созановський” на запит ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва не надано зазначених документів,  в Актах про прийняття наданих юридичних послуг відсутня деталізація наданих послуг, що, на думку відповідача свідчить про невикористання останніх у господарській діяльності Товариства.

          Судом встановлено, що юридичні послуги надавались відповідно до укладеного договору про надання юридичних послуг від 01 жовтня 2008 року, Умов співробітнцтва, що є невід’ємною частниною договору, а факт їх надання підтверджується Актами про прийняття наданих юридичних послуг від 30 квітня 2009 року на суму 16 863,48 грн., 9 липня 2009 року на суму 8 371,44 грн., 9 липня 2009 року на суму 9 766,68 грн., 19 серпня 2009 року на суму 1 170,59 грн., 19 серпня 2009 року на суму 4 032,03 грн., 19 серпня 2009 року на суму 5 722,89 грн., 28 серпня 2009 року на суму 20 338,40 грн., 1 жовтня 2009 року на суму 4815,72 грн., 1 жовтня 2009 року на суму 17 199 грн., 1 жовтня 2009 року на суму 2 063,88 грн., 4 листопада 2009 року на суму 24 862,32 грн., 11 грудня 2009 року на суму 6 250,68 грн., 11 грудня 2009 року на суму 9 589,10 грн., 12 січня 2010 року на суму 3 360,80 грн., 5 лютого 2010 року на суму 18 767,95 грн., 5 лютого 2010 року на суму 18 767,95 грн., 5 лютого 2010 року на суму 18 767,95 грн., 5 лютого 2010 року на суму 18 767,95 грн., 10 березня 2010 року на суму 18 349,76 грн., 10 березня 2010 року на суму 20 643,48 грн.  і зазначені документи надавались відповідачу під час проведення перевірки.

          Також судом встановлено, що на запит відповідача від 7 липня 2010 року № 15622/10/22-111 до АК „Коннов і Созановський” щодо надання пояснень на їх документального підтвердження з питань взаємовідносин з Товариством по наданих послугах за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року та відображення таких взаємовідносин у податковому обліку АК „Коннов і Созановський” листом від 20 липня 2010 року АК „Коннов і Созановський” були своєчасно надані  пояснення та їх документальне підтвердження.

          Щодо деталізації наданих АК „Коннов і Созановський” юридичних послуг та їх зв’язку з господарською діяльністю позивача, суд звертає увагу, що на запит відповідача від 15 липня 2010 року № 16157/10/22-110 позивачем надавались пояснення, до яких додавались рахунки від АК „Коннов і Созановський” та додатки до них, що містили детальний опис наданих юридичних послуг і підтверджували їх прямий зв’язок з господарською діяльністю Товариства.

          Судом досліджено акти про надання юридичних послуг та відповідні звіти до циз актів, з яких вбачається, що АК „Коннов і Созановський” були надані позивачу юридичні послуги з вивчення, перевірки, коригування та складання господарських договорів позивача, а також їх проектів, зі складання позовних заяв для, аналізу судової практики, представництва у судових процесах тощо.

          Згідно з п. 1.32 ст. 1 Закону № 334, основною ознакою господарської діяльності є її направленість на отримання доходу, придбання платником податків товарів, робіт або послуг з метою отримання доходу від їх використання.

          Суд визначає як обгрунтовані пояснення позивача, що, оскільки позивач придбавав вищезазначені юридичні послуги у АК „Коннов і Созановський” для належної організації правових відносин з контрагентами, попередження ризиків невиконання останніми договірних зобов’язань та захисту своїх законних прав та інтересів у судовому порядку, такі послуги були безпосередньо пов’язані з господарською діяльністю останнього.    

          Таким чином, висновок відповідача про завищення позивачем внаслідок порушення п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334 валових витрат на суму сплачених коштів АК „Коннов і Созановський” в сумі 248 472,05 грн. за надання юридичних послуг є необгрунтованим.

          Щодо юридичних послуг, наданих Товариству представництвом „Бейкер і Макензі –Сі Ай Ес, Лімітед” на суму 23 085,04 грн., вартість яких була безпідставно, на думку відповідача, включена до складу валових витрат внаслідок того, що до перевірки  не були надані документи, які б свідчили про результат отриманих юридичних послуг та про фактичне надання відповідних юридичних послуг, а також внаслідок відсутності деталізації наданих послуг в Актах, слід зазначити наступне.

          До перевірки позивачем відповідачу був наданий договір про надання юридичних послуг від 06 квітня 2009 року, укладений з представництвом „Бейкер і Макензі –Сі Ай Ес, Лімітед”, а також акт про надання та отримання юридичних послуг від 30 квітня 2009 року.

          Також, до перевірки позивачем були надані платіжні документи, що підтверджують оплату вартості наданих представництвом „Бейкер і Макензі –Сі Ай Ес, Лімітед” юридичних послуг.

          Щодо деталізації наданих представництвом „Бейкер і Макензі –Сі Ай Ес, Лімітед” юридичних послуг та їх зв’язку з господарською діяльністю позивача, суд констатує, що на запит відповідача від 15 липня 2010 року № 16157/10/22-110 позивачем були надані  пояснення щодо суті та характеру наданих юридичних послуг у яких зазначалось, що представництво “Бейкер і Макензі –Сі Ай Ес, Лімітед” надавало позивачу послуги щодо його реєстрації та взаємодії з Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, а також з юридичного аналізу Положення про порядок надання послуг фінансового лізингу. Позивач обгрунтовує необхідність замовлення  зазначених послуг у представництва “Бейкер і Макензі –Сі Ай Ес, Лімітед” необхідністю узгодження з Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України господарської діяльності позивача, що полягає, зокрема, у наданні послуг фінансового лізингу, а також необхідністю роз’яснення порядку надання таких послуг.

          Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про те, що встановлення відповідачем фактів порушення Товариством   п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334 та завищення від’ємного значення об’єкта оподаткування на суму сплачених коштів АК „Коннов і Созановський” та представництву „Бейкер і Макензі – Сі Ай Ес, Лімітед” за надання юридичних послуг у загальній сумі 271 557 грн. є необгрунтованим.

          Також у пп. 3.1.3 розділу 3 Акту перевірки відповідачем сформульовано висновок про те, що позивач на порушення пп. 8.1.1. п.8.1, пп. 8.2.2 п. 8.2, пп.8.3.2 п. 8.3, пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону № 334 неправомірно відносив маршрутизатор Voice Bundle w/PVDM2-48 FL-CCM та маршрутизатор Catalyst 3750 24 10/100 PoE + 2 SFP до 4 групи основних фондів замість 1 групи основних фондів, в результаті чого було завищено суми амортизаційних відрахувань у розмірі 22 107 грн.

          Встановлюючи зазначене порушення, відповідач, з посиланням на лист ДПА України від 14 березня 2008 року № 4956/7/15-0517 виходив з того, що маршрутизатори мають відображатися в податковому обліку як основні фонди 1 групи (передавальні пристрої).

          Відповідно до пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону № 334, під терміном „основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

          Маршрутизатори Voice Bundle w/PVDM2-48 FL-CCM та Catalyst 3750 24 10/100 PoE + 2 SFP  відповідають наведеному визначенню основних фондів, що підтверджується Договором № ES.OR.06.07 від 26 грудня 2007 року, видатковою накладною № 03-92 від 28 березня 2008 року, Актом приймання-передачі продукції від 28 березня 2008 року згідно Договору № ES.OR.06.07 від 26 грудня 2007 року, актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів № 00000000054 від 28 березня 2008 року, актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів № 00000000057 від 29 березня 2008 року.

          Згідно з пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 зазначеного Закону основні фонди підлягають розподілу на 4 групи. До складу основних фондів 1 групи включаються будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі. До складу основних фондів 4 групи включаються електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

          Відповідно до Національного стандарту № 2 „Оцінка нерухомого майна”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442, під передавальним пристроєм слід розуміти земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв'язку тощо).

          Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що маршрутизатори Voice Bundle w/PVDM2-48 FL-CCM та Catalyst 3750 24 10/100 PoE + 2 SFP є програмно-апаратним комплексом, використовуються для автоматичної обробки інформації, є частиною інформаційної системи, працюють як комп'ютери під управлінням операційної системи, тобто, фактично є додатковими компактними пристроями до комп'ютерного обладнання, мають невеликий строк служби, не можуть самостійно використовуватись як окремо функціонуючий пристрій, не належать до земельних поліпшень,  не призводять до зміни якісних характеристик земельної ділянки та її вартості, є мобільними пристроями, віддільними як від землі, так і від будівлі і не можуть розглядатися як передавальні пристрої в розумінні наведеної норми та не є передавальними пристроями в розумінні пп.8.2.2 п.8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(1 група основних фондів) та постанови КМ України від 28.10.2004 року N 1442.  

          Щодо посилання Відповідача на Державний класифікатор України ДК 013-97 „Класифікація основних фондів”, затверджений Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 19 серпня 1997 року № 507 (далі –„Класифікатор ДК 013-97”), слід зауважити наступне.

          Класифікатор ДК 013-97 був розроблений згідно з Постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження Положення про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва (обігу)” від 6 вересня 1996 року № 1075 (далі –„Постанова № 1075”). Відповідно до п. 1 Постанови № 1075, Положення про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва (обігу)  мало бути введено в дію з 1 січня 1997 року, однак дане Положення ніколи не було введено в дію, оскільки з 28 грудня 1996 року по 11 травня 2006 року дія Постанови № 1075 була зупинена, а 11 травня 2006 року дана Постанова взагалі втратила чинність.

          Таким чином, застосування Класифікатора ДК 013-97 з метою податкового обліку основних фондів є необгрунтованим. Суд такодж звертає увагу на те, що даний Класифікатор визначав лише три групи основних фондів, що не узгоджується з положеннями Закону № 334, який має переважну юридичну силу і передбачає чотири групи основних фондів та містить зовсім інше визначення останніх.

Представник позивача додатково зазначала, що відповідно до Листа Комітету ВР України з питань податкової та митної політики від 3 квітня 2009 року № 04-27/470 маршрутизатори відносяться до 4 групи основних фондів. Зокрема у вказаному листі зазначено наступне: „Щодо визначення групи основних фондів, до якої відноситься таке обладнання, як комутатори, маршрутизатори, джерела безперебійного живлення, міні-АТС, то вважаємо, що таке обладнання у податковому обліку має бути віднесено до основних фондів групи 4 за умови, що воно є структурною складовою комп’ютерної та інформаційної систем, які включають пристрої збирання (введення) інформації, її накопичення, перетворення, передачі, зчитування або друку тощо. За своїми характеристиками таке обладнання має бути мобільним з метою його відключення та перестановки з одного приміщення в інше, нескладним при монтажі (демонтажі), витрати на придбання якого не пов'язані безпосередньо з будівлею (не включені до кошторисної вартості такої будівлі) та не є окремими спорудами, які включаються до основних фондів групи 1.

  З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що в податковому обліку маршрутизатори повинні враховуватись у складі 4-ї групи основних фондів, до яких застосовується ставка амортизації 15% у квартал.

          Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій представників відповідача щодо безпідставного визнання наявності фактів завищення позивачем від"ємного значення об"єкта оподаткування податком на прибуток та завищення (з урахуванням заниження) від"ємного значення різниці між сумою податкових зобов"язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, як це зафіксовано актом планової виїзної перевірки, суд звертає увагу, що, попри те, що окремі висновки представників відповідача визначаються судом як необгрунтовані, в цілому, доводи позивача в цій частині є суб"єктивними оціночними міркуваннями та не підтверджуються доказами, тому суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про визнання  протиправними дій представників відповідача.

          Відповідно до вимог ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивачем надано достатні докази в обгрунтування обставин, на яких грунтуються позовні вимоги, окрім обставин щодо вимоги  про визнання протиправними дій представників відповідача щодо безпідставного визнання наявності фактів завищення позивачем від"ємного значення об"єкта оподаткування податком на прибуток та завищення (з урахуванням заниження) від"ємного значення різниці між сумою податкових зобов"язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, як це зафіксовано актом планової виїзної перевірки.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем, який є суб’єктом владних повноважень, не було виконано обов'язку щодо доказування правомірності прийнятих рішень.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають  частковому задоволенню.

Частиною 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись вимогами ст.ст. 9, 69-71, 94, 158 –163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,  Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

1.   Позов  Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна"  задовольнити частково.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 07.09.2010 р. № 0000872202/0.

3. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 07.09.2010 р. № 0000432201/0.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати в сумі 1,70 грн. присудити на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" (Код ЄДРПОУ 35431993) за рахунок Державного бюджету України

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 160 КАС України, в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Постанова у повному обсязі складена та підписана 29 червня 2011 року.

Суддя                                                                                                Ю.Т. Шрамко