ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" червня 2006 р. 09-40 г. Справа № АС-05/62-06
вх. № 4933/6-05
Суддя господарського суду Харківської області Ольшанченко В.І.
за участю секретаря судового засідання Єрьоміна О.Ю.
представників сторін :
позивача – голов. спец. юр. служби Шебаніц Н.М. (довіреність від 17.02.06 р.),
відповідача – Некрасенко О.Є. (довіреність від 03.01.06 р.),
по справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів(м. Харків)
до Дочірнього підприємства „Харківспецтехніка” (м. Харків)
про стягнення 6639,53 грн .,
ВСТАНОВИВ:
Позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 році, в сумі 6639,53 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що у 2005 році відповідач повинен був створити 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів, а фактично середньооблікова чисельність працюючих у відповідача інвалідів становила 1 особу і оскільки відповідачем не виконаний встановлений чинним законодавством норматив, він повинен сплатити штрафні санкції за 1 незайняте інвалідами в 2005 році робоче місце у розмірі середньої річної заробітної плати на його підприємстві.
Відповідач проти позову заперечує та просить в позові відмовити. Своє заперечення обґрунтовує тим, що він у 2005 році виконав норматив працевлаштування інвалідів, працевлаштувавши двох інвалідів, один з яких пропрацював сім місяців, а другий - один місяць. Також відповідач посилається на те, що норматив на 2005 рік складав 1 особу, виходячи із розрахунку 4% = 1,72 особи, а зміни до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, за якими потрібно округляти ці цифри набрали чинності з 01.01.06 р. До того ж відповідач вказує, що Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не визначає тривалості роботи інваліда на підприємстві, відповідно до якої настає відповідальність за нестворене робоче місце, і така ж позиція зазначена у постанові Вищого господарського суду № 5/181 від 12.04.05 р. В підтвердження своїх заперечень відповідач надав копії звітів форми 3-ПН, звіт про фінансові результати за 2005 рік, копії трудових книжок інвалідів, їх посвідчень та медичних довідок, а також копії актів атестації робочого місця інваліда та наказу № 1 від 03.01.05 р. про проведення атестації робочих місць для інвалідів.
Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Відповідно до редакції ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. із змінами та доповненнями, діючої у 2005 році, для підприємств, об’єднань, установ незалежно від форм власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих.
Відповідно до поданої державної звітності „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” (форма № 10-ПІ поштова-річна) за 2005 р. відповідач повинен був створити у 2005 р. 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів, виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу - 43 особи.
Згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, із змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. № 19, (далі —Положення), робоче місце інваліда, це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда.
Відповідач зобов'язаний, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування — підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
За ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст. 20 зазначеного Закону підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом, щорічно сплачують відповідному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік форми № 10-ПІ середньорічна заробітна плата на його підприємстві у 2005 р. становила 6639,53 грн.
Згідно п.4 Порядку сплати підприємствами, об’єднаннями, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Відповідно до звіту про фінансові результати за 2005 рік відповідач мав прибуток в сумі 30,8 тис. грн.
Згідно списку працюючих інвалідів – штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2005 р. (розділ ІІ) звіту форми № 10-ПІ у відповідача працювало 2 інваліда, з яких один працював сім місяців, а другий 1 місяць, що підтверджується наданими позивачем копіями виписок з трудових книжок, довідок МСЕК.
Відповідач подавав в 2005 році статистичну звітність по формі № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" до Ленінського районного центру зайнятості м. Харкова, в якій вказував про відсутність вакансій на підприємстві.
Ленінський районний центр зайнятості м. Харкова в листі № 472 від 18.04.06 р. повідомив позивача, що відповідач в 2005 році не подавав інформацію та звіти форми № 3-ПН про наявність вільних робочих місць та вакантних посад для інвалідів, а також, що інваліди не направлялися до відповідача для працевлаштування і відмов відповідачем у працевлаштуванні інвалідів не було.
Посилання позивача на те, що відповідачем було фактично працевлаштовано тільки 1 інвалід, суд вважає безпідставними, оскільки позивач при встановленні кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів виходив з того, що вона визначається як середня за рік, але Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлює, що у відповідному році повинно бути створена відповідна кількість робочих місць, і не пов'язує відповідальність з терміном роботи інваліда.
Виходячи із вищевикладеного, суд вважає, що відповідач фактично створив 2 робочих місця в 2005 році для працевлаштування інвалідів, оскільки ним були працевлаштовані 2 інваліда.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними і не підлягаючими задоволенню в повному обсязі.
Керуючись статтями 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, статтями 86, 94, 98, 160 - 163 , п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України , суд
ПОСТАНОВИВ:
В позові відмовити повністю.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Ольшанченко В.І.