РІШЕННЯ

2п-3291/09

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2009 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - Ференца A.M. при секретарі - Пазяк С.М. з участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення міської ради і договору купівлі - продажу, та за позовом третьої особи із самостійними вимогами Ужгородської міської ради до на предмет спору, -

встановив:

Управління майном міста Ужгородської міської ради пред’явило позов до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування рішення Ужгородської міської ради про приватизацію нерухомого майна, визнання недійсними свідоцтва про право власності та договорів купівлі - продажу.

В позові зазначає, що ОСОБА_1 на підставі укладеного 13 листопада 2006 року з Управлінням майном міста договору орендувала приміщення їдальні Лінгвістичної гімназії ім. Т.Г. Шевченка загальною площею 514, 0 кв. м., яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 для використання під підприємство громадського харчування.

В зв’язку з зробленими ОСОБА_1 покращеннями орендованого майна міською радою 29 грудня 2008 року прийнято рішення про приватизацію вказаного об’єкту шляхом викупу, а 25 березня 2008 року між Управлінням майном міста та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений договір № 660 купівлі - продажу, відповідно до якого Управління майном міста продало, а ОСОБА_1 купила за ціною в 2405316 грн. 64 коп. орендоване приміщення.

27 травня 2008 року ОСОБА_1 видане свідоцтво № 654 про право власності на нежитлові приміщення, а згідно договору від 25 вересня 2008 року вона продала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 приватизовану нею будівлю.

Посилаючись на те, що відповідно до Закону об’єкти освіти, що фінансуються з державного бюджету не підлягають приватизації, а викуплена ж відповідачкою ОСОБА_1 їдальня була об’єктом загальноосвітнього закладу освіти, позивач просить суд визнати недійсним рішення міської ради від, визнати недійсними договір купівлі - продажу між Управлінням майномміста та ОСОБА_1 та договір, за яким ОСОБА_1 здійснила продаж приміщення відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Крім того, позивач також просить суд визнати недійсним і свідоцтво № 654 від 27 травня 2008 року, видане ОСОБА_1. про право власності на приміщення літ. А по АДРЕСА_1.

В ході розгляду справи Управління майном міста було реорганізовано в Департамент міського господарства Ужгородської міської ради, який став правонаступником Управління. В зв’язку з цим, суд замінив позивача та залучив до участі в справі Департамент міського господарства Ужгородської міської ради.

Ужгородська міська рада, яка була залучена до участі в справі як третя особа із самостійними вимогами на предмет спору, пред’явила аналогічний позов з тих же самих підстав.

В судовому засіданні представники Департаменту міського господарства та Ужгородської міської ради підтримали свої позовні вимоги в повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідачів позовні вимоги не визнав. Пояснив, що за законом не існувало правових обмежень щодо приватизації приміщення їдальні, оскільки на момент приватизації та викупу ОСОБА_1 вказаного приміщення воно вже не відносилось до об’єктів закладу освіти. Окрім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є добросовісними набувачами і придбане ними майном не може бути витребувано з їхнього законного володіння ані Департаментом міського господарства, ані Ужгородською міською радою.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та перевіривши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов є безпідставними і в його задоволенні слід відмовити з таких підстав.

Судом встановлено, що 13 листопада 2006 року між Управлінням майном міста та ОСОБА_1 був укладений нотаріально посвідчений договір оренди нежилого приміщення № 839/0, відповідно до якого Управління майном міста передало, а ОСОБА_1 одержала в тимчасове користування строком на 20 років приміщення літ. А по АДРЕСА_1.

Наданими сторонами доказами підтверджується, що ОСОБА_1 під час використання вказаного приміщення з дозволу орендодавця зробила покращення орендованого майна.

Рішенням Ужгородської міської ради № 568 від 29 грудня 2007 року був затверджений перелік об’єктів комунальної власності, які підлягають приватизації у 2008 року шляхом викупу. Зокрема, в цей перелік рішенням міської ради включена також будівля по АДРЕСА_1, що орендується ОСОБА_1

25 березня 2008 року між Управлінням майном міста та ОСОБА_1 укладений договір № 660 купівлі - продажу, відповідно до якого Управління майном міста продало, а ОСОБА_1 в процесі приватизації шляхом викупу орендованого майна купила будівлю літ. А по АДРЕСА_1 за суму 2405 316, 64 грн. Після виплати ОСОБА_1 повної купівельної вартості об’єкту нерухомості їй Управлінням майном міста видано свідоцтво № 654 від 27 травня 2008 року про право власності на вказане нежитлове приміщення.

В наступному на підставі договору купівлі - продажу від 25 вересня 2008 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спільну сумісну власність за ціною 2500000 грн. приміщення літ. А по АДРЕСА_1.

Відповідно до вимог ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує нормативно - правовий акт або акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом Автономної: Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

Отже, за законом визнаний незаконним та скасованим може бути лише той акт органу місцевого самоврядування, який суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

Доводи Департаменту міського господарства та міської ради про те, що приватизоване нерухоме майно як об’єкт закладу освіти не міг бути викуплений відповідачкою ОСОБА_4, оскільки законом встановлена заборона щодо приватизації такого роду майна, є безпідставними.

Так, ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» передбачено, що приватизації не підлягають об’єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об’єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.

Як зазначено в п. б ч. 2 ст. 5 даного Закону загальнодержавне значення мають об’єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема об’єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Таким чином, згідно цього Закону не підлягають приватизації не всі об’єкти освіти, а лише ті, які мають загальнодержавне значення. В свою чергу, за змістом закону загальнодержавне значення мають заклади освіти, що фінансуються з державного бюджету. Закон не містить заборони приватизації об’єктів закладів освіти, що фінансуються з місцевого бюджету.

У відповідності до ст. 48 Закону України «Про загальну середню освіту» фінансово-господарська діяльність загальноосвітніх навчальних закладів здійснюється відповідно до цього Закону, законів України "Про освіту", "Про місцеве самоврядування в Україні", Бюджетного кодексу України та інших нормативно-правових актів. Утримання та розвиток матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів фінансуються за рахунок коштів засновників (власників) цих закладів.

Відповідно до вимог ст. 87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, в сфері фінансування загальної середньої освіти, належать видатки на спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності та загальноосвітні школи соціальної реабілітації.

Згідно ст. 89 Бюджетного кодексу України до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст обласного значення належать видатки на: загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади, у тому числі: школи - дитячі садки (для міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи.

В силу ст. 10 Закону України «Про загальну середню освіту» статус державного має загальноосвітній навчальний заклад, заснований на державній формі власності. Навчальний же заклад, заснований на комунальній формі власності, відповідно до Закону має статус комунального.

Лінгвістична гімназія м. Ужгорода згідно установчих документів заснована на комунальній формі власності територіальної громади міста Ужгород, відповідно до ст. 10 Закону України «Про загальну середню освіту» гімназія має статус комунального закладу освіти, який фінансується з місцевого, а не державного бюджету. Отже, фінансування гімназії, в оперативному управлінні якої знаходилось приміщення їдальні, здійснювалось не з державного бюджету і даний заклад освіти не мав і не має статусу загальнодержавного значення.

З огляду на це, придбана ОСОБА_1 в процесі приватизації будівля їдальні не відносилась до об’єкту закладу освіти, що має загальнодержавне значення і яке фінансується з державного бюджету, а тому дана будівля не підпадає під перелік майна, щодо яких ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» встановлена заборона приватизації.

Більше того, на момент приватизації будівля літ. А по набережній Незалежності, 5 в м. Ужгорода не перебувала в оперативному управлінні гімназії, була знята з балансу і передана на баланс Управління майном міста. Отже, під час прийняття міською радою рішення про включення даного приміщення в перелік об’єктів, які підлягають приватизації у 2008 році шляхом викупу, не був об’єктом закладу освіти.

Вимогами ст. 137 ГК України встановлено, що власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб’єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб’єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Як видно з матеріалів справи, 3 жовтня 2007 року директор гімназії звернувся до міського голови із заявою, в якій він просить зняти з балансу гімназії приміщення їдальні та передати її на баланс Управління майном міста.

На підставі даної заяви Ужгородською міською радою 23 листопада 2007 року прийнято рішення № 511 про повернення будівлі літ. А по АДРЕСА_1, яка перебуває у власності Ужгородської міської ради, із оперативного управління Лінгвістичної гімназії на баланс Управління майном міста.

У виконання рішення міської ради Лінгвістична гімназія на підставі акту приймання - передачі від 7 грудня 2007 року передала, а Управління майном міста прийняла на баланс будівлю літ. А по АДРЕСА_1.

Отже, оперативне управління Лінгвістичної гімназії на приміщення було припинено за ініціативною самої гімназії як майно, яке не використовувалось суб’єктом господарювання, а фактично було надлишковим.

З огляду на це, слід констатувати, що на момент прийняття Ужгородською міською радою рішення від 29 грудня 2007 № 568 про включення будівлі по АДРЕСА_1 в перелік об’єктів комунальної власності, які підлягають приватизації у 2008 році шляхом викупу, укладення оспорених договорів купівлі -продажу, вказані приміщення були вилученні з оперативного управління гімназії, вони не перебували на її балансі, а отже вже не були об’єктом закладу освіти. Таким чином, жодних правових перепон для приватизації будівлі їдальні не існувало і в цьому контексті посилання позивачів на положення ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» як на підставу своїх позовних вимог є безпідставними.

Окрім того, Департамент міського господарства та Ужгородська міська рада фактично у своїх позовах ставлять питання про витребування будівлі по АДРЕСА_1 з володіння відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які на даний момент є його співвласниками.

Між тим, правилами ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

В даному випадку ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_3, якщо навіть і припустити, що приватизація відбулася з порушенням закону, не знали і не могли знати про те, що ОСОБА_1 не вправі була продавати вказане приміщення. Майно з комунальної власності, а отже з володіння, вибуло з волі власника майна в особі Ужгородської міської ради, яка у встановленому законом порядку прийняла рішення про приватизацію будівлі та уповноважила свій виконавчий орган Управління майном міста укласти з ОСОБА_1 відповідний договір купівлі - продажу орендованого майна.

Отже, в будь - якому випадку позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3, від яких дане майно не може бути витребувано як від добросовісних набувачів, гарантується та захищається положеннями ст. 388 ЦК України.,

На підставі наведеного та керуючись ст, ст. 11, 60, 218 ЦПК України, ст. 137 ГК України, ст. ст.10 Закону України «Про загальну середню освіту», ст. 388 ЦК України,  суд, -

рішив:

В позові Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради та третьої особи із самостійними вимогами Ужгородської міської ради до ОСОБА_1. ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними рішення міської ради, свідоцтва про право власності та договорів купівлі - продажу відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення суду.