ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  5/8

18.01.08

За позовом                 Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в

                           особі Міністерства охорони навколишнього природного

                          середовища України

До                       Київської міської ради

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

                          Обслуговуючий кооператив житлового кооперативу

                          «Забудовник»

Про                           визнання недійсним рішення

  

                                                                                  Суддя    Іванова Л.Б.                                                                                                        

Представники:

Від прокуратури        Константинов  Н.П. посвідчення № 128 від 07.06.2007 р.

Від  позивача             Луценко Д.В. по довіреності № 75/19/10-08 від

                                   10.08.2008 р.

Від відповідача          Безносик А.О. по довіреності № 25-КР-1531 від

                                   30.11.2007 р.

Від відповідача          Яроцька Е.М. по довіреності № 25-КР-1611 від

                                   14.12.2007 р.

Від третьої особи      Іщенко Г.М. по довіреності № 40 від 21.12.2007 р.

      

       В судовому засіданні з 15.01.2008 р. до 18.01.2008 р. відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

   На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги   Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України  про визнання недійсним рішення  Київської міської ради від 01.10.07. № 354/3188.

         Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2007 р. порушено провадження у справі № 5/8. Розгляд справи було призначено на 15.01.2008р. об. 12-30 год. Залучено до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Обслуговуючий кооператив житлового кооперативу «Забудовник».

        Позовні вимоги мотивовані тим, що площа земельних ділянок, переданих Обслуговуючому кооперативу житлового кооперативу «Забудовник»перевищує допустиму площу земельної ділянки для винесення рішення про її передачу органом місцевого самоврядування, передача земельної ділянки відбулась без проведення земельних торгів та земельна ділянка знаходиться в межах охоронних зон газопроводу, що унеможливить додержання Правил охорони магістральних трубопроводів.

В судовому засіданні представники прокуратури та позивача позовні вимоги підтримали повністю.

       Представник  відповідача проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених в письмовому відзиві на позов, посилаючись на те, що вказане рішення Київської міської ради прийнято в межах її компетенції, на підставі Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” та Закону України „Про столицю України - місто-герой Київ”, та на підставі Земельного кодексу України.

      Третя особа в наданих письмових поясненнях проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 354/3188 „Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житлового кооперативу  «Забудовник»для житлової забудови на вул. Пуховській у Деснянському районі м. Києва” прийнято відповідно до Земельного кодексу України.

       Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

          Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

          Механізм оформлення прав на землю юридичними особами визначено ст.ст. 82, 92, 116,123,124 Земельного кодексу України, Порядком набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві, затвердженим рішенням Київради від 14.03.2002 р. №313/1747, та Регламентом розгляду питань щодо набуття та реалізації права користування землею в м. Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 457/1867.           

          Відповідно до ст. 6 Закону України „Про столицю України місто-герой Київ” місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в м. Києві ради та їх виконавчі органи.

          Відповідно із п. 34 ч.1 ст.26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” вирішення відповідно до Закону питань земельних відносин є виключно компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

          Земельний кодекс України передбачає, що надання і вилучення земельних ділянок віднесено до компетенції місцевих рад.

          Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України  - до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Так, згідно зі ст. 9 Земельного кодексу України передача земельних ділянок у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок у користування відноситься до компетенції Київської міської ради.

Отже, згідно із вказаними нормами Київська міська рада є органом місцевого самоврядування, яка у спірних правовідносинах від імені територіальної громади м. Києва розпоряджається землями комунальної власності м. Києва.

Статтею 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною її цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектом відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Згідно із п.2 ст. 22 Закону України „Про столицю України - місто-герой Київ" від 15.01.1999р, у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада наділена додатковим правом, а саме визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

      Відповідно до ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до статті 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення.

Згідно статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 59 Закону України „Про місце самоврядування в Україні” Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішенням Київської міської ради п’ятої сесії п’ятого скликання від 01.10.2007 р. № 354/3188 передано земельну ділянку Обслуговуючому кооперативу житлового кооперативу «Забудовник»для житлової забудови на вул. Пуховській, у Деснянському районі м. Києва.

Крім того,  пунктом 7 вищезгаданого рішення Київська міська рада вирішила розірвати договір оренди земельної ділянки від 16.01.2006 № 62-6-00295 за згодою сторін (лист-згода) Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Україна» від 19.06.2007 № 26/07) з моменту державної реєстрації державного акта на право власності на земельні ділянки та договору оренди земельних ділянок між Київською міською  радою та Обслуговуючим кооперативом житлового кооперативу «Забудовник».   

Матеріали справи свідчать про те, що 19 липня 2007 року Сільськогосподарське Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Україна»звернулось до Київської міської ради з листом-згодою № 26/07 на припинення права користування частиною земельної ділянки.

В вищезгаданому листі Сільськогосподарське Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Україна»надало згоду на припинення права користування частиною земельної ділянки, наданої відповідно до рішення Київської міської ради № 655/2065 від 21.10.2003 р. площею 95, 79 га., що знаходиться в межах Деснянського району м. Києва. Крім того, Сільськогосподарське Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Україна» не заперечило проти надання вищевказаної частини земельної ділянки Обслуговуючому кооперативу житлового кооперативу «Забудовник»в межах, визначеному проектом відведення, розробленим в установленому порядку.  

Статтею 141 Земельного кодексу України визначені підстави припинення права користування земельною ділянкою: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Таким чином, в даному випадку Земельний кодекс України визначає  різні процедури припинення права користування землею, у зв’язку із  добровільною відмовою від права користування земельною ділянкою та вилученням земель, наданих у постійне користування.

Зважаючи на зазначене та враховуючи добровільність відмови від права користування землею, що тягне за собою припинення права користування згідно зі ст. 141 Земельного кодексу України, Київська  міська рада  наділена повноваженнями щодо розпорядженнями цим землями в межах міста Києва, тому оскаржуване рішення прийнято Київрадою в межах своєї компетенції.

Заступник прокурора міста Києва зазначає, що рішення Київської міської ради підлягає скасування у зв’язку з тим, що передача земельної ділянки Обслуговуючому кооперативу житлового кооперативу «Забудовник» відбулась з порушенням регламентованої чинним законодавством процедури земельних торгів.

        Відповідно до статті 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду.

        Згідно з пунктом 2.1. рішення Київської міської ради від 19.07.2005 № 810/3385 „Про затвердження Тимчасового порядку набуття права на землю на конкурентних засадах в місті Києві” право власності та право оренди всіх земельних ділянок в м. Києві, вільних від капітальної забудови, а також земельних ділянок, зайнятих житловими будинками або іншими об'єктами комунальної власності, що підлягають реновації (капітальному ремонту, реконструкції чи заміщенню), набувається на конкурентних засадах шляхом продажу земельних ділянок або права їх оренди, за винятком випадків будівництва об'єктів за кошти державного та місцевого бюджетів, випадків будівництва об'єктів на виконання міжнародних договорів, укладених Кабінетом Міністрів України, Київською міською радою та її виконавчим органом (Київською міською державною адміністрацією), а також випадків набуття права на землю гаражно-будівельними та житлово-будівельними кооперативами для експлуатації існуючих об'єктів, випадків розміщення зовнішньої реклами відповідно до затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 Типових правил та в порядку, визначеному розділами 6 та 7 Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 14.03.2002 № 313/1747.

      Твердження заступника прокурора міста Києва про те, що земельна ділянка площею 95, 79 га. по вул. Пуховській у Деснянському  районі м. Києва знаходиться в межах охоронних зон газопроводу, що унеможливить додержання Правил охорони магістральних трубопроводів, також не приймається судом до уваги, оскільки відповідно до статті 73 Земельного кодексу України до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів. Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони.

Статтею 112 Земельного кодексу України встановлено, що охоронні зони створюються уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.

        Згідно зі статтею 1 Закону України „Про трубопровідний транспорт” охоронна зона - землі вздовж магістральних та промислових трубопроводів, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також для зменшення їх негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об'єкти та довкілля в цілому.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України „Про трубопровідний транспорт” уздовж трубопроводів встановлюються охоронні зони. Земля в межах охоронних зон не вилучається, а використовується з обмеженнями (обтяженнями) відповідно до закону або договору. Порядок встановлення, розмір та режим використання охоронної зони об'єкта трубопровідного транспорту визначаються законодавством України.

Згідно з пунктом 8 Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 №1747, земельні ділянки, розташовані у межах охоронних зон, не вилучаються у їх власників і користувачів, а використовуються з обмеженнями, передбаченими цими Правилами та в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Пунктом 11 зазначених Правил охорони магістральних трубопроводів встановлено, що на земельних ділянках, розташованих у межах охоронних зон, забороняється: споруджувати житлові, громадські та дачні будинки; розміщувати автозаправні та автогазозаправні станції і склади пально-мастильних матеріалів; будувати гаражі та автостоянки, садові та дачно-садові споруди, автомобільні дороги I - V категорії та залізниці; влаштовувати звалища, виливати розчини кислот, солей та лугів, що спричиняють корозію; розміщувати спортивні майданчики, стадіони, ринки, зупинки громадського транспорту, організовувати заходи, пов'язані з масовим скупченням людей; кидати у річках і водоймах якорі, проходити із закинутими якорями, ланцюгами, лотами, волокушами і тралами; будувати огорожі для відокремлення приватних земельних ділянок, лісових масивів, садів, виноградників тощо; зберігати сіно і солому, розбивати польові стани і табори для худоби, розміщувати пересувні та стаціонарні пасіки; розбирати і руйнувати водопропускні, берегоукріплювальні, земляні та інші споруди, що захищають об'єкти магістрального трубопровідного транспорту від руйнування, а прилеглу територію і навколишню місцевість - від аварійного розливання продукту, який транспортується магістральним трубопроводом; переміщувати та руйнувати знаки закріплення магістральних трубопроводів на місцевості, пошкоджувати або руйнувати лінійну частину цих трубопроводів, засоби електрохімічного захисту від корозії, кранове обладнання, засоби технологічного зв'язку і лінійної телемеханіки, інші складові магістральних трубопроводів; відчиняти люки, хвіртки і двері необслуговуваних підсилюючих пунктів кабельного зв'язку, загорож вузлів лінійної арматури, станцій катодного і дренажного захисту, лінійних і оглядових колодязів та інших лінійних споруд, відкривати і закривати запірну арматуру, вимикати і вмикати засоби зв'язку, енергозабезпечення і телемеханіки магістральних трубопроводів; розводити вогонь і розміщувати відкриті або закриті джерела вогню.

Зазначені норми законодавства свідчать про те, що  поняття –„землі під об’єктами трубопровідного транспорту” та „землі в межах охоронних зон об’єктів трубопровідного транспорту” - це різні поняття.

Таким чином, законодавством не встановлено заборони щодо передачі земельних ділянок в межах охоронних зон магістральних газопроводів у власність чи користування, а лише визначено ряд обмежень щодо використання таких земельних ділянок.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України „Про трубопровідний транспорт” до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, на яких збудовано наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також наземні споруди підземних трубопроводів. Законодавством не встановлено заборони щодо передачі земельних ділянок над підземними трубопроводами.

        Стаття 20 Закону України “По місцеве самоврядування в Україні” визначає, що державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень”.

        Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

       Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатись до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

         Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

       Крім того, відповідно до абз. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносин, зазначений орган набуває статусу позивача.

      Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

      Позивач та прокурор доказів на спростування обставин, повідомлених відповідачем, не надали та в матеріалах справи відсутні докази того, яким чином прийняте Київською міською радою рішення від 01.10.2007 р. № 354/3188 «Про передачу земельних ділянок Обслуговуючому кооперативу житлового кооперативу «Забудовник»порушує права чи охоронювані законом інтереси Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, оскільки в матеріалах справи наявний висновок Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 17.07.2007 р. № 19-7163 щодо використання земельної ділянки, наявних містобудівних обмежень та умов, які мають враховуватись при розробці проекту відведення земельної ділянки, відповідно до якого - на підставі згоди заступника Київського міського голови –секретаря Київради від 06.07.2007 № Д-3011, за умови прийняття рішення Київської міської ради про внесення у встановленому порядку змін до Генерального плану розвитку міста Києва, в частині переведення земельної ділянки до території житлової забудови, Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища не заперечуватиме проти надання земельної ділянки в установленому законодавством порядку під житлову забудову, без права забудови до погодження і затвердження містобудівної та проектної документації у встановленому порядку.

     Та матеріали справи містять висновок державної експертизи землевпорядної організації від 28.09.2007 р. № 899-07, в якому вказано, що поданий на державну експертизу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Обслуговуючому кооперативу житлового кооперативу «Забудовник»для житлової забудови на вул. Пуховській у Десяннському районі міста Києва, в цілому відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється позитивно при умові врахування зауважень та пропозицій, зазначених у п. 10.

        Зазначене свідчить про те, що Київська міська рада  при прийняті рішення від 01.10.2007 № 354/3188 „Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житлового кооперативу  „Забудовник” для житлової забудови на вул.  Пуховській у Деснянському районі м. Києва” діяла відповідно до земельного законодавства та в межах своєї компетенції.

       Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги  є такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, Господарський суд  міста Києва -          

В И Р І Ш И В:

           В позові відмовити повністю.

         Рішення вступає в законну силу після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого у відповідності до ст. 84 Господарського процесуального Кодексу України.

Суддя                                                                    Л.Б. Іванова

         Повний текст рішення виготовлено

                 та підписано 24.01.2008.