Справа № 2а-332/09

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2009 року м. Донецьк

Будьоннівський районний суд м. Донецька в складі: головуючого судді Тимченко О.О.,

при секретарі Кир’язієві В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці і соціального захисту населення Будьоннівської районної у м. Донецьку ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2002-2005, 2007 роки, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Будьоннівського районного суду м. Донецька з позовною заявою до Управління праці і соціального захисту населення Будьоннівської районної у м. Донецьку ради, третя особа - Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2002-2005, 2007 роки. В обгрунтування своїх позовних вимог вказав, що він являється інвалідом третьої групи в наслідок аварії на Чорнобильській АЕС і перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Будьоннівської районної у м. Донецьку ради, як постраждалий внаслідок аварії на ЧАЕС, відповідно до закону має право на отримання щорічної суми на оздоровлення. Згідно до відповіді Будьоннівського Управління праці та соціального захисту населення Будьоннівської районної у м. Донецьку ради йому було сплачено суму на оздоровлення у розмірі за 2002-2005 роки - 21, 50 грн., за 2007 рік - 90 грн., що не відповідає вимогам діючого законодавства. Просить суд стягнути з відповідача на його користь недоотримані суми на оздоровлення за 2002-2005, 2007 року у розмірі 5252, 00 грн.

Позивач в судове засідання не з’явився, надав суду письмову заяву з проханням розглянути справу за його відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягав.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, суду надана заява з проханням розглядати справу за його відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечував вказавши на обставини, викладені у запереченні на позовну заяву. Згідно яких, розмір виплаченої позивачу допомоги на оздоровлення був визначений на підставі законодавчих актів, згідно з Постановами Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836, № 562.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, за матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено що позивач ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та є інвалідом 3 групи, про що свідчить посвідчення серіїА №НОМЕР_1 від 18.11.1997 (а.с.7) та довідка МСЕК № 233577 (а.с.10).

27.01.2009 року позивач звернувся до відповідача з заявою щодо проведення перерахунку сплачених сум, виходячи з розрахунку щорічної грошової допомоги на оздоровлення у відповідності з діючим законодавством (а.с.11).

03.02.2009 р. начальник Управління праці та соціального захисту населення Будьоннівської районної у м. Донецьку ради у своєму листі № 01-15-457 вказав, що компенсація на оздоровлення за 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007 роки виплачувалася позивачу згідно Постанови Кабінету Міністрів України. (а.с.12-13).

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 3054-111) передбачена щорічна допомога на оздоровлення інвалідам першої і другої груп - п’ять мінімальних заробітних плат, інвалідам третьої групи - чотири мінімальних заробітних плат, учасникам ліквідації наслідків аварії 2 и 3 категорій - відповідно 5 та 3 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Як вбачається із довідки Управління праці та соціального захисту населення Будьоннівської районної у м. Донецьку ради, відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Будьоннівської районної в м. Донецьку ради виплатив позивачки щорічну допомогу на оздоровлення за 2002рік-у розмірі 21, 50 грн., за 2003 рік- у розмірі 21, 50 грн., за 2004 рік - у розмірі 21, 50 гривень, за 2005 рік - у розмірі 21, 50 грн., за 2006 рік у розмірі - 90 грн., за 2007 рік у розмірі 90 грн., тобто розмір встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 " Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи " (далі - постанова № 836), та постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 " Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - постанова № 562).

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні його вимог про виплату різниці між розміром допомоги, установленими постановами № 836, № 562 і Законом № 3054-111, Управління посилалося на ст. 62 Закону № 3054-111, вважаючи, що Кабінет Міністрів України правомірно з урахуванням реальних можливостей бюджету визначив зазначений розмір щорічної допомоги, яка й була отримана позивачем).

Однак суд не може погодитися з такими доводами відповідача з наступних підстав.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визначається і діє принцип верховенства права.

Згідно із частиною 4 статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішуванні даного спору підлягають застосуванню норми ст.. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Закону України про встановлення мінімальної заробітної плати на 2003, 2004, 2005, 2007 роки, а не вказані Постанови КМУ.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначеною постановою № 836 усупереч Закону № 3054-111 (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі й, зокрема, для інвалідів третьої групи - 21 гривень 50 копійок (за грошовою реформою 1996 року).

Зазначеною постановою № 562 усупереч Закону № 3054-111 (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеною Законом на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі й, зокрема, для інвалідів третьої групи - 90 гривень 00 копійок.

Між тим, з моменту прийняття постанови № 836 встановлені нею розміри щорічної допомоги на оздоровлення залишались незмінними до прийняття постанови № 562 від 12.07.2005 року, у той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався новий державний бюджет.

Тому оскільки, ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 3054-111 та Закон України від 13.12.2001 року № 2896-111 «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік», яким з 01.01.2002 року розмір мінімальної заробітної плати встановлений 140 грн., а з 01.07.2002 року -165 грн, Закони України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік", яким з 01.01.2003 року розмір мінімальної заробітної плати встановлений в 185 гривень, ((Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2003 рік ", яким з

1.   01.12.2003     року розмір мінімальної заробітної плати встановлений в 205 гривень, " Про внесення змін до Закону України " Про державний бюджет України на 2004 рік", яким з

1.   01.09.2003     року розмір мінімальної заробітної плати встановлений 237 гривень, «Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік ", яким з

1.   01.01.2005     року розмір мінімальної заробітної плати встановлений 262 гривні, " Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України», яким з 01.04.2005 року розмір мінімальної заробітної плати встановлений - 290 гривень, " Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України», яким з 01.07.2005 року розмір мінімальної заробітної плати встановлений - 310 гривень, " Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України», яким з 01.09.2005 року розмір мінімальної заробітної плати встановлений - 332 гривень, Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік", яким розмір мінімальної заробітної плати встановлений: з 01.01.2006 року - 350 гривень, з

1.   01.07.2005     року - 375 гривень, з 01.12.2006 року - 400 гривень, Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" (в редакції Закону України від 15.03.2007 року № 749-V), яким розмір мінімальної заробітної плати встановлений: з 01.01.2007 року - 400 гривень, з 01.04.2007 року - 420 гривен, з 01.07.2007 p.- 440 гривень, з 01.10.2007 року - 460 гривень, а не постановами № 836 та 562.

Розглядаючи вимоги позивача, щодо стягнення з управління праці та соціального захисту Будьоннівської районної у м. Донецьку ради недоотриманих сум на оздоровлення за 2002 рік, суд приходить до висновку, що вони задоволенню не підлягають, оскільки виплати щорічної допомоги на оздоровлення хоча і здійснюють органи соціального захисту населення, але починаючи тільки з 29 жовтня 2003 року, відповідно до п.2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з держаного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256. Таким чином, позивач пред’явив позов до неналежного відповідача у справі.

Таким чином, суд вважає, що позов підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача недоотриманих сум на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007 роки, згідно наступного розрахунку.

За 2003 рік щорічна допомога на оздоровлення була виплачена позивачу у квітні 2004 року у розмірі 21, 50 грн. Розмір мінімальної заробітної плати на час виплати допомоги складав 205, 00 грн., тобто за 2004 рік допомога мала бути виплачена позивачу у розмірі 820, 00 грн. (205 х 4). Враховуючи, що у 2003 році позивач отримав від відповідача 21, 50 грн., то з відповідача підлягає стягненню сума у розмірі 798, 50 грн.

За 2004 рік щорічна допомога на оздоровлення була виплачена позивачу у грудні 2004 року у розмірі 21, 50 грн. Розмір мінімальної заробітної плати на час виплати допомоги складав 237 грн., тобто за 2004 рік допомога мала бути виплачена позивачу у розмірі 948, 00 грн. (237 х 4). Враховуючи, що у 2004 році позивач отримав від відповідача 21, 50 грн., то з відповідача підлягає стягненню сума у розмірі 926, 50 грн.

За 2005 рік щорічна допомога на оздоровлення була виплачена позивачу в серпні 2005 року у розмірі 21, 50 грн. Розмір мінімальної заробітної плати на час виплати допомоги складав 310 грн., тобто за 2005 рік допомога мала бути виплачена позивачу у розмірі 1240, 00 грн. (310 грн. х 4). Враховуючи, що у 2004 році позивач отримав від відповідача 21, 50 грн., то з відповідача підлягає стягненню сума у розмірі 1218, 50 грн.

За 2007 рік щорічна допомога на оздоровлення була виплачена позивачу в квітні 2007 року у розмірі 90 грн. Розмір мінімальної заробітної плати на час виплати допомоги складав 420 грн., тобто за 2007 рік допомога мала бути виплачена позивачу у розмірі 1680, 00 грн. (420 грн. х 4). Враховуючи, що у 2007 році позивач отримав від відповідача 90 грн., то з відповідача підлягає стягненню сума у розмірі 1590, 00 грн.

Таким чином, позивачу було недоотриманих сум на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007 роки в розмірі 4533, 00 грн. (798, 50 + 926, 50 + 1218, 50 + 1590, 00)

Крім того, відповідно до п. 36 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України розпорядниками бюджетних коштів є бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюджету. Таким чином відповідач Управління праці та соціального захисту населення Будьоннівської районної у м. Донецьку ради є розпорядником бюджетних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 48 Бюджетного Кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України: 1) операцій з коштами державного бюджету; 2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; 3) контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів; 4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Статтею 51 Бюджетного кодексу України в тому числі передбачено, що відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів (ч.2). Державне казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису Державного бюджету України (ч.3). Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами (ч.5).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про джерела фінансування органів державної влади», органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про державний бюджет на відповідний рік.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного Кодексу України встановлено, що повноваження на здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету надаються розпоряднику бюджетних коштів.

Оскільки суд прийшов до висновку, що розпорядником бюджетних коштів в даному випадку є Управління праці та соціального захисту населення Будьоннівської районної у м. Донецьку ради, суд вважає за необхідне стягнути з нього на користь позивача недоотриману допомогу на оздоровлення за 2002, 2003, 2004, 2005, 2007 роки у розмірі 4533, 50 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України.

Також, слід зазначити, що оскільки відповідач є державною бюджетною установою, суд вважає за можливе у відповідності до ст. 88 Кодексу адміністративного судочинства України звільнити його від сплати судових витрат на користь держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статтями 1, 2, 4, 5, 6, 10, 11, 14, 15, 17, 23, 48, 58, 69-71, 79, 86, 87, 94, 98, 104, 105, 111, 112, 114, 121, 160, 161, 162, 163, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління праці і соціального захисту населення Будьоннівської районної у м. Донецьку ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007 роки - задовольнити частково.

Стягнути з Управління праці і соціального захисту населення Будьоннівської районної у м. Донецьку ради за рахунок Держбюджету України на користь ОСОБА_1 4533, 50 (чотири тисячі п’ятсот тридцять три) грн. 50 коп. недоотриманих сум на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007 роки.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Звільнивши відповідача від сплати судових витрат на користь держави.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня виготовлення постанови в повному обсязі до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.