СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
22 січня 2008 року | Справа № 2-9/11531-2007 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Волкова К.В.,
суддів Щепанської О.А.,
Черткової І.В.,
за участю представників сторін:
позивача: Беседков Олександр Георгійович, довіреність №63 від 21.12.07;
відповідача: Торова Ірина Олександрівна, довіреність № б/н від 15.09.05;
розглянувши апеляційну скаргу державного підприємства "Дельта-Лоцман" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Пєтухова Н.С.) від 19 жовтня 2007 року у справі №2-9/11531-2007
за позовом державного підприємства "Дельта-Лоцман" (вул. Лягіна, 27,Миколаїв,54017)
до державного підприємства "Керченський морський торговельний порт" (вул. Кірова, 28,Керч,98312)
про стягнення 3612,46 доларів США
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство "Дельта-Лоцман" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою про стягнення з державного підприємства "Керченський морський торговельний порт" 3931,94 дол. США заборгованості, у тому числі 612,46 дол. США основного боргу, 128,30 дол. США пені, 191,18 дол. США штрафу.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Пєтухова Н.С.) від 19.10.2007 року у справі № 2-9/11531-2007 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що сума заборгованості, що стягується, складається з сум податку на додану вартість на надані позивачем послуги, а відповідно до вимог законодавства зазначені послуги податком на додану вартість не оподатковуються. Господарський суд першої інстанції також дійшов висновку про безпідставність вимог про стягнення з відповідача суми пені та штрафу, оскільки зазначена відповідальність не була передбачена умовами договору.
Не погодившись з рішенням суду, державне підприємство "Дельта-Лоцман" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час вирішення спору були порушені вимоги норм матеріального та процесуального права.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду Сотула В.В. від 15.01.2008 року у зв’язку з відпусткою у складі колегії було замінено суддю Горошко Н.П. на суддю Черткову І.В.
У судовому засіданні 15.01.2008 року представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечував та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.
За клопотанням представників сторін судочинство здійснювалось російською мовою.
У судовому засіданні оголошувалась перерва до 22.01.2008 року.
При повторному розгляді справи в порядку й на підставах статті 101 Господарського процесуального кодексу України, Севастопольський апеляційний господарський суд встановив наступне.
У період з 04.06.2007 року по 22.06.2007 року, на підставі заявок державного підприємства "Керченський морський торговельний порт", позивач надавав послуги з лоцманського проведення та регулювання руху суден. Фактичне надання позивачем послуг в повному обсязі підтверджується матеріалами справи: у тому числі лоцманськими квитанціями та квитанціями служби регулювання руху суден.
Більш того факт надання зазначених послуг позивачем у повному обсязі не оспорювався відповідачем у справі.
Відповідачем розрахунки з державним підприємством "Дельта-Лоцман" проведені частково, а саме, була перерахована сума заборгованості за вказані послуги без урахування сум податку на додану вартість.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості в сумі 3612,46 дол. США, яка складається з сум податку на додану вартість по рахункам №АФ-0001292, №АФ-0001339, №АФ-0001449, №АФ-00011505, а також про стягнення пені в сумі 128,30 дол. США та штрафу в розмірі 191,18 дол. США.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у зв’язку з наступним.
Відповідно до вимог підпункту „е” пункту 6.5 статті 6 Закону України „Про податок на додану вартість” місцем поставки послуг вважається при наданні послуг персоналу з обслуговування морських, повітряних та космічних об'єктів - місце надання таких послуг.
Статтею 5 Митного кодексу України встановлено, що територія України, зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також штучні острови, установки і споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України, становлять єдину митну територію України.
З викладеного вбачається, що іноземне судно, на борту якого позивачем надавались лоцманські послуги, не є митною територією України, тому судова колегія вважає що зазначені послуги надавались поза її межами.
Матеріалами справи, а саме, коносаментами, вантажними маніфестами з відповідними відмітками митниці стосовно митного режиму переміщення вантажу через митний кордон України, підтверджено статус вантажу як транзитного.
Відповідно до вимог підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України „Про податок на додану вартість” операції з поставки послуг платником податку, пов'язані з перевезенням (переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом через територію України, оподатковуються у порядку, передбаченому пунктом 5.15 цього Закону, відповідно до вимог якого звільняються від оподаткування операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України.
Таким чином, судова колегія дійшла до висновку про те, що послуги надані позивачем не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, тому неправомірним є включення цих сум податку до вартості наданих послуг, що у свою чергу вказує на необґрунтованість позовних вимог стосовно стягнення сум податку на додану вартість з відповідача.
Більш того, відповідно до вимог статті 26 Конвенції ООН з морського права, ратифікованої Законом України від 03.06.1999 року N728-XIV іноземне судно, що проходить через територіальне море, може обкладатися тільки зборами в оплату за конкретні послуги, надані цьому судну. Ці збори стягуються без дискримінації.
Зазначена правова позиція підтримана Вищим господарським судом України у постанові від 28.11.2006 року у справі №2-11/7708-2006.
Державним підприємством "Дельта-Лоцман" також були заявлені вимоги про стягнення з державного підприємства "Керченський морський торговельний порт" 128,30 дол. США пені та 191,18 дол. США штрафу.
Статтею 546 цивільного кодексу України встановлені види забезпечення виконання зобов’язання, серед яких зокрема є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.
Відповідно до вимог статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з статтею 548 цього Кодексу правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Матеріалами справи підтверджено, що сторонами не укладався правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, шляхом встановлення відповідальності у вигляді пені та штрафу.
Крім того, в обґрунтування своїх вимог про стягнення пені та штрафу за прострочення платежу позивач посилається на частину 2 статті 231 Господарського кодексу України, яка передбачає застосування штрафних санкцій за порушення термінів виконання господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що відноситься до державного сектора економіки. Однак, зазначена вище норма закону може застосовуватися тільки до сторони договору, яка прострочила виконання грошового зобов'язання, що виражається в поставці товарів, виконанні робіт (послуг). У даному випадку, зобов'язання, за порушення якого позивачем вимагається стягнути штрафні санкції, є грошовим зобов'язанням. За порушення виконання грошового зобов'язання частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором. При цьому, частиною 1 статті 231 Господарського кодексу України закріплено, що за окремі види зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, заміна якого за погодженням сторін не допускається.
Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
Відповідно до статті 3 наведеного закону, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується з суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня. Аналогічна норма закріплена частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України. Дана норма встановлює граничний розмір штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, у зв'язку з чим, при визначенні розміру відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, пріоритет мають норми Закону.
Згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання або невчасне виконання грошових зобов'язань” від 29.04.1994 року № 02-5/293, якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 і 2 Закону України „Про відповідальність за невчасне виконання грошових зобов'язань”, пеня стягненню не підлягає. Враховуючи викладене, судова колегія вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не засновані на нормах закону, тому зазначені вимоги задоволенню не підлягають. Підстав для скасування рішення господарського суду першої інстанції судовою колегією не вбачається.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу державного підприємства "Дельта-Лоцман" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2007 року у справі №2-9/11531-2007 залишити без змін.
Головуючий суддя К.В. Волков
Судді О.А. Щепанська
І.В. Черткова