ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 17 червня 2011 року           10:38           № 2а-2873/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Саніна Б. В., при секретарі судового засідання Стець Я. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариство з обмеженою відповідальністю «Конфініум»

доКиївської міської ради

треті особи1.          Ліквідаційна комісія Подільської районної у м. Києві ради

2.          Київська міська державна адміністрація

3.          Головне управління комунальної власності м. Києва

проскасування рішення №284/5096 від 02.12.2010 р.

за участю представників:

позивачаОСОБА_2  (довіреність №б/н від 23.03.2011 року)

відповідачаОСОБА_3 (довіреність №22-КР-185 від 21.02.2011 року)

третіх осіб1.          ОСОБА_4 (представник Ліквідаційної комісії Подільської районної у м. Києві ради, довіреність №13-лікв/вих. від 09.06.2011 року)

2.          Представник Київської міської державної адміністрації не з’явився.

3.          ОСОБА_5 (представник Головне управління комунальної власності м. Києва, довіреність №042/18/1-8300 від 08.11.2010 року)

ВСТАНОВИВ:

02.03.2011 року до судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Конфініум»до Київської міської ради, в якому просить визнати протиправним (незаконним) та скасування рішення № 284/5096 від 02.12.2010 р. «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва»(надалі –Рішення №284/5096).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2011 року, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, було відкрито провадження в адміністративній справі та призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою від 16.05.2011 року було залучено до справи третіх осіб, що не заявляють самостійні вимоги, на стороні відповідача ліквідаційну комісію Подільської районної у м. Києві ради, виконавчий орган Київської міської ради Київську міську державну адміністрацію, Головне управління комунальної власності м. Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.06.2011 року підготовче засідання було закінчене та справу було призначено до судового розгляду.

16.06.2011 року в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину постанови, повний текст постанови було виготовлено та підписано 17.06.2011 року.

В судове засідання з’явився представник позивача, який позовні вимоги підтримав в повному обсязі, та просить позов задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.

В судове засідання з’явився представник відповідача, який позовні вимоги не визнає в повному обсязі, та просить відмовити в задоволені позовних вимог з підстав викладених в запереченнях.

В судове засідання з’явились третя особа 1 та тертя особа 3, які щодо позовних вимог заперечують в повному обсязі та просять відмовити позивачу з підстав викладених в запереченнях.

В судове засідання не з’явилась третя особа 2, про час, дату та місце судового розгляду третя сторона неодноразово належним чином повідомлялись, однак про причини неявки до суду вона не вказала, жодних клопотань із проханням перенести дату судового розгляду не надавала. Відповідно до положень ч.2 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі –КАС України), неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб    у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 6 КАС України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом. Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 КАС України, особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно –правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.   

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб’єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

02.12.2010 року на 6 сесії 6 скликання Київської міської ради відповідно до ст. 7 та ст. 11 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», на виконання рішення Київської міської ради №7/4819 від 09.09.2010 року «Про питання організації управління районами в місті Києві»було прийнято рішення №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва».

Позивач оскаржує дане рішення в цілому так як вважає, воно порушує його права та охоронювані законом інтереси, а тому звернувся до суду за їх захистом.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Положення вказаної статті Конституції більш детально  до п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 6-зп від 25.11.1997 «Щодо офіційного тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України та ст. 248-2 Цивільного процесуального кодексу України»ч.2 ст.55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 КАС України).

Натомість, в судовому засіданні позивачем було повідомлено, що відповідно до рішення Київського апеляційного господарського суду по справі №44/93 від 21.04.2011 року він є кредитором Подільської районної у м. Києві ради.

Водночас, відповідно до чинного законодавства захист прав та інтересів кредитора здійснюється в порядку передбаченому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в якому чітко визначені права та обов’язки кредитора. При цьому, жодними  положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»кредитор не наділяється додатковими правами щодо звернення до суду для оскарження актів індивідуальної дії, які не поширюються на нього, а поширюються на інших осіб, в тому числі і на боржника.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що позивачем у позовній заяві не були наведені обставини, які б підтверджувались достатніми доказами,  які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, та були спростовані доводами відповідача.

Водночас, підставами для визнання будь-якого акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів суб'єктів правовідносин, на регулювання яких видано спірний акт.

Акт державного чи іншого органу –це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №781/11/13-10 від 01.06.2010 року «Щодо застосування окремих норм матеріального права під час розгляду адміністративних справ», визначено, що юридична наука під нормативно-правим актом розуміє правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування..

Водночас, другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

В рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16.04.2009 року у справі №1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч.14 ст.46, ч.1, ч.9 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування  в Україні»(справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказано, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

В судовому засіданні було встановлено, що оскаржуване рішення за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії, оскільки в ньому є чітка визначеність адресата та замовлення виникнення конкретних одноразових адміністративно-правових відносин.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо;  з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 143 Конституції України, зафіксовано, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальні власності.

Відповідно до ст.5, ст. 6 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Київська міська рада, яка діє на території міста Києва як суб’єкт права власності від імені та в інтересах територіальної громади здійснює правомочності щодо володіння, користування й розпорядження об’єктами права комунальної власності.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про столицю України –місто Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Відповідно до ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

При цьому, в ч.5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.11 Закону України «Про столицю України –місто Київ»питання організації управління районами в місті Києві належать до компетенції Київської міської ради і вирішуються відповідно до Конституції, цього та інших законів України, рішень міської ради про управління районами міста. У районах міста Києва діють районні в місті Києві державні адміністрації, які підпорядковуються Київській міській державній адміністрації, а в разі утворення районних у місті Києві рад також є підзвітними і підконтрольними відповідним радам як виконавчі органи таких рад.

Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про столицю України –місто Київ»районні ради можуть утворюватися за рішенням територіальної громади міста Києва, прийнятого шляхом проведення місцевого референдуму, або за рішенням Київської міської ради.

Таким чином, саме Київська міська рада, як представницький орган територіальної громади міста розпоряджається комунальним майном, в тому числі і передавати в управління районним радам.

Як наслідок, суд в судовому засіданні встановив, що не спростовується позивачем, що відповідач діяв в межах чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене, суд не вбачає порушень чинного законодавства Київською міською радою, при прийнятті оскаржуваного рішення, а отже, у задоволенні позовних вимог до Київської міської ради належить відмовити, оскільки при прийнятті спірного рішення відповідач діяв в межах своїх повноважень, відповідно до вимог чинного законодавства та не порушував права та охоронювані законом інтереси позивача. Більше того, як вбачається з  матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, оскаржуване рішення ніяким чином не зачіпає прав та обов’язків позивача, не містить жодних приписів, які є обов’язковими для виконання позивачем.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення. Ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.2 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Враховуючи що суб’єктом владних повноважень не були понесені витрати пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню із позивача не підлягають.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 3, 17, 71, 86, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.          В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Конфініум»до Київської міської ради відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.  Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя                                                                                                              Б.В. Санін