У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
08.09.06 Справа №15/149д
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Мірошниченко М.В. судді Мірошниченко М.В. , Кричмаржевський В.А. , Хуторной В.М.
при секретарі Шерник О.В.
за участю представників:
позивача: Туркін С.М., довіреність від 05.04.2006р.;
відповідача-1: Гладкий В.К., довіреність № КД-3480 від 05.05.2004р.;
відповідача-2: Фалілєєва Ю.Д., довіреність № 22/121 від 29.11.2005р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Запорізький домобудівний
комбінат», м. Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 18.07.2006 року
у справі № 15/149д
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запорізький домобудівний
комбінат», м. Запоріжжя
до відповідача-1 Приватного підприємця Мілованової Марини Анатоліївни,
м. Запоріжжя
до відповідача-2 Регіонального відділення Фонду державного майна України по
Запорізькій області, м. Запоріжжя
про визнання договору оренди недійсним і виселення
ВСТАНОВИВ:
Відкритим акціонерним товариством «Запорізький домобудівний комбінат», м. Запоріжжя було подано позов до Приватного підприємця Мілованової Марини Анатоліївни, м. Запоріжжя (відповідач-1) і Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, м. Запоріжжя (відповідач-2) про визнання недійсним договору оренди № 466 державного нерухомого майна від 21.04.2000р., укладеного між відповідачами, а також виселення відповідачів із спортивного комплексу і прибудови до контори (зимовий сад) (відповідно до уточнених позовних вимог).
Розглянувши справу по суті, господарський суд Запорізької області своїм рішенням від 18.07.2006р. у справі № 15/149д (суддя Колодій Н.А.) в позові відмовив. Цим же рішенням скасовані заходи забезпечення позову, накладені на підставі ухвали місцевого господарського суду по даній справі від 31.05.2006р.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі ВАТ «Запорізький домобудівний комбінат», позивач у справі, вказує на те, що підставою для звернення позивача до суду стало те, що спортивний комплекс, розташований по вул. Суворова, 4 у м. Запоріжжі, знаходиться на балансі позивача, а також те, що при укладенні спірного договору було порушено вимоги ст.ст. 7, 9, 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Укладаючи договір оренди на майно, відносно якого прийнято рішення щодо приватизації, відповідачем-2 створені умови для подальшої приватизації державного майна на неконкурентних засадах, що може спричинити державі збитки у вигляді продажу цього майна по заниженій ціні. Просить рішення господарського суду Запорізької області від 18.07.2006р. у справі № 15/149д скасувати та позовні вимоги задовольнити.
ПП Мілованова Марина Анатоліївна, відповідач-1 у справі, у відзиві на апеляційну скаргу вказує на те, що спірний договір містить всі істотні умови, що необхідні для договорів даного виду і відповідає вимогам ст.10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Позивачем в скарзі не зазначено, в чому саме полягає порушення норм названого Закону при укладенні спірного договору. Просить судове рішення залишити без змін.
Регіональне відділення ФДМУ по Запорізькій області, відповідач-2 у справі, у відзиві на апеляційну скаргу вказує на те, що рішення суду винесено у повній відповідності до вимог матеріального і процесуального права. Судом вірно було встановлено, що при укладенні договору оренди № 466 законодавство порушено не було і вказаний договір повністю відповідає вимогам законодавства. Просить рішення господарського суду Запорізької області від 18.07.2006р. у справі № 15/149д залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та у відзивах на неї.
Розпорядженням заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2523 від 07.09.2006р. справу призначено до розгляду у складі колегії – Мірошниченка М.В. (головуючий), суддів Кричмаржевського В.А., Хуторного В.М.
За клопотанням позивача, запис розгляду справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Діловодство суду».
Як випливає з матеріалів справи, 21.04.2000р. між Регіональним відділенням ФДМУ по Запорізькій області (орендодавець) і ПП Міловановою М.А. (орендар) був укладений договір № 466 оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі ВАТ «Запорізький домобудівний комбінат», згідно з п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - прибудоване приміщення спортивного комплексу, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Суворова, 4, яке знаходиться на балансі ВАТ «ЗДБК», та не ввійшло до його статутного фонду, загальною площею 1100,7 кв.м., а саме:
- приміщення спортивного комплексу загальною площею 1035 кв.м., літера «А111 – 1», кімнати з 1 по 7 включно, перший поверх, кімнати – 9 та 10, другий поверх – кімнати з 17 по 23 включно;
- приміщення сауни, загальною площею 65,7 кв.м. літера «А111 – 1», перший поверх – кімнати 8, з 11 по 16 включно.
21.04.2000р. відповідачами підписано акт прийому-передачі орендованого майна (додаток № 2 до договору оренди № 466).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є власником прибудови до контори управління (зимовий сад), яка за договором оренди № 466 від 21.04.2000р. була передана відповідачем-2 в оренду відповідачу-1. Крім того, спортивний комплекс, що також є об’єктом оренди, знаходиться на балансі позивача, як майно, що не увійшло до статутного фонду при створенні товариства. При укладенні названого договору оренди, трудовий колектив підприємства не був обізнаний з пропозицією про укладення договору оренди спортивного комплексу, інформація про оренду вказаного комплексу в засобах масової інформації опублікована не була, чим порушені вимоги ст.7 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Крім того, позивач зазначає, що органу, уповноваженому здійснювати управління спортивним комплексом (Українська будівельна корпорація «Укрбуд»), в порушення вимог ст.9 вказаного Закону, не було надіслано копій матеріалів заяви про оренду цього об’єкту. Договір оренди № 466 не містить істотних умов, передбачених ст.10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», зокрема, умови щодо забезпечення сторонами пожежної безпеки орендованого майна. В порушення ст.9 Закону, договір було укладено не на конкурсних засадах. У зв’язку з цим, на підставі ст.48 ЦК УРСР, позивач просить визнати недійсним договір оренди № 466 державного нерухомого майна від 21.04.2000р., укладений між відповідачами та виселити відповідачів із спортивного комплексу і прибудови до контори (зимовий сад). В якості підстави позову вказана також ст.48 Закону України «Про власність».
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю.
Згідно з п.1.3 «Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі», затвердженого Наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України 19.05.1999р. № 908/68, управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, полягає у виборі та забезпеченні уповноваженим органом (державні органи приватизації) способу та умов подальшого використання майна у межах чинного законодавства.
Пунктом 1.4 вказаного Положення визначено, що одним із способів управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, є зокрема, передача майна в оренду відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
З обставин справи вбачається, що рішенням господарського суду Запорізької області від 20.12.2004р. у справі № 8/256-8/112 (за позовом Регіонального відділення ФДМУ по Запорізькій області до ВАТ «Запорізький домобудівний комбінат», треті особи: ПП Мілованова М.А., ОП «ЗМБТІ», УДБК «Укрбуд», про визнання права власності) визнано державним право власності на майно: приміщення № ІІ, частина приміщення № 9, літ. А-ІІІ-І загальною площею 240,9 кв.м. в буд. 4 по вул. Суворова в м. Запоріжжі. Вказане судове рішення залишено без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 21.12.2005р. та постановою Вищого господарського суду України від 22.09.2006р. Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що спортивний комплекс по вул. Суворова, 4 в м. Запоріжжі не увійшов до статутного фонду ВАТ «Запорізький домобудівний комбінат», а тому є державною власністю. Також, судами було встановлено, що «Зимовий сад» на час корпоратизації був складовою частиною спорткомплексу. Згідно до ст. 35 ГПК України вказані факти звільнені від доказування.
Таким чином, передане за договором оренди № 466 майно, на момент укладення вказаного договору, не увійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного в процесі приватизації, а належало до державної власності. Отже, відповідач-2 є належним орендодавцем вказаного майна, а права позивача з цього приводу порушені не були. Тому посилання позивача на ст.48 Закону України «Про власність», якою передбачені загальні положення про захист прав власності, є необґрунтованими.
Доводи позивача про порушення при укладенні спірного договору порядку укладення такого договору, а саме, ст.9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», спростовуються наступним.
Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону.
У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном.
Позивачем не було доведено з урахуванням його доводів, що Українська будівельна компанія «Укрбуд» є органом, уповноваженим управляти спірним майном. Обставини справи свідчать про те, що відповідач-2 є одночасно і орендодавцем і органом уповноваженим управляти спірним майном, згідно присів Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Отже, у відповідача-2 були відсутні підстави для направлення відповідних копій матеріалів до УБК «Укрбуд».
Доводи позивача про те, що при укладенні спірного договору оренди трудовий колектив підприємства не був обізнаний з пропозицією про укладення договору оренди спортивного комплексу, чим порушені вимоги ст.7 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», спростовуються наступним.
Статтею 7 вказаного Закону передбачено, що ініціатива щодо оренди майна може виходити від фізичних та юридичних осіб, які можуть бути орендарями відповідно до статті 6 цього Закону, пропозиція може надходити від орендодавців, зазначених у статті 5 цього Закону. Орендодавець може оголосити конкурс на право оренди майна у порядку, встановленому частиною сьомою статті 9 цього Закону.
За наявності ініціативи щодо оренди цілісного майнового комплексу орендодавець у триденний термін повинен повідомити про це трудовий колектив підприємства, його структурного підрозділу, щодо майна якого подано заяву про оренду.
За змістом ст.4 Закону, цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.
Обставини справи свідчать про те, що передане за спірним договором оренди № 466 майно не є цілісним майновим комплексом, а є окремим нерухомим майном. Позивачем вказаних висновків не спростовано.
Таким чином, відповідач-2 не повинен був повідомляти трудовий колектив позивача щодо оренди майна.
Доводи позивача щодо відсутності в договорі оренди всіх істотних умов, що необхідні для договорів даного виду, спростовуються наступним.
Згідно зі ст.638 ЦК України, яка кореспондується зі ст.153 ЦК УРСР, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 ст.12 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
У відповідності з ч.1 ст.10 цього Закону, в редакції чинній на момент укладення спірного договору, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Як вказує позивач, в договорі оренди не міститься умови щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Разом з тим, в п.5.5 договору оренди № 466 зазначено, що одним з обов’язків орендаря є утримання орендованого майна в порядку, передбаченому протипожежними правилами, а також правилами експлуатації встановленого в приміщенні санітарно-технічного інженерного обладнання, не допускати перевантаження електричних мереж.
Крім того, додатковою угодою № 1 від 30.03.2001р. сторони доповнили договір оренди № 466 пунктом 5.14 щодо забезпечення орендарем пожежної безпеки орендованого приміщення.
Таким чином, відповідачами досягнута згода за всіма істотними умовами, що необхідні для договорів даного виду.
Слід зазначити, що наявність чи відсутність в договорі істотних умов відноситься до питання порядку укладення договору і не впливає на дійсність чи недійсність договору.
В будь-якому випадку, відсутність в спірному договорі якої-небудь умови не впливає на права та охоронювані законом інтереси позивача.
Доводи позивача про укладення договору оренди № 466 не на конкурентних засадах спростовуються наступним.
Відповідно до ч.7 ст.9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», за наявності заяв про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу (за умови відсутності заяви господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу) або заяв про оренду нерухомого майна (за умови відсутності заяви бюджетної установи, організації) від двох або більше фізичних чи юридичних осіб орендар визначається орендодавцем на конкурсних засадах.
Позивачем не надано до суду доказів звернення до орендодавця з пропозиціями про взяття спірного майна в оренду до моменту укладення спірного договору. Відповідач-2 також вказав на відсутність звернень до нього позивача з відповідними пропозиціями.
Таким чином, у орендодавця були відсутні підстави для визначення орендаря на конкурентних засадах. Ініціатива про укладення договору оренди № 466 виходила лише від відповідача-1.
Відповідно до ст.48 ЦК УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Згідно з Роз’ясненням ВАСУ № 02-5/111 від 12.03.1999р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
В постанові Пленуму ВСУ № 3 від 28.04.1978р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» зазначено, що стаття 48 ЦК УРСР застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними. У разі визнання угоди недійсною за ст.48 ЦК УРСР суд повинен у рішенні послатися і на нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає.
Позивачем всупереч вимогам ст.ст 33, 34 ГПК України, не було доведено у встановленому законом порядку та відповідними доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а саме: невідповідності змісту договору оренди № 466 від 21.04.2000р., укладеного між відповідачами, вимогам Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Закону України «Про власність». Судом також відповідних обставин не встановлено.
У зв’язку з цим, місцевий господарський суд дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Доводи, зазначені в апеляційній скарзі, спростовуються вищевикладеним.
Фактичні обставини справи досліджені судом першої інстанції на підставі наданих в судове засідання сторонами доказів. Порушення або неправильного застосування норм матеріального і процесуального права не вбачається, підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду відсутні.
Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Запорізький домобудівний комбінат», м. Запоріжжя, залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 18.07.2006р. у справі № 15/149д – без змін.
Головуючий суддя Мірошниченко М.В.
судді Мірошниченко М.В.
Кричмаржевський В.А. Хуторной В.М.