У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
10.08.06 Справа №12/22-пд-06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Мірошниченко М.В. судді Мірошниченко М.В. , Радченко О.П. , Кричмаржевський В.А.
при секретарі Акімовій Т.М.
за участю представників:
позивача: Казанцев Г.М., довіреність № 18 від 03.01.2006р.;
відповідача-1: Прокопенко Я.Ю.., довіреність № 21/03/753 від 09.08.2006р.;
відповідача-2: не з?явився ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку
«Укрсоцбанк» в особі Херсонської філії, м. Херсон
на рішення господарського суду Херсонської області від 27.02.2006 року
у справі № 12/22-ПД-06
за позовом Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку
«Укрсоцбанк» в особі Херсонської філії, м. Херсон
до відповідача-1 Відкритого акціонерного товариства «Херсонський
бавовняний комбінат», м. Херсон
до відповідача-2 Закритого акціонерного товариства «Волинський шовковий
комбінат», м. Луцьк
про визнання договору недійсним
ВСТАНОВИВ:
Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Херсонської філії, м. Херсон було подано позов до Відкритого акціонерного товариства «Херсонський бавовняний комбінат», м. Херсон (відповідач-1) і Закритого акціонерного товариства «Волинський шовковий комбінат», м. Луцьк (відповідач-2) про визнання недійсним договору № 30/11-Б/1440 від 30.11.2004р., укладеного між відповідачами.
Розглянувши справу по суті, господарський суд Херсонської області своїм рішенням від 27.02.2006 року у справі № 12/22-ПД-06 (суддя Пінтеліна Т.Г.) в позові відмовив.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі АКБ СР «Укрсоцбанк» в особі Херсонської філії, позивач у справі, вказує на те, що господарський суд при прийнятті рішення не в повній мірі з’ясував всі обставини, які мають істотне значення для розгляду спору; не надав належної оцінки доказам, наданим позивачем при розгляді справи та порушив норми процесуального і матеріального права. Зазначає, що сума спірного правочину становить 87,7 % валюти балансу ВАТ «ХБК», що перевищує 50 % вартості майна товариства, а тому у відповідності до вимог п.п.12 п.7.3.3 розділу 7.3 Статуту товариства цей правочин повинен був укладатися лише після надання згоди усіх акціонерів на загальних зборах товариства. Посилання суду першої інстанції на лист ФДМУ від 13.06.2005р. за № 10-15-8405 не повинно прийматись до уваги, оскільки лист ФДМУ не є актом нормативного характеру та не має статусу процесуального документу, а тому не може прийматись як доказ. Спірний договір було укладено з перевищенням повноважень, наданих представникам відповідачів, а тому у відповідності до вимог ст.227 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. У позивача є всі законні підстави звертатися до суду за захистом своїх прав, у зв’язку з порушенням процедури узгодження укладення спірного договору та перевищенням повноважень при укладенні цього правочину. Просить рішення господарського суду Херсонської області від 27.02.2006р. у справі № 12/22-ПД-06 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» і ЗАТ «Волинський шовковий комбінат», відповідачі у справі, у відзивах на апеляційну скаргу вказують на те, що рішення господарського суду є законним і обґрунтованим, та таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права. Зазначають, що суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ВАТ «ХБК» майно не відчужував, а навпаки придбавав, а отже, спірний договір не підлягав погодженню загальними зборами акціонерів. Тому необхідності у встановленні грошового еквіваленту суми спірного договору по відношенню до активів товариства у господарського суду не було, оскільки дана обставина жодним чином не впливає на законність винесеного рішення. Виконання покупцем зобов’язання щодо сплати грошей не може вважатись відчуженням майна, оскільки у спірних правовідносинах гроші не продавались (не є об’єктом продажу), не дарувались, не обмінювались. Отже, права позивача, як акціонера, в частині прийняття участі в управлінні справами товариства не були порушені з боку ВАТ «ХБК», оскільки сплата грошових коштів в рамках договору поставки не може вважатись відчуженням майна на суму, що становить 50 % майна товариства, а тому не потребувало попередньої згоди загальних зборів акціонерів, як це передбачено вимогами ч.12 п.п.7.3.3 п.7.3 Статуту ВАТ «ХБК». Представниками відповідачів не були перевищені повноваження при укладенні спірного договору. Просять рішення господарського суду Херсонської області від 27.02.2006р. у справі № 12/22-ПД-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та у відзивах на неї.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1250 від 10.05.2006р. справу призначено до розгляду у складі колегії – Мірошниченка М.В. (головуючий), суддів Кричмаржевського В.А., Хуторного В.М.
В судовому засіданні 11.05.2006р. розгляд апеляційної скарги в порядку ст.77 ГПК України було відкладено до 08.06.2006р.
Розпорядженням заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1689 від 07.06.2006р. справу призначено до розгляду у складі колегії – Мірошниченка М.В. (головуючий), суддів Радченко О.П., Хуторного В.М.
В судовому засіданні 08.06.2006р. розгляд апеляційної скарги на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено до 21.07.2006р.
В судовому засіданні 21.07.2006р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд апеляційної скарги відкладено до 04.08.2006р.
Розпорядженням заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2189 від 03.08.2006р. справу призначено до розгляду у складі колегії – Мірошниченка М.В. (головуючий), суддів Кричмаржевського В.А., Радченко О.П.
В судовому засіданні 04.08.2006р. від представника позивача надійшло клопотання про оголошення постанови Запорізького апеляційного господарського суду у повному обсязі. Вказане клопотання колегією суддів задоволено, у зв’язку з чим оголошено перерву до 10.08.2006р.
В судовому засіданні 10.08.2006р. представники позивача та відповідача 1 погодились на оголошення вступної та резолютивної частин постанови Запорізького апеляційного господарського суду. Було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Запорізького апеляційного господарського суду.
Запис розгляду справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме - програмно-апаратного комплексу «Діловодство суду».
Як випливає з матеріалів справи, 30.11.2004р. між ЗАТ «Волинський шовковий комбінат» (продавець) і ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» (покупець) був укладений договір № 30/11-Б/1440, згідно з п.1 якого продавець зобов’язується продати, а покупець прийняти та оплатити бавовняне волокно врожаю 2004-2005рр. (1, 2 сорт, 4, 5 тип) в загальній кількості 17700 тон +(-) 5%. Волокно 3 і 4 сортів складає не більше 15 % від загальної кількості товару.
Загальна сума договору визначається діючою ціною і кількістю товару, що поставляється і складає 120.880.380,00 грн., в т.ч. ПДВ – 20.146.730,00 грн. (п.2.2 договору).
З боку ВАТ «ХБК» договір підписаний головою правління Боєвим В.Л.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вищевказаний договір укладено з порушенням діючого законодавства України, що в свою чергу призвело до порушення законних прав позивача, як акціонера ВАТ «ХБК». На думку позивача, сторонами за договором були порушені його права, як акціонера, що характеризується в обмеженні права приймати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному Статутом ВАТ «ХБК». Договір з боку ВАТ «ХБК» було укладено головою правління Боєвим В.Л., тобто особою, яка не мала достатніх повноважень на укладення такого правочину. У відповідності до ч.12 п.п.7.3.3 п.7.3 Статуту відповідача-1, ВАТ «ХБК» приймає рішення щодо розпорядження майном товариства на суму, що становить 50 і більше відсотків від загального обсягу майна товариства, тільки лише більшістю у ѕ голосів акціонерів, які беруть участь у загальних зборах товариства, в той час коли сума правочину становить 120.880.380,00 грн., тобто складає 87,7 % від валюти балансу відповідача-1 на момент укладення договору. На укладення договору органами управління відповідача-1 не було отримано дозвіл від розпорядника майна. Відповідачем-2 було допущено порушення ч.3 п.15.2 Статуту ЗАТ «Волинський шовковий комбінат», оскільки з боку відповідача-2 договір було укладено особою, яка не мала достатніх повноважень на укладення такого правочину. Відповідач-2 протягом дії договору не виконує взяті на себе зобов’язання з поставки бавовняного волокна навіть на 10 %, у зв’язку з чим реальне настання правових наслідків для відповідача-1 не наступило, в той час коли відповідач-1 сплатив відповідачу-2 визначену договором суму. Отже, дії обох відповідачів були спрямовані на ненастання правових наслідків. У зв’язку з цим, позивач просить визнати недійсним договір № 30/11-Б/1440 від 30.11.2004р., укладений між відповідачами. Позовні вимоги ґрунтуються на приписах ст.ст. 203, 227, 228, 693, 712 ЦК України, ст.207 ГК України, ст.ст. 10, 41 Закону України «Про господарські товариства», ст.13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно зі ст.48 Закону України «Про господарські товариства», голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства.
Обставини справи свідчать про те, що з боку ВАТ «ХБК» договір № 30/11-Б/1440 від 30.11.2004р. був підписаний уповноваженою особою.
Ухвалою господарського суду Херсонської області від 21.12.2004р. (тобто після укладення спірного договору) у справі № 12/68-Б (про банкрутство ВАТ «ХБК») задоволено клопотання розпорядника майна та відсторонено керівника ВАТ «ХБК», голову правління Боєва В.Л. від посади; покладено виконання його обов’язків на розпорядника майна Соляника О.О. (ліцензія № 249640).
З цього вбачається, що на момент укладення спірного договору голова правління ВАТ «ХБК» Боєв В.Л. не був відсторонений від займаної посади, а тому мав право підписувати такий договір, оскільки вищевказана ухвала господарського суду прийнята після укладення договору. До того ж, договір було погоджено з розпорядником майна ВАТ «ХБК» Смоляником О.О., про що свідчить лист № 11/р-12/68-Б від 14.07.2005р.
Отже, при укладенні спірного договору не було порушено вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та зокрема ст.13 цього Закону, якою передбачено, що керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.
Обставини справи свідчать про те, що за даними балансу ВАТ «ХБК» (форма 1) за станом на 01.10.2004р. активи товариства складали 137.753.000,00 грн. Сума спірного договору поставки складає 120.880.380,00 грн., що становить 87,7 % від валюти балансу ВАТ «ХБК».
Відповідно до ст.41 Закону України «Про господарські товариства», вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства.
В п.п.12 п.7.3.3 Статуту ВАТ «ХБК» зазначено, що до компетенції загальних зборів належить відчуження майна, вартість якого становить більше 50 % вартості майна товариства.
Згідно зі ст.46 Закону України «Про господарські товариства», в акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління.
Підпунктом 6 п.7.4.3 Статуту ВАТ «ХБК» передбачено, що до компетенції наглядової ради товариства належить погодження правочинів, що стосуються господарської діяльності товариства, на суму, що перевищує 30 % балансової вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності товариства.
З умов спірного договору вбачається те, що з боку ВАТ «ХБК» майно не відчужувалося, а придбавалося, оскільки ВАТ «ХБК» є покупцем за спірним договором. Таким чином, погоджувати укладення договору з загальними зборами не було необхідності. Оскільки сума спірного договору перевищує 30 % балансової вартості активів ВАТ «ХБК», то 01.12.2005р. наглядовою радою відповідача-1 (уповноваженим Статутом органом) було прийнято рішення про погодження договору № 30/11-Б/1440 від 30.11.2004р.
Таким чином, спірним договором не було порушено вимог Статуту ВАТ «ХБК», на що послався позивач, а також Закону України «Про господарські товариства».
Посилання позивача на порушення при укладенні спірного договору відповідачем-2 статутних вимог цього товариства, а саме, ч.3 п.15.2 Статуту ЗАТ «Волинський шовковий комбінат» в редакції від 07.07.2005р., є безпідставним. Так, пунктом 15.2 Статуту відповідача передбачено, що повноваження щодо відчуження майна товариства на суму, що становить 50 і більше відсотків вартості майна товариства належать до виключної компетенції загальних зборів та не можуть бути передані іншим органам товариства. Разом з тим, слід враховувати, що відповідні зміни до Статуту відповідача-2 були внесені 07.07.2005р., в той час коли спірний договір було укладено 30.11.2004р. Тобто, на момент укладення договору купівлі-продажу, такого застереження не існувало.
Відповідно до 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов спірного договору, в період з грудня 2004р. по грудень 2005р. відповідачем-2 було поставлено відповідачу-1 бавовняне волокно у кількості 3131,0 тон на загальну суму 10.012.453,25 грн. Вказане також підтверджується довідкою ВАТ «ХБК» від 11.01.2006р. № 4-34/35 про надходження сировини за договором № 30/11-Б/1440 від 30.11.2004р. та накладними. Тобто, відповідачами договір № 30/11-Б/1440 фактично виконується, а тому доводи позивача про те, що дії обох відповідачів були спрямовані на ненастання правових наслідків за вказаним договором, є необґрунтованими. До того ж, слід вказати на те, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом чи договором наслідків, а не визнання угоди недійсною (п.1 Роз’яснення ВАСУ № 02-5/111 від 12.03.1999р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»).
Посилання позивача в обґрунтування своїх позовних вимог на ст.227 ЦК України, якою передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним є необґрунтованим, оскільки позивачем не було доведено, що на укладення спірного договору відповідачам необхідно було мати відповідний дозвіл (ліцензію).
Посилання позивача на ст.228 ЦК України є також безпідставними, оскільки останнім не доведено, що спірний договір порушує публічний порядок, та спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Щодо доводів позивача про порушення його прав при укладенні спірного договору, як акціонера ВАТ «ХБК», то слід вказати на наступне.
Відповідно до ст.10 Закону України «Про господарські товариства», учасники товариства мають право:
а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;
б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;
в) вийти в установленому порядку з товариства;
г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.
Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.
Статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» і ст.25 Закону України «Про власність» визначено, що товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю
Згідно зі ст.4 Закону України «Про власність», власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності.
В п.2 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 зазначено, що акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства.
Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.
Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що акціонер не наділений суб’єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна акціонерного товариства. Позивач фактично ототожнив права і інтереси акціонера з правами та інтересами самого акціонерного товариства.
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи … мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Суд не вбачає у спірних правовідносинах порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Відповідно до ст.207 ГК України, яка покладена позивачем до підстави позову, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Правила про недійсність правочинів також закріплені в ст.215 ЦК України, де зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з Роз’ясненням ВАСУ № 02-5/111 від 12.03.1999р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
В ході судового розгляду справи позивачем, як того вимагає ст.33 ГПК України, не було доведено тих обставин, на які він посилається у якості підстави своїх позовних вимог, а саме - невідповідності змісту договору № 30/11-Б/1440 від 30.11.2004р. вимогам закону, неправоздатності сторін за договором та неправомірності дій сторін за таким договором. Не було доведено позивачем і порушення його прав та охоронюваних законом інтересів при укладенні спірного договору.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи, зазначені в апеляційній скарзі, спростовуються вищевикладеним.
Фактичні обставини справи досліджені судом першої інстанції на підставі наданих в судове засідання сторонами доказів. Порушення або неправильного застосування норм матеріального і процесуального права не вбачається, підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду відсутні.
Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Херсонської філії, м. Херсон, залишити без задоволення, а рішення господарського суду Херсонської області від 27.02.2006р. у справі № 12/22-ПД-06 – без змін.
Головуючий суддя Мірошниченко М.В.
судді Мірошниченко М.В.
Радченко О.П. Кричмаржевський В.А.