КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.06.2011 № 27/352
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гольцової Л.А.
суддів:
за участю секретаря
судового засідання
за участю представників сторін
від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність № 2306 від 26.10.2010;
від відповідача: повідомлений належним чином, але не з’явився;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
„І-Тел”
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2011
у справі № 27/352 (суддя Дідиченко М.А.)
за позовом Публічного акціонерного товариства
„Всеукраїнський Акціонерний Банк”;
до Товариства з обмеженою відповідальністю
„І-Тел”;
про стягнення 9 968 733,81 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.05.2011 у справі № 27/352 задоволено частково позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський Акціонерний Банк” до Товариства з обмеженою відповідальністю „І-Тел” про стягнення 9 968 733,81 грн. Суд стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом в сумі 6 000 000,00 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 2 006 137,01 грн., пеню за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 518 054,80 грн., пеню по простроченим процентам в сумі 132 617,75 грн., збитки від інфляції за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 1 292 400,00 грн. збитки від інфляції за несвоєчасне погашення процентів по кредиту в сумі 156 530,49 грн., державне мито в сумі 24 944,10 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 230,83 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю „І-Тел” (далі – ТОВ „І-Тел”) подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права.
Зокрема, скаржник посилається, що умовами кредитного договору встановлено розмір пені, який перевищує граничний розмір, встановлений Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.
Від представника ТОВ „І-Тел” 24.06.2011 через канцелярію суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 29.06.2011, як зазначає заявник, з поважних причин.
Згідно з ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.
Розглянувши подане клопотання про відкладення розгляду справи суд відзначає, що обставини, наведені в обґрунтування клопотання (з поважних причин) не є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст. 77 ГПК України, оскільки у даному випадку відповідач має можливість скористатись правилами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.
До того ж, представником заявника не наведено обставин, які він вважає поважними для відкладення розгляду справи та не доведено їх поважність в розумінні ст.ст. 32, 33 ГПК України.
Публічне акціонерне товариство „Всеукраїнський Акціонерний Банк” (далі – ПАТ „Всеукраїнський Акціонерний Банк”) відзив на апеляційну скаргу ТОВ „І-Тел” не надало, що відповідно до ст. 96 ГПК України не є перешкодою для перегляду рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, проте представник товариства в засіданні суду проти доводів скарги заперечував, просив рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2011 у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ „І-Тел” – без задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Між ПАТ „Всеукраїнський Акціонерний Банк” (Кредитодавець) та ТОВ „І-Тел (Позичальник) 31.01.2006 укладений кредитний договір № 15, за умовами якого Кредитодавець надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошті (кредит), на умовах, визначених договором та додатками до нього (п. 1.1 договору).
Пунктом п. 1.1.1 договору встановлено, що кредит надається в сумі 6 000 000, 00 грн. Термін користування кредитом в договорі встановлено до 01.05.2006 (п. 1.1.2 договору). Процентна ставка за користування кредитом 18 % річних (п. 1.1.3 договору).
Відповідно до п. 3.3.3 договору, Позичальник зобов’язався забезпечити повернення кредиту відповідно до умов договору із сплатою процентів за фактичний строк його користування.
Сторонами 28.03.2006 укладено додаткову угоду № 2 до договору, в якій вони вирішили п. 1.1.1 договору викласти в наступній редакції: „Починаючи з березня 2006 року, фактично розраховані проценти за три поточні календарні місяці Позичальник перераховує на рахунок Кредитодавця один раз в три місяці не пізніше 28 числа третього місяця, починаючи з 28.05.2006 року”.
Додатковою угодою від 27.06.2008 № 6 сторони продовжили строк дії кредитного договору до 28.12.2008 та вирішили: 1) п. 1.1.1 договору викласти в наступній редакції: „Кредит надається у формі поновлювальної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі 6 000 000,00 грн.”; 2) п. 1.1. 2 договору викласти в наступній редакції: Термін користування кредитом до 16-00 годин 28.12.2008”; 3) п.1.1.3 договору викласти в наступній редакції: „Процентна ставка за користування кредитом – по траншах кредиту в доларах США 14% річних; по траншах кредиту в гривні 18% річних”.
Сторони домовились перевести заборгованість по траншам кредиту, наданим в гривнях на загальну суму 6 000 000, 00 грн. в доларовий еквівалент, сума якого становить 1 237 113, 40 доларів США (п. 4 додаткової угоди № 6).
При укладенні додаткової угоди від 01.07.2008 № 7 до спірного договору, сторони домовились перевести заборгованість по траншам кредиту, наданим в доларах США, на загальну суму 1 237 113,40 доларів США, що становитиме 6 000 000,00 грн.
Встановлено процентну ставку по траншам кредиту, переведеним в гривневий еквівалент в розмірі 18% річних.
24.03.2010 між сторонами укладено договір № 8 про внесення змін до договору, яким встановлено, що проценти, нараховані за місяць відповідно до договору, Позичальник зобов’язаний сплачувати щоквартально не пізніше 15 календарного числа місяця, наступного за кварталом, впродовж якого вони нараховані.
З наявного в матеріалах справи меморіального ордеру від 31.01.2006 № 105391 вбачається належне виконання позивачем зобов’язань за кредитним договором № 15.
Проте, в строк повернення кредиту, встановлений договором, відповідач суму основного боргу за кредитним договором не повернув, проценти за користування кредиту сплатив частково, внаслідок чого у ТОВ „І-Тел утворилась заборгованість перед ПАТ „Всеукраїнський Акціонерний Банк” по кредитному договору № 15 в сумі 6 000 000,00 грн. основного боргу по договору та заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 31.01.2006 по 09.11.2010 в сумі 2 006 137,01 грн.
Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 33 ГПК України).
Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Враховуючи, що матеріали справи не містять відомостей про погашення відповідачем перед позивачем заборгованості в сумі 6 000 000,00 грн. за договором № 15, колегія суддів вважає, що вимога про стягнення з ТОВ „І-Тел суми боргу підлягає задоволенню в повному обсязі.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Таким чином, зважаючи на положення п. 2 додаткової угоди № 7 до договору, вимога про стягнення з ТОВ „І-Тел заборгованості про процентам за користування кредитними коштами в сумі 2 006 137,01 грн. підлягає задоволенню.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне погашення кредиту за період з 10.05.2010 по 09.11.2010 в сумі 518 054,80 грн. та пеню за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом за період з 10.05.2010 по 09.11.2010 в сумі 132 617,75 грн.
Пунктом 4.3 договору передбачено, що у разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати процентів та комісій, визначених цим договором, Позичальник сплачує Кредитодавцю пеню в розмірі подвійної процентної ставки, визначеної в п. 1.1.3 договору, за кожний день прострочення виконання, за реквізитами, вказаними Кредитодавцем.
Відповідно до п.п. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Обмеження максимального розміру пені за порушення грошових зобов’язань встановлено спеціальним законом, яким є Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, в преамбулі якого зазначено, що він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Згідно ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 2 ст. 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, граничний розмір пені, який не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, визначений спеціальним законом, положення якого не встановлюють обмежень щодо визначення сторонами в договорі розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.
Враховуючи, що розмір подвійної процентної ставки, визначеної в п. 1.1.3 договору перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в заявлений позивачем до стягнення період, місцевий господарський суд, дослідивши матеріали позовної заяви обґрунтовано встановив, що позивачем у відповідності до вимог законодавства нарахована пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у заявлений період.
Перевіряючи правильність нарахування пені за несвоєчасне погашення кредиту за період з 10.05.2010 по 09.11.2010 та пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, місцевий господарський суд керувався нормами ст. 549 ЦК України, ст. 232 ГК України та Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” і, здійснивши перерахунок дійшов правильного висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 518 054,80 грн. та пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом в сумі 132 617,75 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача збитки від інфляції за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 1 292 400,00 грн. та збитки від інфляції за несвоєчасне погашення процентів по кредиту в сумі 156 530,49 грн..
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судова колегія погоджується з розрахунком суду першої інстанції суми збитків від інфляції за несвоєчасне погашення процентів по кредиту та збитків від інфляції за несвоєчасне погашення кредиту, про стягнення з відповідача на користь позивача відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України 156 530,49 грн. збитків від інфляції за несвоєчасне погашення процентів по кредиту та 1 292 400,00 грн. збитків від інфляції за несвоєчасне погашення кредиту.
Заперечення скаржника, що судом не враховано положення Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” при обрахуванні розміру пені, колегія суддів вважає не обґрунтованими та такими, що не відповідають тексту рішення суду.
Оцінюючи матеріали та обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2011 у справі № 27/352.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2011 у справі № 27/352 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „І-Тел” - без задоволення.
2. Матеріали справи № 27/352 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Копію постанови надіслати сторонам.
Головуючий суддя
Судді
30.06.11 (відправлено)