КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-1911/10/2010 Головуючий у 1-й інстанції:
Суддя-доповідач: Коротких А. Ю.
У Х В А Л А
Іменем України
"16" червня 2011 р. м. Київ
Справа № 2-а-1911/10/0270
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Коротких А.Ю.,
суддів: Літвіної Н.М.,
Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної інспекції з контролю за цінами у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2010 року у справі за адміністративним позовом дочірнього підприємства «Монтажник»сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Браїлівське»до Державної інспекції з контролю за цінами у Вінницькій області про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -
В С Т А Н О В И В :
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2010 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані всі обставини, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.
Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання та положення ст. 197 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про можливість розглядати справу у порядку письмового провадження.
Перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
16.02.2010 року службовими особами Державної інспекції з контролю за цінами у Вінницькій області (далі - відповідач) було проведено перевірку дочірнього підприємства «Монтажник»сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Браїлівське»(далі - позивач) з питань застосування та формування цін на природний газ для різних категорій споживачів, за результатами якого було складено акт № 000076 від 16.02.2010 року.
Відповідно до вказаного акта позивачем було порушено вимоги постанов Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)»від 25 грудня 1996 року № 1548 та «Деякі питання діяльності Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»від 29 квітня 2006 року № 605, а саме застосовано завищені тарифи на природний газ для бюджетних організацій та установ за період з 01.01.2009 року по 18.02.2009 року, внаслідок чого позивачем було отримано необгрунтовано одержану виручку у розмірі 82720,00 грн.
За наслідками розгляду висновків вказаного акта відповідачем було прийнято рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін № 1 Ц-02-12/18 від 17.02.2010 року, яким до позивача застосовано економічні санкції у розмірі 82720 грн. необгрунтовано отриманої виручки та накладено штрафні санкції у розмірі 164440 грн.
У подальшому позивачу було пред`явлено претензію № Щ-01-15-2/292 від 17.02.2010 року про сплату суми економічних санкцій, які визначені рішенням про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін № 1 Ц-02-12/18 від 17.02.2010 року.
Відповідно до п.1 Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року № 1819, Державна інспекція з контролю за цінами (далі - Держцінінспекція) є урядовим органом, що діє у системі Мінекономіки, відповідальним перед Кабінетом Міністрів України, підзвітним та підконтрольним Міністрові економіки.
Пунктом 4 вказаного Положення визначено, що Держцінінспекція відповідно до покладених на неї завдань проводить моніторинг цін і тарифів на товари і послуги споживчого ринку, узагальнює його результати, готує пропозиції щодо вжиття заходів до стабілізації цінової ситуації; у межах своєї компетенції здійснює перевірки додержання порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також їх економічного обгрунтування.
У відповідності до ст.6 Закону України «Про ціни і ціноутворення»від 3 грудня 1990 року № 507-XII (далі –Закон № 507, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.
Статтею 8 вказаного Закону визначено, що державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.
Згідно з ч.1 ст. 14 Закону № 507, вся необгрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін та діючого порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у двократному розмірі необгрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій в банківських установах за рішенням суду.
Відповідно до постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України № 56 від 29.01.2009 року «Про затвердження граничного рівня ціни на природний газ для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, на 2009 рік»(далі –постанова № 56) було затверджено граничний рівень ціни на природний газ для для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, на 2009 рік без урахування податку на додану вартість, збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів на його транспортування, розподіл і постачання на рівні 2020,25 грн за 1000 куб.м.
Згідно з п. 105 Регламенту НКРЕ, затвердженого постановою НКРЕ від 29.11.2007 року № 1662, рішення НКРЕ набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання чинності не зазначено в цих актах. Тобто, граничні рівні цін на природний газ, затверджені постановою НКРЕ №56, введені в дію з 29.01.2009 року.
Постановою НКРЕ № 194 від 19.02.2009 року «Про затвердження граничного рівня ціни на природний газ для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, на 2009 рік» (далі –постанова № 194) було затверджено граничний рівень ціни на природний газ для промислових споживачів на рівні 2020,25 грн за 1000 м3. Цією ж постановою постанову № 56 визнано такою, що втратила чинність. Тобто, постанова № 56 діяла до набрання чинності постанови № 194.
Отже, при формуванні ціни на природний газ позивач керувався чинним нормативним актом, що встановлював граничний рівень ціни на природний газ.
Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2010 року № 572 «Про внесення зміни до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 січня 2009 р. № 36», внесено зміну до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 січня 2009 року № 36 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України»та викладено його в такій редакції: «2. Установити, що розрахунки за природний газ, закуплений за період з 1 січня по 19 лютого 2009 р., здійснюються відповідно до граничних рівнів цін, установлених на 19 лютого 2009 року».
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказана постанова не регулює спірні правовідносини та не може бути до них застосована, так як прийнята пізніше виникнення вказаних відносин. Проте, вказаною постановою КМ України було викладено позицію вищого органу виконавчої влади у сфері застосування граничних цін на природний газ для промислових споживачів за період з 01.01.2010 року по 19.02.2010 року.
З приводу застосування постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2006 року № 605 «Про деякі питання діяльності Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», колегія суддів приходить до слідуючого.
Вказаною постановою встановлені граничні рівні цін на природний газ та врегульовані відносини, пов’язані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу, визначено порядок і механізм їх участі у цих заходах та встановленні повноваження Міністерства палива та енергетики України.
Слід також зазначити, що п. 9 постанови КМУ № 605 передбачено, що витрати Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»на реалізацію природного газу затверджуються Міністерством палива та енергетики за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки України.
Оскільки позивач здійснює реалізацію природного газу бюджетним установам і організаціям з ресурсу інших підприємств газовидобувної промисловості, які не входять до складу Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», застосування щодо нього положень постанови КМУ від 29.04.2006 року № 605 «Про деякі питання діяльності Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»є безпідставним.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідачем не було враховано природу вказаних штрафних санкцій та строки, в межах яких останній має право їх застосовувати.
Вказані штрафні санкції за своєю юридичною природою є адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими статтею 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Відповідно до статті 250 цього Кодексу адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Рішення відповідача № 1 Ц-02-12/18 від 17.02.2010 року про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін відносно позивача прийнято 17 лютого 2010 року, а період діяльності, який підлягав перевірці, становив з 01.01.2009 року по 18.02.2009 року.
З огляду на те, що рішення про застосування до позивача спірної суми штрафних санкцій прийняте контролюючим органом поза межами строків, встановлених статтею 250 ГК України, а з моменту, коли було вчинено порушення, пройшло більше одного року, передбаченого ст. 250 ГК України для застосування такого виду штрафних санкцій, колегія суддів зазначає, що відповідачем пропущено строк застосування штрафних санкцій.
Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обгрунтованими.
Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2010 року –без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку, визначеному ст. 254 КАС України, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Літвіна Н.М.
Чаку Є.В.