ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2011 року Справа № 2а/0370/1437/11
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Сороки Ю.Ю.,
при секретарі судового засідання Шепталовій А.П.,
за участю представника позивача Хотинець М.У.,
представника відповідача Андріюк Ю.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолайф» до Луцької об’єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Автолайф» (далі – ТзОВ «Автолайф») звернулося з позовом до Луцької об’єднаної державної податкової інспекції (далі – Луцька ОДПІ) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 02.03.2010 року №0000132302.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 22.11.2010 року по 10.12.2010 року було проведено позапланову виїзну перевірку позивача, за результатами якого складено акт від 16.12.2010 року № 9654/23-3/33523046. Перевіркою виявлено порушення позивачем пункту 4.1. статті 4 та абзацу «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено різницю між сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту по податку на додану вартість за липень 2010 року на 163444 грн. 00 коп.; занижено податкове зобов’язання по податку на додану вартість за серпень 2010 року на суму 2283258 грн. 00 коп. та занижено різницю між сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту за серпень 2010 року на 359640 грн. 00 коп.; занижено різницю між сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту по податку на подану вартість за вересень 2010 року на 153426 грн. 00 коп.; завищено суму бюджетного відшкодування за серпень 2010 року на суму 451576 грн. 00 коп.; завищено суму бюджетного відшкодування за вересень 2010 року на суму 282598 грн. 00 коп.
Позивачем було подано до Луцької ОДПІ заперечення на акт перевірки, однак листом Луцької об’єднаної державної податкової інспекції заперечення не були задоволенні, проте визнано, що в акті перевірки допущено помилки, а саме: невірно зазначено завищення суми бюджетного відшкодування за серпень 2010 року на 451576 грн. 00 коп. замість 163444 грн. 00 коп., за вересень 2010 року на 282598 грн. 00 коп. замість 214886 грн. 00 коп.
На підставі акта перевірки від 16.12.2010 року № 9654/23-3/33523046 Луцькою ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 29.12.2010 року № 0000512302/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних податкових періодів) з податку на додану вартість в розмірі 378330 грн. 00 коп., в тому числі за серпень 2010 року на суму 163444 грн. 00 коп. та вересень 2010 року на суму 214886 грн. 00 коп.
Позивачем було подано скаргу на дане податкове повідомлення-рішення до Державної податкової адміністрації у Волинській області, за результатами розгляду якої податкове повідомлення-рішення від 29.12.2010 року № 0000512302/0 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2010 року на суму 77042 грн. 00 коп. було скасовано, в іншій частині – залишено без змін, а скаргу – без задоволення.
За результатами розгляду первинної скарги Луцькою ОДПІ прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 02.03.2011 року № 0000132302, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних податкових періодів) з податку на додану вартість в розмірі 301288 грн. 00 коп., в тому числі за серпень 2010 року на суму 163444 грн. 00 коп. та вересень 2010 року на суму 137844 грн. 00 коп.
Позивач оскаржував податкове повідомлення-рішення від 02.03.2011 року № 0000132302 до Державної податкової адміністрації України, проте за результатами розгляду скарги податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу – без задоволення.
Позивач із податковим повідомленням-рішенням від 02.03.2011 року № 0000132302 не погоджується, оскільки вважає, що податковий орган неправомірно ототожнює звичайну ціну з митною вартістю ввезених ним товарів, а саме легкових та вантажних автомобілів, не встановивши при цьому рівень звичайних цін на аналогічний товар на внутрішньому ринку України. Вважає, що твердження податкового органу про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною не відповідає вимогам чинного законодавства. Митна вартість раніше імпортованих в України товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України. Легкові та вантажні автомобілі, які придбані позивачем, на момент продажу не перебували під митним контролем. Крім того, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. Відповідач не скористався правом надати запит платнику податків для обґрунтування рівня договірних цін, не вжив заходів для отримання інформації щодо статистичної оцінки рівня цін реалізації товарів, що поставлялися підприємством на внутрішньому ринку України. З цих підтав позивач просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 02.03.2011 року № 0000132302.
15.06.2011 року представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, в які просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 02.03.2011 року № 0000132302 (а.с.80).
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги з урахуванням їх уточнення підтримала повністю з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, подала до суду письмові заперечення, в яких зазначила, що при поставці на митній території України товарів, попередньо імпортованих платником податку на митну територію України, база оподаткування повинна визначатися з договірної (контрактної) вартості товару, але не нижче за митну вартість, зазначену у ввізній митній декларації. Таким чином, позивач при реалізації товарів на митній території України визначив базу оподаткування безпідставно, виходячи з договірної (контрактної) вартості товару нижчої, ніж митна вартість, що призвело до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування. Просила в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю (а.с.81).
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з’ясувавши обставини справи та дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.
Судом встановлено, що 22.04.2005 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Автолайф» зареєстроване як суб’єкт господарської діяльності Луцькою районною державною адміністрацією Волинської області, що підтверджується копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.68).
З 22.11.2010 року по 10.12.2010 року було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових періодів за серпень, вересень 2010 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось з 01.07.2010 року по 30.08.2010 року. За результатами перевірки складено акт від 16.12.2010 року № 9654/23-3/33523046, в якому зафіксовано порушення позивачем пункту 4.1. статті 4 та абзацу «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено різницю між сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту по податку на додану вартість за липень 2010 року на 163444 грн. 00 коп.; занижено податкове зобов’язання по податку на додану вартість за серпень 2010 року на суму 2283258 грн. 00 коп. та занижено різницю між сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту за серпень 2010 року на 359640 грн. 00 коп.; занижено різницю між сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту по податку на подану вартість за вересень 2010 року на 153426 грн. 00 коп.; завищено суму бюджетного відшкодування за серпень 2010 року на суму 451576 грн. 00 коп.; завищено суму бюджетного відшкодування за вересень 2010 року на суму 282598 грн. 00 коп. (а.с.8-13).
Позивачем було подано до Луцької ОДПІ заперечення № 23/12-10 від 23.12.2010 року на акт перевірки (а.с.16-18), однак листом Луцької об’єднаної державної податкової інспекції № 32126/10/23-3 від 28.12.2010 року заперечення позивача не були задоволенні, проте визнано, що в акті перевірки допущено помилки, а саме: невірно зазначено завищення суми бюджетного відшкодування за серпень 2010 року на 451576 грн. 00 коп. замість 163444 грн. 00 коп., за вересень 2010 року на 282598 грн. 00 коп. замість 214886 грн. 00 коп. (а.с.19-21).
На підставі акта перевірки від 16.12.2010 року № 9654/23-3/33523046 Луцькою об’єднаною державною податковою інспекцією прийняте податкове повідомлення-рішення від 29.12.2010 року № 0000512302/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних податкових періодів) з податку на додану вартість в розмірі 378330 грн. 00 коп., в тому числі за серпень 2010 року на суму 163444 грн. 00 коп. та вересень 2010 року на суму 214886 грн. 00 коп. (а.с.7).
Позивачем було подано скаргу №06/01-10 від 06.01.2011 року на дане податкове повідомлення-рішення до Державної податкової адміністрації у Волинській області (а.с.22-24), за результатами розгляду якої податкове повідомлення-рішення від 29.12.2010 року № 0000512302/0 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2010 року на суму 77042 грн. 00 коп. було скасовано, в іншій частині – залишено без змін, а скаргу – без задоволення (а.с.25-26).
За результатами розгляду первинної скарги Луцькою ОДПІ прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 02.03.2011 року № 0000132302, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних податкових періодів) з податку на додану вартість в розмірі 301288 грн. 00 коп., в тому числі за серпень 2010 року на суму 163444 грн. 00 коп. та вересень 2010 року на суму 137844 грн. 00 коп. (а.с.27).
Позивач подав повторну скаргу від 09.03.2011 року № 09/11 на податкові повідомлення-рішення від 29.12.2010 року № 0000512302/0 та від 02.03.2011 року № 0000132302 до Державної податкової адміністрації України (а.с.28-29), проте за результатами розгляду скарги податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу – без задоволення (а.с.30).
Як вбачається з акта перевірки, податковий орган дійшов висновку, що у липні, серпні 2010 року позивач занизив базу оподаткування податку на додану вартість на загальну суму 301288 грн. 00 коп., в тому числі за липень 2010 року на суму 163444 грн. 00 коп. та серпень 2010 року на 137844 грн. 00 коп., у зв’язку з тим, що договірна ціна поставки товарів була нижче їх звичайної, а тому сума, заявлена позивачем до бюджетного відшкодування була завищена на 301288 грн. 00 коп.
Судом встановлено, що позивачем відповідно до контракту №001/2010 від 19.03.2010 року було імпортовано на митну територію України товари, а саме транспортні засоби, з метою їх подальшої реалізації на митній території України. При цьому, при розмитненні товарів позивачем сплачено платежі з податку на додану вартість виходячи з митної вартості зазначеної у графі 12 ВМД з врахуванням акцизного збору, мита та митних зборів. При поставці товару на митній території України база оподаткування визначалася згідно з договірними цінами, які, як зазначено в акті перевірки, є нижчими від звичайної ціни. Податковий орган прирівняв рівень звичайної ціни до митної вартості товару, зазначеної в вантажній митній декларації, не встановлюючи рівень звичайних цін на такий же товар на внутрішньому ринку України.
Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі – Закон № 168/97-ВР) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку, що включається до ціни товарів (послуг)). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.
Отже, проводячи перевірку правильності визначення бази оподаткування, податковий орган мав враховувати рівень звичайних цін на товари (послуги), що поставляються, і в разі встановлення факту заниження позивачем договірних цін порівняно з рівнем звичайних цін більше, ніж на 20 відсотків, повинен був базу оподаткування в таких операціях визначити за звичайними цінами.
Відповідно до пункту 1.18 статті 1 Закону № 168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Згідно з підпунктами 1.20.1, 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі – Закон № 334/94-ВР) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна – це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України № 334/94-ВР, на підставі якого податковий орган зобов’язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін. Цією нормою передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов’язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об’єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності –однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов’язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов’язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.
Судом встановлено, що при проведенні перевірки відповідач не скористався правом надати запит платнику податків для обґрунтувати рівня договірних цін. Будь-яких дій, передбачених пунктом 1.20 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, пунктом 13 Указу Президента “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” для доведення факту, що договірні ціни при поставці товарів на митній території України не відповідають рівню звичайної ціни, відповідач не вчиняв. Податковий орган не вжив заходів для отримання інформації щодо статистичної оцінки рівня цін реалізації товарів, що постачалися позивачем, на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.
Таким чином, що при визначенні рівня звичайних цін відповідач діяв не у спосіб, визначений підпунктом 1.20.2 пункту 1.20. статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Позиція відповідача про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України. Застосування для визначення рівня звичайних цін інших правил не передбачено чинним законодавством.
Відповідно до пункту 4.3 статті 4 Закону № 168/97-ВР митна вартість товарів, зазначена у ввізній митній декларації, є базою оподаткування для товарів при їх імпортуванні на митну територію України і контроль за визначенням та сплатою податку на додану вартість в такому випадку здійснюється митними органами, тобто дана правова норма регулює оподаткування операцій виключно із імпорту товарів на митну територію України і не стосується правил оподаткування інших господарських операцій.
Виходячи з наведеного, митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України. За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, під час судового розгляду справи відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірність винесення оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення, а викладені в акті перевірки висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження.
Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази та наведені норми законодавства в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.03.2011 року №0000132302 та вважає їх такими, що підлягають до задоволення.
Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про податок на додану вартість», суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об’єднаної державної податкової інспекції від 02 березня 2011 року №0000132302.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої виготовлено 25 червня 2011 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ю. Ю. Сорока