ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/652/24 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів Ганечко О.М., Сорочка Є.О.,

за участю секретаря Барміної Г.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, за апеляційними скаргами Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_1 , Чернігівської обласної прокуратури на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Чернігівської обласної прокуратури (відповідач 1) та Офісу Генерального прокурора (відповідач 2), в якому просив про:

- визнання протиправною бездіяльність Чернігівської обласної прокуратури, що полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу вихідної допомоги при звільненні в сумі 28974,00 грн. середнього заробітку за один місяць (без урахування податків та зборів);

- визнання протиправною бездіяльність Чернігівської обласної прокуратури, що полягає у не нарахуванні на підставі статті 81 Закону України "Про прокуратуру" та невиплаті позивачу при звільненні частини заробітної плати за період роботи з 13.09.2023 по 11.10.2023 та стягнення з відповідача-1 на користі позивача 15964,54 грн. заборгованості;

- визнання протиправною бездіяльність Чернігівської обласної прокуратури, що полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу при звільненні частини грошової компенсації за невикористані 154 дні відпустки та стягнення з відповідача-1 на користь позивача 85998,00 грн, компенсації (без урахування обов`язкових платежів та податків);

- визнання протиправною бездіяльність Чернігівської обласної прокуратури, що полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу при звільненні частини коштів на оплату тимчасової непрацездатності та стягнення з відповідача-1 на користь позивача 7146,15 грн. в рахунок оплати тимчасової непрацездатності з 25.09.2023 по 02.10.2023 та з 03.10.2023 по 09.10.2023;

- визнання протиправною бездіяльність Чернігівської обласної прокуратури, що полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу при звільненні коштів на оплату тимчасової непрацездатності та стягнення з відповідача-1 на користь позивача заробітку в рахунок оплати періоду тимчасової непрацездатності з 19.12.2022 по 23.12.2022 в сумі 10685 грн;

- стягнення з Чернігівської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час затримки при звільненні, з 11.10.2023 по день ухвалення судового рішення;

- визнання протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора в організації оплати праці позивача.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо незабезпечення Чернігівську обласну прокуратуру в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 за період з 14.09.2023 по 11.10.2023 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 8-р/2023 від 13.09.2023.

Зобов`язано Офіс Генерального прокурора забезпечити Чернігівську обласну прокуратуру бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 за період з 14.09.2023 по 11.10.2023 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 8-р/2023 від 13.09.2023.

Визнано протиправною бездіяльність Чернігівської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні; заробітної плати за період з 14.09.2023 по 11.10.2023; компенсації за невикористані дні календарної відпустки, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 8-р/2023 від 13.09.2023.

Зобов`язано Чернігівську обласну прокуратуру провести нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку; заробітної плати за період з 14.09.2023 по 11.10.2023; компенсації за невикористані дні календарної відпустки, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 8-р/2023 від 13.09.2023 (з відрахуванням обов`язкових податків та зборів), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Офіс Генерального прокурора, ОСОБА_1 , Чернігівська обласна прокуратура подали апеляційну скаргу.

Доводи апеляційних скарг відповідачів аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву, та обґрунтовані тим, що при звільненні позивача з посади проведені всі необхідні виплати, у тому числі з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023. В частині тверджень про невиплату вихідної допомоги при звільненні зазначено, що позивач звільнений з посади за рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, отже, цей юридичний факт (підстава) є відмінним від тих юридичних фактів (підстав) у зв`язку з якими статтею 44 КЗпП України передбачена вказана виплата. Відтак, просили у задоволенні позовних вимог відмовити.

Доводи ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що судом першої інстанції не дотримано основних засад адміністративного судочинства, та належно не встановлено факту неповного розрахунку при звільненні та невиплаті всіх належних йому сум. Враховуючи викладене, просив скасувати спірне рішення суду, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 у справі № 620/3482/19 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 22.10.2019 № 445к про звільнення позивача з посади заступника прокурора Чернігівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 22.10.2019, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Чернігівської області з 23.10.2019. Стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.10.2019 по 26.09.2022 у розмірі 1582443,04 грн без утримання відповідних податків та інших обов`язкових платежів. У решті позову відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2023 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

На виконання рішення суду у справі № 620/3482/19, наказом Офісу Генерального прокурора від 17.10.2022 № 122к ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника прокурора Чернігівської області та в органах прокуратури з 23.10.2019.

Наказом Офісу Генерального прокурора від 10.10.2023 № 288к позивача звільнено з посади заступника прокурора Чернігівської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

Станом на 09.12.2022 та 14.02.2023 функції заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури виконують інші особи, що підтверджується наказами Чернігівської обласної прокуратури від 09.12.2022 № 110, та від 14.02.2023 №15.

Позивач зазначив, що оплата його праці здійснювалась відповідачем, розрахованої на основі посадового окладу без надбавок, у тому числі за вислугу років та виконання обов`язків на адміністративній посаді.

З розрахункового листка за вересень - жовтень 2023 року вбачається, що, оклад позивача складав 48000 грн.

Стаж роботи позивача станом на 14.09.2023 становив 31 рік 10 днів, станом на 11.10.2023 - 31 рік 01 місяць 7 днів, що підтверджується довідкою Чернігівської обласної прокуратури від 04.04.2024 № 15/3/2-1715-24.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся за їх захистом до суду.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції цілком обґрунтовано вказав, що як Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII в цілому, так і стаття 135 цього Закону не регулюють ні гарантії незалежності прокурорів, ні порядок нарахування та виплати заробітної плати прокурору, а в рішенні № 8-р(ІІ)/2023 Конституційним Судом України лише сформульовано правову позицію про необхідність забезпечення гарантій незалежності всіх прокурорів на рівні з гарантіями суддів, і аж ніяк щодо можливості розповсюдження на прокурорів порядку нарахування та виплати суддівської винагороди.

Так, Конституційним судом констатовано, що у Законі № 113-ІХ збережено юридичний статус прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, а отже і гарантії їх незалежності як невіддільний елемент статусу прокурора, а тому заробітна плата (винагорода) таких прокурорів подібно до статусу судді має визначатися не підзаконним нормативним актом - постановою Кабінету Міністрів України, а виключно нормами спеціального закону - Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII (далі Закон № 1697-VII).

Відповідно до статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно- правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за вислугу років, виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Згідно з частиною сьомою статті 81 Закону № 1697-VII прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.

Таким чином, якщо виплата премії, інших виплат та їх розмір можна віднести до дискреційних повноважень керівництва органу прокуратури, то ні стаття 81, ні будь-яка інша норма Закону № 1697-VII не містить застережень, щодо можливості невиплати або зменшення розміру надбавки до посадового окладу за вислугу років та за виконання обов`язків на адміністративній посаді.

Також, як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, у спірний період позивач виконував функціональні обов`язки прокурора, що вказує на відсутність підстав для прирівнювання позивача до «судді, який не здійснює правосуддя».

Стаж роботи у спірний період складав понад 30 років, а отже позивача безпідставно позбавлено надбавки до посадового окладу у розмірі 45 відсотків.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 81 Закону № 1697-VII, статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» посадовий оклад щодо посади позивача складає 48000,00 грн., що підтверджується розрахунковими листами, наявними в матеріалах справи.

Отже, позивачу безпідставно не нарахована та не виплачена надбавка до посадового окладу за спірний період у розмірі 45 % з урахуванням відпрацьованих днів з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 8-р/2023 від 13.09.2023.

Щодо включення до заробітної плати доплати за виконання обов`язків на адміністративній посаді, то ці вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки хоча наказом Офісу Генерального прокурора від 17.10.2022 № 122к ОСОБА_1 і поновлено на посаді заступника прокурора Чернігівської області та в органах прокуратури з 23.10.2019, проте докази, які б підтверджували виконання обов`язків заступника прокурора Чернігівської області та в органах прокуратури - відсутні.

При цьому, з грудня 2022 року функції заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури виконують інші посадові особи, що не спростовано позивачем.

В частині вимог про виплату вихідної допомоги при звільненні, то питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку із неуспішним проходженням атестації аналізувалося Верховним Судом, який зауважував, що Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

Конституційний Суд України у рішенні від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року в справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року в справі №803/31/16, від 30 липня 2019 року в справі №804/406/16, від 8 серпня 2019 року в справі №813/150/16.

Внесені Законом №113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Отже, частиною п`ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Одночасно, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Така позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23 грудня 2020 року в справі №560/3971/19, від 27 січня 2021 року в справі №380/1662/20, від 18 лютого 2021 року в справі №640/23379/19, від 25 лютого 2021 року в справі №640/8451/20, від 17 березня 2021 року в справі №420/4581/20, від 30 березня 2021 року в справі №640/25354/19, від 31 березня 2021 року в справі №320/2449/20, від 15 квітня 2021 року в справі №440/3166/20, від 9 липня 2021 року в справі №160/4745/20, від 22 липня 2021 року в справі №300/2000/20, від 11 серпня 2021 року в справі №640/9375/20, від 1 жовтня 2021 року в справі №260/1890/19 та інших.

Одночасно, особливість спірних правовідносин, які склалися у цій справі, полягає у тому, що позивача двічі звільнено з посади.

Так, перший раз позивач звільнений з посади відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 у справі № 620/3482/19 визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 22.10.2019 № 445к про звільнення позивача з посади заступника прокурора Чернігівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 22.10.2019, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Чернігівської області з 23.10.2019. Стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.10.2019 по 26.09.2022 у розмірі 1582443,04 грн. без утримання відповідних податків та інших обов`язкових платежів. У решті позову відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2023 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

На виконання вказаного судового рішення позивача поновлено на посаді, з якої його незаконно звільнили вперше.

Між тим, за наслідками повторного проходження атестації, на підставі рішення шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 2 від 06.09.2023, позивача звільнено з посади наказом Офісу Генерального прокурора від 10.10.2023 № 288 к.

Тобто, на час розгляду цієї справи судом поновлено позивача на посаді та знову звільнено з посади та органів прокуратури, що не спростовано позивачем.

Разом з тим, вихідна допомога позивачу при його звільненні з посади, не виплачена.

Відтак, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України.

Обставина того, що позивач був поновлений на посаді, з якої звільнений, не впливає на наявність права на вихідну допомогу, адже ця гарантія передбачає обов`язок роботодавця виплатити вихідну допомогу працівникові саме на момент звільнення його з посади.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 29 вересня 2022 року у справі №260/188/21, від 8 лютого 2024 року у справі №520/4500/21.

Щодо позовних вимог до Чернігівської обласної прокурати в частині не нарахування та невиплати компенсації за 154 невикористані дні відпустки, то згідно з частинами першої та другої статті 82 Закону України № 1697-VII «Про прокуратуру» прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів та прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 82 КЗпП України і статті 9 Закону «Про відпустки» час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням), включається до стажу, що дає право на щорічну відпустку.

Відповідно до статей 83, 116 КЗпП України, статті 24 Закону «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпустки та надання грошової компенсації за не використані дні відпустки здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки (абз. 1 п. 2 Порядку №100).

Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році (абз.2 п. 2 Порядку №100).

При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору (абз.1 п. З Порядку №100).

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час вимушеного прогулу тощо) (абз.4 п. 3 Порядку №100).

Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (абз. 3 п. 4 Порядку №100).

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду (абз.5 п. 4 Порядку №100).

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки, (абз.1 п. 7 Порядку №100).

Як видно з матеріалів справи, у позивача є дні невикористаної відпустки.

Відповідач 1 за вказані дні провів виплату компенсації в розмірі 72972,48, що підтверджується розрахунковими листами за жовтень - листопад 2023 року (а.с.213-214, т.с.1)

Водночас відповідачем 1 при проведенні розрахунку не враховано Рішення Конституційного суду № 8-р(ІІ)/2023.

Таким чином відповідачем 1 неправомірно обчислено позивачу оплату часу відпустки.

У той же час правильний розрахунок з урахуванням зазначених вище Рішення Конституційного суду № 8-р(ІІ)/2023, абзацу 1 пункту 2, абзацу 3 та 5 пункту 4, абзацу 1 пункту 7 Порядку №100 має становити: посадовий оклад позивача 48000 грн. + надбавка в розмірі 45%, з урахуванням відпрацьованих днів.

Отже, при здійсненні компенсації за невикористані дні відпустки на дату звільнення позивачу протиправно не нараховані та невиплачені без урахування податків та інших обов`язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати, посадовий оклад позивача 48000 грн. + надбавка в розмірі 45%, з урахуванням відпрацьованих днів.

Щодо оплати періоду тимчасової непрацездатності з 19.12.2022 по 23.12.2022, то згідно з частиною першою статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.

Порядок видачі (формування) листків непрацездатності в Електронному реєстрі листків непрацездатності затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17.06.2021 № 1234, зареєстрований у Міністерстві юстиції України від 07.07.2021 № 890/36512.

Так, відповідно до положень пункту 2 розділу ІІ Порядку № 1234 листок непрацездатності формується в Реєстрі на підставі інформації про медичний висновок (медичні висновки) у разі ідентифікації пацієнта як застрахованої особи в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - РЗО). Сформований листок непрацездатності надсилається страхувальникам, з якими застрахована особа перебуває у трудових відносинах (за основним місцем роботи та за сумісництвом) через кабінет страхувальника на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України.

Відповідач 1 зазначає, що у період з 19.12.2022 по 23.12.2022 заробітна плата позивачу не нараховувалась та не виплачувалась за відсутністю на робочому місці, що підтверджується довідкою від 10.07.2024. При цьому електронний лікарняний до Чернігівської обласної прокуратури на підтвердження тимчасової непрацездатності на ОСОБА_1 не надходив.

Щодо наданої позивачем інформаційної довідки на підтвердження тимчасової непрацездатності, то остання не є допустимим доказом відповідно до частини другої статті 74 КАС України, якою передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Чернігівської обласної прокуратури, які полягають у не нарахуванні та невиплати частини коштів на оплату тимчасової непрацездатності за період з 25.09.2023 по 02.10.2023 та 03.10.2023 по 09.10.2023, то в період з 25.09.2023 по 09.10.2023 ОСОБА_1 було виписано два електронні лікарняних листки: за № 9030306-2017026505-1 та № 9030306-2017179614-1, де перша цифра означає номер випадку непрацездатності (наказ МОЗ України від 17.06.2021). Номер випадку непрацездатності допомагає ідентифікувати, чи є електронний лікарняний первинним, чи продовженням. Номер однаковий в обох випадках 9030306.

Відтак, суд першої інстанції вірно вказав, що йдеться про один страховий випадок і оплата обох листків непрацездатності повинна здійснюватись за одним середнім заробітком, що не спростовано ОСОБА_1 в апеляційній скарзі.

Відповідно до пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1266 «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення)», розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) є 12 календарних місяців, що передують місяцю настання страхового випадку (для розрахунку допомоги по безробіттю - реєстрації особи в державній службі зайнятості як безробітної).

У даному випадку страховий випадок настав з 25.09.2023, розрахунок проведений відповідачем за вересень-серпень 2023 року, що відповідає положенням пункту 7 постанови КМУ № 1266, тобто до рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023, тому підстави для проведення нарахування та виплати недоплаченої частини коштів - відсутні.

Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні по день ухвалення рішення, то відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».

Вказана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала законної сили з 19.07.2022.

У постанові від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22 Верховний Суд зауважив, що фактично зміст частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-а та № 821/1083/17, з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.

Проте встановити наявність цих обставин на час розгляду справи неможливо, оскільки вони ще не настали, тому ця вимога є передчасною та задоволенню не підлягає, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо незабезпечення Чернігівську обласну прокуратуру в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 за період з 14.09.2023 по 11.10.2023 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 8-р/2023 від 13.09.2023; зобов`язання Офіс Генерального прокурора забезпечити Чернігівську обласну прокуратуру бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 за період з 14.09.2023 по 11.10.2023 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 8-р/2023 від 13.09.2023; визнати протиправною бездіяльність Чернігівської обласної прокуратури щодо проведення виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні; заробітної плати за жовтень та листопад 2023 року; компенсації за невикористані дні календарної відпустки; зобов`язати Чернігівську обласну прокуратуру провести нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні, заробітної плати за жовтень та листопад 2023 року, компенсації за невикористані дні календарної відпустки, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Чернігівської обласної прокуратури не містять суттєво інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на позовну заяву, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

Доводи апеляційної скарги позивача не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанції та були враховані судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення, яке, на переконання колегії суддів, є законним та прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційних скарг, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку за наслідками розгляду даного спору.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_1 , Чернігівської обласної прокуратури на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко

Судді: О. М. Ганечко

Є. О. Сорочко

Повний текст постанови складено 05.11.2024.