Справа № 33ц-265 Головуючий в 1 інстанції- Мартиць О.І.
Категорія - 27 Доповідач Расевич С.І.
УХВАЛА
іменем України
26 червня 2007 року. м. Луцьк
Колегія суддів з розгляду цивільних справ у касаційному порядку апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого Лончука В.Г.,
суддів Расевича С.І., Под о люка В.А.,
Шевчук Л.Я., Мудренко Л.І.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, першої Тернопільської державної нотаріальної контори про визнання договору дарування квартири та свідоцтва про право власності на квартиру недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2004 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 15 березня 2005 року, -
встановила:
У червні 2004 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, першої Тернопільської державної нотаріальної контори про визнання недійсними договору дарування квартири та свідоцтва про право власності на квартиру.
Позовні вимоги мотивувала тим, що під час шлюбу з ОСОБА_3 ними була придбана за спільні кошти двохкімнатна кооперативна квартира АДРЕСА_1. Право власності на дану квартиру було зареєстровано за її чоловіком ОСОБА_3
12 листопада 1999 року ОСОБА_3 без її відому та згоди подарував належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру ОСОБА_2 Про договір дарування їй стало відомо лише після смерті її чоловіка 28 квітня 2004 року. Просила визнати недійсними даний договір дарування, оскільки він не відповідає вимогам закону та укладений без її письмової згоди, як другого з подружжя, та свідоцтва про право власності на спірну квартиру, видане ОСОБА_2
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2004 року позов задоволено частково. Постановлено визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 12 листопада 1999 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом першої Тернопільської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 4-3780 недійсним. В решті позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 15 березня 2005 року рішення суду першої інстанції скасовано частково. Постановлено нове рішення, яким визнано частково недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1,
укладений 12 листопада 1999 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, в частині дарування ½ частини квартири і визнано за ОСОБА_1 право власності на ½ частину квартири АДРЕСА_1.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.
Відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном.
Статтею 23 КпШС України передбачено, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.
Згідно ст. 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
Судом першої інстанції встановлено, що спірна квартира була придбана під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Свідоцтво про право власності на цю квартиру було видано на ім'я ОСОБА_3 Останній, всупереч зазначеній нормі права, подарував дану квартиру ОСОБА_2 без згоди позивачки, а тому договір дарування цієї квартири слід визнати недійсним в повному обсязі.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що свідоцтво про право власності на спірну квартиру ОСОБА_3 не видавалося, а тому вимога про визнання його недійсним є безпідставною.
Такі висновки суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону. При постановлені рішення місцевий суд правильно застосував норми матеріального і процесуального права.
Згідно вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як вбачається з позовної заяви і матеріалів справи, ОСОБА_1 заявила вимоги про визнання недійсним договору дарування спірної квартири та свідоцтва про право власності на цю квартиру з підстав недотримання при укладенні зазначеного договору вимог ст.ст. 22, 23 КпШС України та ст. 48 ЦК Української РСР. Вимоги про визнання права власності на ½ частину спірної квартири позивачка не заявляла.
Вказане дає підстави вважати, що суд апеляційної інстанції при перевірці законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції і вирішенні справи по суті вийшов за межі позовних вимог.
Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і обставинам справи і було помилково скасоване судом апеляційної інстанції.
При таких обставинах рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 15 березня 2005 року в даній справі скасувати, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2004 року - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.