Справа № 33ц-280 Головуючий в 1 інстанції - Гірський Б.О.
Категорія - 4 Доповідач Расевич С.І.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
16 червня 2007 року. м. Луцьк
Колегія суддів з розгляду цивільних справ у касаційному порядку апеляційного суду Волинської області в складі:
Лончука В.Г., Расевича СІ., Шевчук Л.Я.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Львівської державної залізниці доОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3та ОСОБА_4 про відшкодування шкоди за касаційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3та Львівської залізниці на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 26 квітня 2005 року, -
встановила:
У вересні 2002 року Львівська державна залізниця звернулася в суд із позовом про стягнення шкоди.
Вимоги мотивувала тим, що у зв'язку з халатним ставленням відповідачів, як керівників структурних підрозділів, до виконання своїх посадових обов'язків, недотримання ними прямих функціональних обов'язків стосовно забезпечення належного рівня фінансової дисципліни на залізниці не було оприбутковано 175,3 тонн дизельного палива і 0,182 тонн дизельного масла, чим заподіяно підприємству шкоду на суму 264029, 41 грн. В добровільному порядку відповідачі, зокрема, ОСОБА_2, який займав посаду начальника локомотивного депо Тернопіль, ОСОБА_1. - головного бухгалтера локомотивного депо Тернопіль, ОСОБА_4 - начальника Тернопільської дистанції електропостачання, ОСОБА_3 - головного бухгалтера Тернопільської дистанції електропостачання, відмовилися відшкодувати шкоду, а тому позивач просив стягнути з відповідачів зазначену шкоду в солідарному порядку в розмірі 264029 грн. 41 коп.
Рішенням Тернопільського міського суду від 12 листопада 2002 року в задоволені позову відмовлено.
Судом апеляційної інстанції справа розглядалася неодноразово.
Останнім рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 26 квітня 2005 року рішення Тернопільського міського суду від 12 листопада 2002 року в частині позовних вимог до ОСОБА_2., ОСОБА_1., ОСОБА_3 скасовано та ухвалено нове рішення. Постановлено стягнути в користь Львівської державної залізниці з ОСОБА_2. та ОСОБА_1. по 26400 грн. з кожного, з ОСОБА_3 - 1370 грн. матеріальної шкоди. Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_4 скасовано із закриттям провадження у справі.
В обґрунтування касаційних скарг ОСОБА_1- та ОСОБА_2 посилаються на пору-
шення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим ставлять питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення без змін рішення Тернопільського міського суду від 12 листопада 2002 року.
ОСОБА_3 в обґрунтування касаційної скарги посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, в-зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і закриття провадження у справі в частині заявлених до неї позовних вимог.
В обґрунтування касаційної скарги Львівська залізниця посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і постановления нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування рішення апеляційного суду відсутні, виходячи з наступного.
Апеляційним судом встановлено, що розкрадання паливно-мастильних матеріалів у позивача відбулось не тільки в результаті умисних злочинних дій ОСОБА_5, а й з вини ОСОБА_2. та ОСОБА_1., які неналежно виконували свої службові обов'язки, не створили необхідних умов для обліку та контролю за зберіганням матеріальних цінностей. В зв'язку з цим зазначені відповідачі повинні відшкодувати в повному розмірі частину шкоди, заподіяної з їх вини.
Визначаючи розмір шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_2. та ОСОБА_1. апеляційний суд правильно виходив з вимог ст.ст. 1353, 137 КЗпП України, враховуючи при цьому ступінь вини, вид і межі матеріальної відповідальності, а також майновий стан цих відповідачів, і прийшов до обґрунтованого висновку про те, що з них слід стягнути в користь Львівської залізниці по 26400 грн. матеріальної шкоди з кожного.
Вірним є висновок суду апеляційної інстанції, що ОСОБА_3 також повинна нести матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну позивачу в результаті розкрадання паливно-мастильних матеріалів. При чому розмір такої відповідальності у відповідності до ст. 132 КЗпП України обмежений прямою дійсною шкодою і є не більшим її середнього місячного заробітку, що становить 1370 грн.
Згідно з п. 8 ст. 227 ЦПК суд закриває провадження в справі, якщо після смерті громадянина, який був однією з сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонасту-пництва. У даній справі правонаступництво не можливе, оскільки спірні правовідносини таке не допускають. Тому висновок апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції в частині позову до ОСОБА_4 із закриттям провадження у справі також є правильним.
Відповідно до ч. З ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Статтею 335 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено і це стверджується матеріалами справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відсутні передбачені ч.1 ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів -
ухвалила:
Касаційні скаргиОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Львівської залізниці відхилити.
Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 26 квітня 2005 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.