Справа № 33ц-273                                                             Головуючий в 1 інстанції -Демковнч Ю.Й.

Категорія - 44                                                                     Доповідач Расевич C.I.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

18 червня 2007 року.                                                                                             м. Луцьк

Колегія суддів з розгляду цивільних справ у касаційному порядку апеляційного суду Волинської області в складі:

Лончука В.Г., Расевича С.І., Шевчук Л.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення збитків та від­шкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 6 грудня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 3 березня 2005 року, -

встановила:

У жовтні 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що відповідачка за надання послуг по відкриттю візи отримала від них згідно досягнутої домовленості закордонні паспорти та кошти в розмірі 16900 грн. У випадку відмови у відкритті візи відповідачка зобов'язувалася повернути отримані кошти на протязі 10 днів. Оскільки у відкритті віз було відмовлено, відповідачка наве­сні 2004 року повернула їм частину коштів в сумі 5200 грн. і паспорти, а решту коштів поверта­ти відмовилась. У зв'язку з наведеним просили стягнути з ОСОБА_3 по 5800 грн. кожному, так як кошти для відкриття візи вони передали відповідачці у рівних частинах. Крім того, вва­жають, що діями відповідачки їм завдано моральну шкоду, в рахунок відшкодування якої про­сили стягнути з останньої в їх користь по 5000 грн. кожному.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 6 грудня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 3 березня 2005 року, позов задо­волено частково. Постановлено стягнути із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 5785,84 грн. за­подіяних збитків, в користь ОСОБА_2. 5785,85 грн. заподіяних збитків і 115,72 грн. понесених судових витрат по сплаті державного мита. Крім того, стягнуто солідарно із ОСОБА_2. та ОСОБА_1. в користь держави 8,50 грн. судових витрат по сплаті державного мита.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 посилається на порушення судами норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень і закриття провадження у справі.

Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування судових рішень відсут­ні, виходячи з наступного.

Судами встановлено і це відповідає обставинам справи, що відповідачка, яка зо­бов'язалася надати позивачам послуги по відкриттю візи для туристичної поїздки в Республіку Кіпр, отримала від позивачів кошти в сумі 16894,77 грн. Згідно домовленості, якщо у відкриті візи посольством Республіки Кіпр буде відмовлено, відповідачка на протязі 10 днів зо­бов'язувалась повернути зазначені кошти. У відкритті віз було відмовлено, однак всупереч за­значеній домовленості, відповідачка повернула позивачам лише частину отриманих від них ко­штів в сумі 5323,08 грн., а решту коштів відмовилась повертати. За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що з ОСОБА_3 слід стягнути в користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2. по 5785,85 грн. кожному заподіяних збитків.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апе­ляційний суд, правильно виходив з того, що відповідачка не виконала взяті на себе зо­бов'язання, а тому отримані нею кошти підлягають поверненню.

Відповідно до ч. З ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є непра­вильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального пра­ва.

Статтею 335 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції не може встано­влювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи від­кинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це стверджується матеріалами справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відсутні передбачені ч. 1 ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судових рішень.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів -

ухвалила:

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 6 грудня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 3 березня 2005 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.