ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.09.2006 Справа № 10/217-06
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лотоцької Л. О.
суддів: Лисенко О.М. (доповідача) , Чохи Л.В.
при секретарі судового засідання Стуковенковій Н. В.
за участю представників сторін:
від позивача - Поліковського С.Р., довіреність № 14-03/3 від 14.03.06;
від відповідача - не з"явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином (а.с. 55);
розглянувши матеріали апеляційної скарги відкритого акціонерного товариства "Ливарник", м. Павлоград Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2006 року у справі № 10/217-06
за позовом Українсько-Російського товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Придніпровський кулеливарний завод", м. Павлоград Дніпропетровської області
до відкритого акціонерного товариства "Ливарник", м. Павлоград Дніпропетровської області
про стягнення 539101 грн. 10 коп.
ВСТАНОВИВ:
В судовому засіданні 27.09.2006 року, за згодою представника позивача, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Українсько-Російське товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Придніпровський кулеливарний завод" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відкритого акціонерного товариства "Ливарник" про стягнення 539101 грн. 10 коп. заборгованості по поверненню позики, відповідно до двох договорів позики від 19.04.2004 року та від 04.06.2004 року, укладених між сторонами.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2006 року № 10/217-06 (суддя Кощеєв І. М.) позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з відкритого акціонерного товариства "Ливарник" 521180 грн. суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції; 17921 грн. 10 коп. –3 % річних, також стягнуто 5391 грн. 01 коп. витрат на державне мито; 118 грн. 00 коп. витрат, пов’язаних з інформаційно-технічним забезпеченням судового процесу. Такий висновок суд першої інстанції обгрунтував тим, що відповідач не виконав належним чином своїх зобов"язань щодо повернення в повному обсязі грошових коштів, отриманих відповідно до умов договорів позики від 19.04.2004 року та 04.06.2004 року, що суперечить вимогам статті 193 Господарського кодексу України та вимогам статтей 525, 526, 530, 1046, 1049 Цивільного кодексу України. Стягнення інфляційних витрат та 3 % річних обгрунтовано статтями 610, 625 Цивільного кодексу України.
Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом першої інстанції неповно з"ясовані обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, зокрема, відповідач вважає, що юридичні особи, які не мають статусу фінансової установи в розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" втрачають можливість виступати в якості Позикодавця за договором позики, тому спірні договори не відповідають нормам законодавства про фінансові послуги. Також відповідач вказує на те, що оскільки 17.12.2001 року ухвалою господарського суду Дніпропетровської області порушено провадження у справі № Б 15/235/01 про банкрутство ВАТ "Ливарник", то вказані угоди щодо отримання позики були їм укладені в порушення приписів пункту 13 статті 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" тому, що погодження на укладання даних угод не надавалося.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач з доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, не погоджується та просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
При перегляді справи за апеляційною скаргою встановлено наступне.
На виконання умов договорів позики, укладених 19.04.2004 року та 04.06.2004 року між Українсько-Російським ТОВ з іноземними інвестиціями „Придніпровський кулеливарний завод” (Позикодавець) та ВАТ „Ливарник” (Позичальник), Позичальник отримав від Позикодавця грошові кошти на загальну суму 706000 грн., які повинен був повернути Позикодавцю в строк до 31.12.2004 року (п. 3.2 та п. 4.1 договорів).
В порушення умов договорів, Позичальник повернув Позикодавцеві лише частину отриманих коштів. Залишок суми боргу склав 460000 грн.
Доводи скаржника не повинні бути прийняті до уваги з наступних підстав.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з
урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо не встановлено договором або законом.
Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, про що зазначено у статті 526 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 530 Цивільного кодексу України передбачає, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Враховуючи, що відповідачем не надано доказів, підтверджуючих виконання їм своїх зобов"язань належним чином, а саме повернення всієї суми, яку відповідач позичав, колегія суддів вважає, що господарський суд Дніпропетровської області в оскаржуваному рішенні дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог, підстави для скасування рішення, які передбачені статтею 104 Гсподарського процесуального кодексу України, відсутні.
Державне мито за перегляд справи за апеляційною скаргою покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Ливарник" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2006 року у справі № 10/217-06 залишити без змін.
Постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду може бути оскаржена у місячний строк в касаійному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Л. О. Лотоцька
Суддя О. М. Лисенко
Суддя Л. В. Чоха