ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2011 р.                                                            Справа № 5023/2696/11

вх. № 2696/11

Суддя господарського суду Жиляєв Є.М. 

при секретарі судового засідання Васильєва К.М.

за участю представників сторін:

позивача -  ОСОБА_1., довіреність від 11.04.2011 року

відповідача - ОСОБА_2., довіреність від 29.04.2011 року  

розглянувши справу за позовом ТОВ "Хімторгсервіс", м. Харків  

до  ТОВ "С-Транс" м. Зміїв  

про стягнення 20103,82грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача  про стягнення 20103,82 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання з боку відповідача покладених на нього обов'язків за договором поставки   від 26 червня 2009 року, з урахуванням чого позивач просить суд стягнути з відповідача суму боргу  в розмірі 13435,20 грн., індекс інфляції в розмірі 2060,65 грн., пеню в розмірі 3993,93 грн. та 3 % річних в розмірі 614,04 грн. Також до стягнення заявлені судові витрати.

Під час розгляду справи позивач позовні вимоги підтримував в повному обсязі, відповідач суму боргу визнає, проте заперечує проти нарахування штрафних санкцій.

 Ухвалою суду від 04 травня 2011 року розгляд справи було відкладено на 26 травня 2011 року об 11:30.

В призначене засідання суду 26 травня 2011 року позивач з'явився, до матеріалів справи, через канцелярію суду, супровідним листом (вх. 12861 від 26.05.2011р.) надав частину витребуваних судом документів, також в засіданні підтримав надане з позовною заявою клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові суми, що належать відповідачу - ТОВ "С-Транс". Надані позивачем документи досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

В призначене засідання суду 26 травня 2011 року відповідач з'явився, суму основного боргу визнає, проте заперечує проти нарахування пені, індексу інфляції та 3 % річних, також заперечує проти клопотання позивача про забезпечення позову.

Згідно з ч. 3 ст. 4-3 ГПК України господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи.

Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п. 3 роз’яснень Вищого Арбітражного Суду України від 23.08.1994 року № 02-5/611 умовою  застосування  заходів  до  забезпечення  позову  є достатньо обґрунтоване припущення,  що майно (в тому числі грошові суми, цінні   папери   тощо),   яке  є  у  відповідача  на  момент пред'явлення позову  до  нього,  може  зникнути,  зменшитись   за кількістю або  погіршитись  за якістю на момент виконання рішення. Застосування заходів до забезпечення позову є гарантією реального виконання рішення суду.

Однак позивачем не надано суду доказів в обґрунтування заявленого клопотання, що є підставою для відмови позивачу у задоволенні вказаної заяви про забезпечення позову.

26 травня 2011 року, відповідно до приписів ст. 77 ГПК України, в судовому засіданні оголошувалась перерва до 08 червня 2011 року.

08 червня 2011 року розгляд справи було продовжено.

В призначене засідання суду 08 червня 2011 року позивач з'явився, позовні вимоги підтримував  в повному обсязі.

В призначене засідання суду 08 червня 2011 року відповідач з'явився, до матеріалів справи, через канцелярію суду надав додаткові документи, які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та  відповідачеві  для підготовки  до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

26 червня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено договір             поставки  за умовами якого позивач зобов’язався передати відповідачу, а відповідач - прийняти та оплатити продукцію миючо-дезинфікуючого призначення, номенклатура,  кількість, ціна, строк і умови поставки визначаються сторонами в спірному договорі. Відповідач зобов’язаний здійснити оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок відповідача на протязі 10днів з дати його поставки, якщо інше не обумовлено в додаткових угодах.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків;  договір є відплатним,  якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно  до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з   урахуванням   вимог  цього  Кодексу,  інших  актів  цивільного законодавства,  звичаїв  ділового  обороту,  вимог  розумності  та справедливості  (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За видатковими накладними за період з 26 червня  2009 року по 06 жовтня 2009  року позивач на виконання своїх зобов'язань за договором передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 17589,60 грн., що підтверджено  копіями накладних за вказаний період, які містяться в матеріалах справи. Товар одержаний відповідачем (представниками відповідача) на підставі  довіреностей.

В порушення взятих на себе зобов’язань за договором поставки відповідач розрахунок за отриманий від позивача товар на протязі 10 банківських днів не здійснив (сума в розмірі 4154,50 грн. зарахована позивачем в часткову оплату за накладними № РН-0000041  від 26.06.2009р. та № РН-0000045 від 08.07.2009р.).   

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних  для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Таким чином, станом на час звернення позивача із позовом до суду заборгованість відповідача за отриманий товар становила 13435,20 грн.

У зв’язку з існуючою заборгованістю  позивач направив  відповідачу вимогу про виконання зобов’язань вих. № 003 від 17 вересня 2010 року, що підтверджується поштовим повідомленням,  проте відповідач після отримання вимоги відповіді на неї не надав, суму боргу не сплатив, що й стало підставою для звернення позивача  до  господарського суду  з  відповідним позовом.

Відповідно  до  ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається  як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази  подаються сторонами та іншими учасниками процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України суд вважає, що позивач надав належні докази                          для підтвердження   своїх  вимог  стосовно основної суми заборгованості в розмірі    13435,20 грн.

З посиланням на ст. 625 ЦК України та п. 8.1 та п. 8.2 договору позивачем пред’явлено до стягнення 3993,93 грн. пені, 2060,65 грн. інфляційних та 614,04 грн. річних.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання  грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити  суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та  3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов”язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні  санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 8.1 та п.8.2 договору за несвоєчасну оплату або відмову від оплати товару сторонами передбачена пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних  санкцій  за  прострочення  виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня,  коли зобов'язання  мало бути виконано.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ та приймаючи до уваги, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов"язок по поверненню оплати за товар в термін, встановлений договором позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 605,48 грн.  відповідають вимогам договору та діючому законодавству України, та підлягають задоволенню.

В силу вимог ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання коипенсації (сплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, перевіривши нарахування надані позивачем, суд визнав позовні вимоги позивача щодо стягнення на його користь з відповідача  442,85 грн. інфляційних та 614,04 грн. річних підлягаючими задоволенню. В решті вимог щодо пені та індексу інфляції, суд відмовляє позивачу у зв’язку із неправильним розрахунком.

Відповідно  до  ст.ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита в сумі 201,04 грн.  та  витрати   на  інформаційно-технічне забезпечення судового  процесу  в  сумі  236,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача

Виходячи з викладеного та керуючись  ст. ст. 124, 129  Конституції України,  ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 530  ЦК України, ст. ст.  1, 4, 12, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -    

ВИРІШИВ:

Відмовити позивачу у задоволенні  заяви  про забезпечення позову.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ "С-Транс", 63403, м. Зміїв, Таранівське шосе,5,  (в тому числі з п/р 26004000645011 у ХД АО "Индекс-Банк" м. Харків, МФО 350619, код ЗКПО 25466691) на користь ТОВ "Хімторгсервіс", 61002, м. Харків, вул. Сумська, 84/2, буд. "Б" (п/р 26009135011500 АКЦ Ком. Банк "Укрсиббанк"  м. Харків, МФО 351005, код ЗКПО 35245358) 13435,20 грн. боргу, 605,48 грн. пені, 442,85 грн. інфляційних, 614,04 грн. 3 % річних, 201,04 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Суддя                                                          Жиляєв Є.М.

Повний текст судового рішення по справі № 5023/2696 /11  підписано  14 червня 2011 року.