Справа № 199/9203/21

(2/199/702/22)

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

10.03.2022 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого - судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання - Куземі О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

19 листопада 2021 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач через свого представника із вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 04 листопада 2013 року між сторонами було укладено договір б/н, який містить в собі і положення кредитного договору, у вигляді Анкети-заяви відповідача про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, Умов і Правил надання банківських послуг, Витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку, зобов`язавшись сплатити проценти за користування кредитними коштами та повернути кредит у встановлений договором строк, а також сплатити інші обов`язкові платежі. Посилаючись на те, що відповідач не виконав свої договірні зобов`язання, внаслідок чого станом на 18 жовтня 2021 року утворилась кредитна заборгованості в загальному розмірі 14246,04 гривень, з яких 11303,37 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 2942,67 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача означену заборгованість, а також покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 січня 2022 року вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В судове засідання сторони повторно не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись, відповідач про причини своєї неявки суд не повідомив, відзив не подав. Натомість стороною позивача в тексті позову викладено заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача, а також про відсутність заперечень проти заочного розгляду справи.

За таких обставин суд вважає за можливе на підставі ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України здійснити розгляд даної цивільної справи в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису у відповідності до положень ст.247 ч.2 ЦПК України.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що 04 листопада 2013 року між позивачем, як кредитодавцем, та відповідачем, як позичальником, було укладено договір б/н про надання банківських послуг, згідно з яким позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків на суму залишку заборгованості, шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. (а.с.45, 83)

В Анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця Анкета-заява разом Умовами і Правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, пам`яткою клієнта і тарифами становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився із таким договором надання банківських послуг. До вказаного договору банк додав копії непідписаних відповідачем Витягу із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягу із Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті https://privatbank.ua. (а.с.45-82)

Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на відповідача, останньому 06 жовтня 2014 року було оформлено картковий рахунок, на якому в подальшому встановлено кредитний ліміт, максимальний розмір якого встановлено 18 лютого 2020 року в розмірі 15000 гривень. (а.с.43)

Також судом встановлено, що на виконання укладеного між сторонами договору б/н про надання банківських послуг від 04 листопада 2013 року відповідачу були видані позивачем кредитні картки з терміном дії до вересня 2018 року, березня 2021 року, що також підтверджується відповідною довідкою банку. (а.с.44)

Як слідує з виписки по картковому рахунку відповідача за зазначеними вище кредитними картками станом на 21 жовтня 2021 року та за період з 06 жовтня 2014 року по 21 жовтня 2021 року, відповідач отримав від позивача обумовлені укладеним між сторонами договором б/н про надання банківських послуг кредитні кошти в повному обсязі шляхом встановлення кредитного ліміту та користувався ними протягом зазначеного періоду. Дана виписка має статус первинного документа, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №578/5, а також є належним доказом отримання та користування відповідачем кредитними коштами, у ній зазначені всі операції з часу активації кредитної картки зі зняття грошових коштів, погашення заборгованості, яка відповідачем не спростована, що підтверджується і змістом п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75. (а.с.25-42)

Згідно з наданим розрахунком, заборгованість відповідача за договором б/н про надання банківських послуг від 04 листопада 2013 року станом на 18 жовтня 2021 року нарахована позивачем в загальному розмірі 14246,04 гривень, з яких 11303,37 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 2942,67 гривень - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом. При цьому, відповідно до змісту такого розрахунку (стовпчик 4 таблиці) позивачем до тіла кредиту зараховано (погашено за рахунок тіла, тим самим його збільшено) частину нарахованих відповідачу процентів за користування кредитом в загальному розмірі 13366,72 гривень за підрахунками суду. (а.с.6-24)

Правовідносини, які виникли між сторонами, окрім положень вказаного вище договору, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст.6, 627, 638 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зокрема у визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом ст.ст.633, 634 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Нормою ст.1054 ЦК України визначено за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Положеннями ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» визначено, що банківський кредит - будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом ст.ст.202, 207, 626 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

При цьому відповідно до норми ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст.16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Нормою ст.625 ч.1 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених вище норм законодавства, вирішуючи питання щодо позовних вимог позивача за договором б/н про надання банківських послуг від 04 листопада 2013 року, який має змішаний характер та містить елементи кредитного договору, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, керуючись нижчевикладеним.

Так, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається та надає суду в якості доказів копії непідписаних відповідачем Витягів із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та із Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті https://privatbank.ua. У підписаній відповідачем Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку дійсно зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця Анкета-заява разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, пам`яткою клієнта і тарифами становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився із таким договором надання банківських послуг, який фактично містить елементи кредитного договору, як встановлено судом.

Разом з тим, за змістом наведених судом вище норм цивільного законодавства договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші, і саме ці умови і правила, а також тарифи мав на увазі позичальник, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг. Тому з огляду на зміст ст.ст.633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст.ст.625, 1048, 1049, 1050, 1056-1 ЦК України в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У Анкеті-заяві позичальника від 04 листопада 2013 року процентна ставка за користування кредитними коштами не зазначена, так само як можливість погашення заборгованості за процентами за рахунок наданого тіла кредиту. Натомість позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг відповідач, а також частина зарахованих до тіла процентів за користування кредитом), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, послався на Витяг з Тарифів обслуговування карт «Універсальна» та Витяг з Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-Заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Більш того, Витяг із Тарифів містить одночасно тарифи за обслуговування різних кредитних карток, і з його змісту, в тому числі в контексті інших наявних у матеріалах справи доказів, неможливо достеменно встановити, яку саме кредитну картку отримав відповідач, а отже які саме з наведених у витягу тарифів обслуговування кредитних карток підлягають застосування до спірних правовідносин сторін.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Зокрема, не може спростувати дану обставину і огляд веб-сайту, на якому розміщені зазначені Тарифи та Умови.

Суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до правовідносин сторін правила ч.1 ст.634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови і Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на офіційному сайті позивача змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови і Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Разом з тим, відповідно до ст.81 ч.6 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відтак, надані позивачем Умови і Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Отже із всього вищевикладеного слідує, що в суду відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а отже і відсутні підстави для задоволення позову в частині заявлених вимог про стягнення кредитної заборгованості за процентами за користування кредитом.

Наведені вище висновки суду щодо оцінки змісту та умов укладеного між сторонами по справі договору б/н про надання банківських послуг від 04 листопада 2013 року, який має змішаний характер та містить елементи кредитного договору, зокрема в частині оцінки в якості доказів наданих стороною позивача Витягів із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, повністю узгоджуються із правовими висновками Великої Палати у постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17-ц, а також із правовими висновками Верховного Суду у постановах від 25 вересня 2019 року у справі №704/1023/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі №322/1220/16, від 07 серпня 2019 року по справі №182/1806/17, від 27 серпня 2020 року по справі №188/1815/17.

Крім того, наведені вище висновки суду, які ґрунтуються на практиці Верховного Суду, яка у відповідності до ст.263 ч.4 ЦПК України є обов`язковою для врахування при розгляді по суті даної цивільної справи, в свою чергу свідчать про недоведеність правомірності нарахування, тобто про безпідставність нарахування позивачем відповідачу процентів за користування кредитом і упродовж всього строку існування між сторонами кредитних правовідносин за договором від 04 листопада 2013 року. Оскільки ж частина нарахованих позивачем відповідачу процентів була погашена за рахунок збільшення тіла кредиту, тобто без фактичного отримання такого тіла кредиту відповідачем, а сума погашених таким чином процентів становить 13366,72 гривень згідно даних розрахунку самого позивача, що перевищує розмір заявленої в позові до стягнення заборгованості за тілом кредиту (11303,37 гривень), суд приходить до висновку, що відповідачем погашено в повному обсязі фактично отримане тіло кредиту, а заявлена позивачем до стягнення означена сума тіла кредиту є нічим іншим як нарахованими і погашеними за рахунок тіла кредиту процентами за його користування, правомірність нарахування яких, як встановлено судом вище, не підтверджена матеріалами справи, а відтак позов в частині вимог про стягнення тіла кредиту також є необґрунтованим, недоведеним, а тому задоволенню не підлягає.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про недоведеність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, а отже і про відсутність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормою ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд приходить до висновку, що судові витрати понесені позивачем в ході розгляду справи відшкодуванню йому не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.6, 11, 15, 16, 202, 207, 525, 526, 530, 610-612, 625-629, 633, 634, 638, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст.9 Закону України «Про споживче кредитування», ст.ст.11, 15 Закону України «Паро захист прав споживачів», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570; адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд.1-Д) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса останнього відомого зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко