ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
_______________________________________________
_______________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02
УХВАЛА
іменем України
"16" червня 2011 р. Справа № 2а-1770/52/2011
номер рядка статистичного звіту 8.2.1
Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Філіпової Т.Л.
суддів: Євпак В.В.
Майора Г.І.,
при секретарі Сидоруку Р.М.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: Бакун Р.А.
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "02" березня 2011 р. у справі № 2а-1770/52/2011 за позовом Фізичної особи- підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області про скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги ,
ВСТАНОВИЛА:
05.01.2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Рівненському районі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001471751/0 та №0001461751/0 від 27.12.2010 року.
26.01.2011 року позивач надав суду заяву про зміну позовних вимог, за змістом якої останній додатково просив визнати протиправною та скасувати податкову вимогу ДПІ у Рівненському районі №22 від 12.01.2011 року. Заява про зміну позовних вимог ухвалою суду від 27.01.2011 року була прийнята до розгляду і приєднана до справи.
23.02.2011 року позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, яку було прийнято судом до розгляду, за змістом якої, позивач зменшує розмір позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування податкової вимоги №22 від 12.01.2011 року та, зважаючи на те, що ним визнається донарахування по акту перевірки суми ПДВ за червень 2010 року в розмірі 1417,00 грн. та штрафні санкції в сумі 708,50 грн., просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001471751/0 від 27.12.2010 року на суму 439190,00 грн., тобто повністю, а податкове повідомлення-рішення №0001461751/0 від 27.12.2010 року в частині суми 555752,50 грн., в тому числі: 400057,00 грн. - за основним платежем та 155695,50 грн. – за штрафними санкціями.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 02.03.2011 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Рівненському районі №0001471751/0 від 27.12.2010 року, згідно з яким приватному підприємцю ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб" в розмірі 439190,00 грн.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Рівненському районі №0001461751/0 від 27.12.2010 року, згідно з яким приватному підприємцю ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в частині нарахування 555752,50 грн., в тому числі 400057,00 грн.. - за основним платежем та 155695,50 грн. - за штрафною санкцією.
Присуджено на користь позивача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 із Державного бюджету судовий збір у розмірі 3,40 грн.
Не погоджуючись з ухваленою судом першої інстанції постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, вважає постанову такою, що прийнята з порушенням норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, розглянувши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач з 16.03.2000 року зареєстрований як фізична особа –підприємець, свідоцтво ВОЗ №НОМЕР_2, а з 24.03.2000 року - як платник податку на додану вартість, свідоцтво НБ №НОМЕР_3 (а.с.8,50 том 1).
З 11.11.2010 року по 08.12.2010 року ДПІ у Рівненському районі проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3за період його діяльності з 01.07.2009 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт №749/94/1751/НОМЕР_1_1 від 13.12.2010 року (а.с.11-49 том 1).
На підставі вказаного акту, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:
- №0001471751/0 від 27.12.2010 року, яким позивачу відповідно до пп."б" пп.4.2.2. п.4.2 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності" в розмірі 439190,00 грн. (а.с.9 том 1);
- №0001461751/0 від 27.12.2010 року, яким позивачу відповідно до пп."б" пп.4.2.2. п.4.2 ст.4 та пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в розмірі 557878,00 грн. в тому числі 401474,00 грн. –за основним платежем та 156404,00 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.10 том 1) .
Сума податкового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням №0001471751/0 від 27.12.2010 року нарахована позивачу на основі висновків акту перевірки про порушення ним у перевіряємому періоді ст.13, абз. б) п.1 п.4 ст.14 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року, пп.7.1 ст.7, пп.9.12.1 п.9.12 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року.
Так, перебуваючи впродовж 2009-2010 років на загальній системі оподаткування, позивач задекларував суму чистого доходу, що підлягає оподаткуванню:
за I-III квартал 2009 року 384604,00 грн., де валовий дохід від такого виду діяльності як діяльність автомобільного вантажного транспорту - 14865952,00 грн., а витрати, пов’язані з одержанням доходу –14481348,00 грн. (а.с.53-54 том 1);
за весь 2009 року 101500,00 грн., де валовий дохід від такого виду діяльності як діяльність автомобільного вантажного транспорту - 19894920,00 грн., а витрати, пов’язані з одержанням доходу –19793420,00 грн. (а.с.55-56 том 1);
за I квартал 2010 року 19200,00 грн., де валовий дохід від такого виду діяльності як діяльність автомобільного вантажного транспорту - 4110045,00 грн., а витрати, пов’язані з одержанням доходу –4090845,00 грн. (а.с.57-58 том 1);
за I-II квартал 2010 року 21900,00 грн., де валовий дохід від такого виду діяльності як діяльність автомобільного вантажного транспорту - 9384377,00 грн., а витрати, пов’язані з одержанням доходу –9362477,00 грн. (а.с.59-60 том 1);
за весь 2010 рік 49700,00 грн., де валовий дохід від такого виду діяльності як діяльність автомобільного вантажного транспорту - 15925921,00 грн., а витрати, пов’язані з одержанням доходу –15876221,00 грн. (а.с.61 том 1).
В акті перевірки зазначено, що валові витрати позивача за III- IV квартал 2009 року за даними перевірки складають 8614035,00 грн., що на 1291907,00 грн. менше ніж задекларовано (а.с.21 том 1), а за І-III квартал 2010 року –14231607,00 грн., що на 1644614,00 грн. менше, ніж задекларовано (а.с.25 том 1). Розбіжність у валових витратах виникла в зв'язку з тим, що позивачем до їх складу віднесено амортизаційні відрахування на основні засоби.
При цьому, актом перевірки констатовано, що позивач є зареєстрованим суб'єктом підприємницької діяльності та платником податків, який протягом перевіряємого періоду здійснював вантажні перевезення на території України, і для здійснення господарської діяльності використовував орендовані об'єкти нерухомого майна та власні транспортні засоби (а.с.13 том 1).
У перевіряємому періоді позивач здійснював облік балансової вартості основних фондів по групам та нараховував амортизацію, застосовуючи відповідні норми до кожної з груп основних фондів. Нарахування амортизації проводилось до напівпричепи та сідельні тягачі, меблі (II група основних засобів) та оргтехніку (IV група основних засобів). Даний факт підтверджується матеріалами справи (а.с.139-153 том 1, а.с.9-44 том 2, а.с.136-141 том 4).
Матеріали справи свідчать і про факт набуття позивачем у власність основних засобів, зокрема транспортних засобів на які здійснювалось нарахування амортизації (а.с.45-247 том 2, а.с.1-15 том 3), і про факт отримання на кожен з таких транспортних засобів ліцензійної картки (а.с.198-250 том 3, а.с.1-130 том 4) до ліцензії АВ НОМЕР_4(а.с.51 том 1), що видавалась ОСОБА_3 на такий ліцензійний вид господарської діяльності, як внутрішні перевезення вантажів вантажними автомобілям, причепами та напівпричепами, міжнародні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами, а також факт безпосереднього використання таких транспортних засобів у власній господарській діяльності позивача, спрямованій на одержання доходу (а.с.16-197 том 3).
Той факт, що ФОП ОСОБА_3 забезпечувалося ведення обліку балансової вартості основних фондів по групам та нарахування амортизації, підтверджено в судовому засіданні суду першої інстанції свідком ОСОБА_4, яка виконуючи на умовах трудового найму функцію бухгалтера особисто вела такий облік та ствердила, що нарахування амортизації проведено у повній відповідності до норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів.
Як вбачається з матеріалів справи, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 - старший державний податковий ревізор-інспектор, яка безпосередньо проводила перевірку, результати якої оскаржуються, не заперечила ту обставину, що ведення обліку балансової вартості основних фондів по групам та нарахування амортизації позивачем здійснювалося, однак вказала, що відомостей нарахування амортизаційних відрахувань по основних засобах вона під час перевірки не вимагала і не ревізувала, позаяк позивач не мав законодавчих підстав нараховувати амортизацію.
За відомостями актів податкових перевірок позивача, що проводились 25.03.2008 року по 21.04.2008 року та з 19.08.2009 року по 16.09.2009 року та охоплювали період господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 з 01.07.2006 року по 31.12.2007 року та з 01.01.2008 року по 30.06.2009 року, відповідно (а.с.154-191 том 1), валові витрати позивача у вигляді амортизаційних відрахувань на основні фонди податковим органом приймались без будь-яких зауважень чи застережень (а.с.170, 182, 186 том 1).
За висновками ж акту перевірки податкового органу, яким охоплено період діяльності позивача з 01.07.2009 року по 30.09.2010 року, покладеними в основу спірного податкового повідомлення-рішення, не зважаючи на те, що жодних змін у законодавстві з приводу врегулювання питання наявності чи відсутності у фізичної особи-підприємця підстав відносити до складу своїх витрат амортизаційні відрахування, той факт, що позивач не є платником на прибуток, позбавляє його обов'язку вести бухгалтерський облік основних фондів, що підлягають амортизації, а відтак і права нараховувати амортизацію.
Проте, колегія судді не погоджується з такими висновками податкового органу, враховуючи наступне.
Відповідно до ч.2 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року, що втратив чинність, крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який до набрання чинності Податковим кодексом України - 01.01.2011 року застосовувався з урахуванням положень п.9.12 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.
Частиною 3 ст.13 розділу IV вказаного Декрету передбачено, що до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року.
Згідно з положеннями Додатку №7 "Про склад валових витрат виробництва (обігу), що виключаються з валового доходу платників податку - фізичних осіб" до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом ГДПІ України №12 від 21.04.1993 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.1993 року за №64, яка визначає порядок застосування положень вищезазначеного Декрету, фізична особа - платник податку не є юридичною особою і платником податку на прибуток, не має обов'язку вести бухгалтерській облік, тому формує витрати за переліком ст.5 "Валові витрати" та відповідно до ст.8 "Амортизація" Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року з деякими особливостями.
Так, положення ст.5 Закону застосовуються в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно із операціями, за результатами або за участю яких у податковому періоді безпосередньо отриманий дохід. До податкової декларації за звітний податковий період, включаються тільки прямі валові витрати, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально. А відповідно до ст.8 Закону можливо додатково зменшити валовий дохід на суми витрат, які підлягають амортизації і не перевищують розмір амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів, лише у випадку ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів.
Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що при визначенні сукупного чистого доходу, як об'єкту оподаткування, до розрахунку приймаються фактично отримана у звітному періоді фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності сума валового доходу та фактично витрачена у зв'язку з отриманням цього доходу сума витрат. До складу витрат можливим є включення амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів у випадку ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів.
Тлумачення податковим органом норми ч.2, ч.3 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року таким чином, що статус суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, як особи, що не має обов'язку вести бухгалтерський облік складу основних фондів, які підлягають амортизації, позбавляє її права нараховувати амортизацію, є хибним. Буквальний зміст вказаної норми зводиться до того, що нарахування амортизації суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою допустимо, але під умовою ведення нею бухгалтерського обліку складу основних фондів та застосуванням відповідних норм амортизації до певних груп основних фондів, а також використання таких об'єктів у підприємницькій діяльності при отриманні доходу.
Як встановлено під час податкової перевірки, позивачем нараховувалась амортизація по основним фондам згідно належного йому на праві власності майна, яке використовувалось ним у господарській діяльності з метою одержання доходу. Нарахування амортизації здійснювалось позивачем по групах основних фондів із застосуванням відповідних норм, що свідчить про ведення підприємцем бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів, що підлягають амортизації. Правильність самих розрахунків амортизаційних нарахувань доводиться не лише матеріалами справи, а й не заперечується податковим органом.
Таким чином, враховуючи, що валові витрати мають характер реальних витрат платника податку та повинні враховуватися в тому ж податковому звітному періоді, що і доходи, з отриманням яких ці витрати безпосередньо пов'язані, позивачем були правомірно включені до валових витрат нараховані амортизаційні відрахування за III- IV квартал 2009 року в сумі 1291907,00 грн., за І-III квартал 2010 року в сумі 1644614,00 грн.
За таких обставин, висновки відповідача викладені у акті перевірки №749/94/1751/НОМЕР_1 від 13.12.2010 року щодо неправомірного віднесення підприємцем до складу валових витрат суми амортизаційних відрахувань у відповідних розмірах не відповідають чинному законодавству. Заниження позивачем оподатковуваного доходу у вказаних розмірах спростовується матеріалами справи у зв'язку з чим відсутні підстави для визначення йому суми зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в розмірі 439190,00 грн.
Сума податкового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням №0001461751/0 від 27.12.2010 року нарахована позивачу на основі висновків акту перевірки про порушення ним у перевіряємому періоді пп.7.4.1, 74.4 та 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року.
Загальна сума визначено податковим повідомленням-рішенням №0001461751/0 від 27.12.2010 року податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" становить 557878,00 грн. в тому числі 401474,00 грн. –за основним платежем та 156404,00 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями і складається нарахувань за такими видами зафіксованих порушень (а.с.7 том 2):
- 2299,60 грн., в тому числі 1417,00 грн. - за основним платежем та 882,60 грн. –за штрафними санкціями нараховано на основі висновків про відсутність на момент перевірки оригіналу податкової накладної по контрагенту ТОВ "Спец торг Тракт", по якому сформовано податковий кредит за червень 2010 року в розмірі 1417,00 грн. (а.с.213-215 том 1);
- 266284,50 грн., в тому числі 177523,00 грн. за основним платежем та 88761,50 грн. –за штрафними санкціями нараховано на основі висновків про відсутність у позивача підстав відносити до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені в липні 2010 року в ціні вартості придбаних автомобілів, які зареєстровані за ним як за фізичною собою, а не як за СПД;
- 289294,20 грн., в тому числі 222534,00 грн. за основним платежем та 66760,20 грн. –за штрафними санкціями нараховано на основі висновків про заниження позивачем ПДВ за вересень 2010 року.
Висновки щодо неправомірного формування податкового кредиту за червень 2010 року по контрагенту ТОВ "Спец торг Тракт" в сумі 1417,00 грн. позивачем не спростовано, і нарахування основного зобов’язання на таку суму визнано. А от що стосується штрафної санкції, то її нарахування визнається лише в сумі 708,50 грн., тобто в межах 50% суми донарахованого основного зобов’язання. Оскільки ж за дане порушення податковим органом нараховано 882,60 грн., то нарахування на розмір різниці: 882-708=174 грн. судом визначається як неправомірне, позаяк в силу вимог пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року, чинного на момент винесення податкових повідомлень-рішень, у разі донарахування контролюючим органом сум податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у пп."б" пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 цього Закону, платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10% від суми заниження податкового зобов'язання за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, але не більше 50% такої суми за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Висновки щодо неправомірного формування податкового кредиту за липень 2010 року по контрагенту ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" в сумі 177523,00 грн., що дорівнює загальній сумі ПДВ, сплаченого в ціні придбаних позивачем транспортних засобів спростовуються позивачем.
Таким чином, реєстрація транспортних засобів здійснена на позивача, як на фізичну особу, а оскільки платником податку на додану вартість є позивач, як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, то до складу податкового кредиту не повинен був включатися податок на додану вартість сплачений при придбанні транспортних засобів зареєстрованих на приватну особу. В розумінні податкового органу, до податкового кредиту приватного підприємця можливе включення сум податку на додану вартість по транспортним засобам, зареєстрованим лише на суб'єкта господарювання та за умови використання їх в оподатковуваних операціях.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" №1775-III від 01.06.2000 року, ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, як надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт" №2344-III від 05.04.2001 року.
Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт" №2344-III від 05.04.2001 року були затверджені спільним наказом Держкомпідприємництва, Мінтрансзв'язку №9/119 від 01.02.2008 року, що зареєстрований у Міністерстві юстиції України 21.02.2008 року за №140/14831, що втратив чинність 13.08.2010 року. Пунктом 1.3 вказаних умов було визначено, що ліцензійні умови є обов'язковими для виконання суб'єктами господарювання, які надають послуги з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт" №2344-III від 05.04.2001 року та суб'єктами господарювання, які мають діючі ліцензії з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) та з надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі.
Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 07.09.1998 року у редакції постанови №1371 від 23.12.2009 року встановлено, що державна реєстрація транспортних засобів здійснюється органами Державтоінспекції МВС лише за юридичними та фізичними особами. Тобто, реєстрації автомобілів за суб’єктом підприємницької діяльності - фізичною особою, або фізичною особою - підприємцем не передбачено.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач в липні 2010 року придбав у ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" транспортні засоби – п’ять вантажних автомобілів Magnum 440 марки "Renault", 2004 року випуску, кожен вартістю 177523,33 грн. без ПДВ + ПДВ 3554,67 грн. Загальна вартість без ПДВ 887616,67 грн., ПДВ (20%) 177523,33 грн., разом вартість з ПДВ 1065140,00 грн. Господарську операцію оформлено договором купівлі-продажу транспортних засобів №КП 003Ф/2010 від 21.07.2010 року зі специфікацією (а.с.89-93 том 1), видатковою накладною №РН-9000421 від 28.07.2010 року (а.с.94 том 1) та платіжними дорученнями №12 від 26.07.2010 року, №4176 від 12.08.2010 року, №4182 від16.08.2010 року, №4263 від 20.08.2010 року, №4270 від 25.08.2010 року, №4419 від 24.09.2010 року, №4411 від 24.09.2010 року, №4512 від 18.10.2010 року, №4534 від 22.10.2010 року, №4536 від 25.10.2010 року, №4544 від 27.10.2010 року (97-107 том 1). На загальну суму ПДВ 177523,33 грн. продавцем виписано податкові накладні №9000454 від 26.07.2010 року та №9000457 від 28.07.2010 року (а.с.95-96 том 1).
Вказані податкові накладні були включені (а.с.71 том 1) в реєстр отриманих податкових накладних за липень 2010 року (а.с.66-88 том 1) та, відповідно, приймали участь у формуванні податкового кредиту за цей період (а.с.65, 62-64 том 1).
Відповідно до відповіді першого міжрайонного відділення ДАІ ВДАІ УМВС в Рівненській області №35/8-8814 від 06.12.2010 року (а.с.17 том 1) транспортні засоби зареєстровані за громадянином ОСОБА_3
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач здійснював і здійснює підприємницьку діяльність щодо надання послуг з перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами на підставі ліцензії АВ №НОМЕР_4 зі строком дії з 13.11.2008 року по 12.11.2013 року (а.с.51 том 1). На придбані в ТОВ "Автомобільне підприємство С.Т.Р. Україна" транспортні засоби позивачем отримано ліцензійні картки (а.с.122-126 том 1) для використання автомобілів в господарській діяльності.
Актом перевірки податкового органу підтверджено, що позивач у перевірямому періоді здійснював діяльність саме з надання послуг надання послуг перевезення вантажів.
Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, чинного на час існування відповідних правовідносин, визначалося, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. У відповідності до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону, не підлягали включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.
Сума податку на додану вартість 177523,33 грн. підтверджена податковими накладними, які оформлені у повній відповідності до Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №165 від 30.05.1997 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037, чинного на момент існування відповідних правовідносин. Податкові накладні виписані особою, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Придбані транспортні засоби, в ціні яких сплачено ПДВ, використовуються позивачем в господарській діяльності, тому підстави для формування податкового кредиту є доведеними.
Така умова, як реєстрація транспортного засобу лише на фізичну особу - підприємця для отримання можливості формувати податковий кредит Законом України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, чинного на час існування відповідних правовідносин, визначена не була. Оскільки ж законодавство взагалі не передбачає можливість реєстрації транспортних засобів за суб’єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, позиція податкового органу про те, що право на податковий кредит матиме лише та особа, за якою, як за суб’єктом підприємницької діяльності зареєстровано придбані транспортні засоби, виглядає абсурдно. Аналогічними чином це стосується і позиції ДПІ про те, що для того, щоб отримати право на податковий кредит позивач повинен був заснувати юридичну особу, на яку і зареєструвати придбані для здійснення вантажних перевезень транспортні засоби.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що виключення ДПІ у Рівненському районі 177523,00 грн. - ПДВ, сплаченого в ціні придбаних транспортних засобів, зі складу податкового кредиту позивача за липень 2010 року є протиправним, а нарахування позивачу податкового зобов’язання на аналогічну суму та застосування 50% штрафної санкцій - незаконним..
Висновки податкового органу щодо заниження позивачем податкового зобов’язання з ПДВ за вересень 2010 року на 222534,00 грн., хоча і визнані самі по собі позивачем, однак правильно не прийняті судом в якості належної підстави для донарахування позивачу вказаної суми, як суми основного зобов’язання та для застосування штрафної санкції в розмірі 10% за три податкових періоди, з огляду на наступне.
Закріплюючи обов'язковість для платника податків самостійно визначеного ним у податковій декларації податкового зобов'язання через позбавлення платника податків права на оскарження такого податкового зобов'язання в адміністративному або судовому порядку, п.5.1 ст.5 Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року, що був чинний на момент існування відповідних правовідносин, надавав разом з тим платнику податків право виправити самостійно виявлені у майбутніх податкових періодах (з врахуванням строків давності, визначених ст.15 цього Закону) шляхом подання уточнюючого розрахунку, або шляхом зазначення уточнених показників у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначалася у порядку, встановленому для податкових декларацій.
Згідно з формою податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженою наказом ДПА України №166 від 30.05.1997 року (у редакції наказу №159 від 17.03.2008 року) та згідно з Порядком заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.1997 року (у редакції наказу №213 від 15.06.2005 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.06.2005 року за №702/10982), що були чинними на час існування відповідних правовідносин, при виправлені помилок, у рядку 8.1 відображається сума податку, яка збільшує або зменшує суму податкового зобов'язання в результаті самостійного виправлення платником помилки, що міститься в раніше поданій податковій декларації, а у рядку 16.1 відображається сума податку, яка збільшує або зменшує суму податкового кредиту в результаті самостійного виправлення платником помилки, що міститься в раніше поданій податковій декларації.
Як встановлено пунктом 4.4 вказаного Порядку, вищевказаний спосіб самостійного виправлення платником помилки може бути застосований у разі виправлення у декларації звітного періоду помилки лише однієї раніше поданої декларації.
Відповідно до пп."б" п.17.2 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року, платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов‘язаний відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.
Сума штрафу, нарахована платником самостійно у зв'язку з виправленням помилки, відповідно до вищеназваного Порядку, відображається в рядку 28 і повинна відповідати 5% значення рядка 28.2 (позитивне значення загальної сума помилки).
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач, безпідставно включивши до складу податкового кредиту за вересень 2010 року суму ПДВ в розмірі 222534,00 грн., самостійно виправив допущену помилку шляхом коригування податкового кредиту в рядку 16.1 зі значком «-»декларації за жовтень 2010 року (а.с.114-115 том 1), розшифрувавши таке коригування в додатку №1 до податкової декларації (а.с.116 том 1). При цьому, позивач виконав вимоги пп."б" п.17.2 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року, заповнивши рядок 28 вказаної декларації і визначивши собі самостійно штрафну санкцію у розмірі 5% від суми помилки 222534,00 грн., на рівні 11127,00 грн., та сплативши до бюджету вказаний штраф разом з поточним податковим зобов’язанням за жовтень платіжним дорученням №4687 від 30.11.2010 року (а.с.121 том 1).
Кореспондування зазначених вище правових норм дає підстави для висновку, що правомірність виправлення самостійно виявленої платником податку помилки, а отже відсутність підстав для того, щоб вважати таку помилку наявною на момент перевірки платника контролюючим органом, обумовлюється одночасним дотриманням платником вимог пункту 5.1 ст. 5 та пункту 17.2 ст.17 5 Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року.
Позивачем вищезазначені вимоги дотримано.
Заперечення податкового органу з приводу того, що податкова декларація з виправленням помилки подана платником вже під час перевірки, а тому не могла бути прийнята до відома ревізором, правомірно відхилені судом першої інстанції з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи податкова декларація з податку на додану вартість за жовтень 2010 року з коригуванням податкового кредиту за вересень була направлена до ДПІ у Рівненському районі в електронному вигляді і отримана адресатом 11.11.2010 року о 17:57 год. (а.с.118-120 том 1).
Виїзна перевірка позивача, як така, тобто за його місцезнаходженням розпочалася в понеділок 15.11.2010 року. Про це зазначено в судовому засіданні свідками ОСОБА_4- бухгалтером ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_6 - довіреною особою ФОП ОСОБА_3, якій 11.11.2010 року вручено направлення про проведення перевірки. Крім цього, цей факт визнано в судовому засіданні суду першої інстанції й свідком ОСОБА_5 - старшим державним податковим ревізором-інспектором, яка безпосередньо проводила перевірку, та зазначила, що направлення на перевірку вручала 11.11.2010 року довіреній особі ФОП ОСОБА_3 в приміщенні податкового органу, а за місцезнаходженням позивача для проведення виїзної перевірки фактично прибула 15.11.2010 року. При цьому ревізор наполягала, що перевірка почалась 11.11.2010 року, оскільки саме в цей день нею було отримано звітність вказаного платника в податковому органі, необхідну для реалізації ревізорських функцій. А свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_6 наполягали на тому, що початком перевірки є дата фактичного прибуття інспектора за місцезнаходженням платника податків, оскільки вказана перевірка носить характер виїзної.
Погоджуючись з доводами про те, що в силу вимог чинного на той час законодавства, виїзною вважалася перевірка, яка проводилася за місцезнаходженням платника податку, колегія суддів звертає увагу на те, що у повідомленні №31/17-116 від 29.10.2010 року (а.с.52 том 1) податковий орган оповістив позивача про проведення планової перевірки з 15.11.2010 року. Відповідно, подача позивачем декларації з коригуванням податкового кредиту за вересень 2010 року 11.11.2010 року є такою, що зроблена платником до початку запланованої перевірки.
Крім того, той факт, що перевірка тривала до 08.12.2010 року, доводить, що помилка була виявлена і виправлена позивачем самостійно, а не за допомогою ревізора. Крім того, слід відзначити, що податковим органом було прийнято вищевказану декларацію, як податкову звітність і статусу "до відома" їй не надавалося. Відповідно, визначені вказаною декларацією показники враховані податковим органом у податковому обліку позивача, а тому врахування цих же показників і за результатами планової перевірки є нічим іншим як повторним визначенням платнику податкових зобов’язань.
Враховуючи викладені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність дій податкового органу в частині неврахування самостійно виявленої та виправленої позивачем у декларації з ПДВ за жовтень 2010 року помилки щодо формування податкового кредиту за вересень 2010 року, та протиправність донарахування спірним податковим повідомленням-рішенням ПДВ в сумі 222534,00 грн. із застосуванням штрафної санкції на рівні 66760,20 грн.
За змістом ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч вимогам ст.71 КАС України, відповідачем не були доведені ті обставини, на яких ґрунтувались його заперечення на позов.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального права і підстав для його скасування не вбачається. Тому, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції – без змін.
Керуючись ст.ст. 160,195,196,198,200,205,206,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 02 березня 2011 року у справі №2а/1770/52/2011 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Т.Л. Філіпова
судді: В.В. Євпак
Г.І. Майор
Роздруковано та надіслано:
1- в справу
2 - позивачу Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3 АДРЕСА_1
3- відповідачу Державна податкова інспекція у Рівненському районі Рівненської області вул.Відінська,8,м.Рівне,Рівненська область,33023