ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2011 р. Справа № 2а/0470/3467/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
при секретарі судового засіданняТроценко О.О.
за участю представників сторін:
Від позивача: Федоренко О.Г.
Від відповідача: Максимов Є.Л.,
Збаражська М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОНА»до Виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання частково недійсним рішення від 16.03.2011р. № 205/11, -
ВСТАНОВИВ:
25.03.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю «КРОНА»звернулося з позовом до Виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та просить, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 25.05.2011р., визнати недійсним видане Виконавчою дирекцією Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності рішення про застосування та зарахування до фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відображених у звіті (Ф4-ФСС з ТВП) сум фінансових (штрафних) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 16.03.2011р. за № 205/11 в частині нарахування страхових внесків у сумі 738 грн. 96 коп. та накладення штрафу на занижений фонд оплати праці в сумі 33742 грн. 57 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в акті перевірки від 28.02.2011р., на підставі якого було здійснено перевірку позивача, зазначено про порушення позивачем ч.1 ст. 23, п.2 ч.2 ст. 27, ч.2 ст.53 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»та ст. 1 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування. У зв’язку з абз. 3,5,6 п.1 ст. 30 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»підприємству донараховано внески, нараховано штраф та пеня. Підставою для нарахування внесків до фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування, а також штрафу та пені в частині визначення інших заохочувальних та компенсаційних виплат є Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Держкомстату України від 13.01.2004р. № 5 зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.01.2004р. за № 114/8713. Відповідач на підставі Інструкції вважає, що позивач не включив до інших заохочувальних та компенсаційних виплат виплати соціального характеру в сумі доплати вартості путівок працівникам та членам їхніх сімей на лікування та відпочинок. Однак позивач вважає, що вказані дії відповідача з донарахування внесків, нарахування штрафів і пені неправомірні у зв’язку з втратою чинності Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування»на підставі Закону № 2464-УІ від 08.07.2010р., виключення на підставі Закону № 2464-УІ від 08.07.2010р. статті 23 і пункту 2 частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»і відсутності п.1 ст. 30 даного Закону у вищевказаній редакції абзаців 5 та 6. Таким чином, позивач вважає, що на момент винесення оскаржуваного рішення норми Законів, на які посилається Фонд як на підставу донарахувань внесків і нарахувань штрафів і пені, не існували, значить внески, штрафи та пеня нараховані безпідставно. Позивач вказує також і на те, що Інструкція № 5, на яку спирається Фонд, відповідно до її абз. 2 п.1.1 не застосовується для визначення складових фонду оплати праці як бази (об’єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат хоть і включають (п.2.3 Інструкції) виплати соціального характеру у грошовій і натуральній формі (п.п.2.3.4), у тому числі вартість путівок працівникам та членам їхніх сімей на лікування та відпочинок, але крім випадків, указаних у п.3.2 –оплата путівок на санаторно-курортне лікування та оздоровлення, що здійснюється за рахунок коштів фонду державного соціального страхування. Тобто, Інструкцією передбачено, що оплата путівок на санаторно-курортне лікування та оздоровлення, що здійснюється за рахунок коштів фондів державного соціального страхування не відноситься до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, які входять до фонду оплати праці. Крім цього, в реальності ТОВ «КРОНА»фактично не доплачувало за путівки на санаторно-курортне лікування та оздоровлення працівників і їх дітей, а видавало окремим своїм працівникам матеріальну допомогу разового характеру на оплату лікування і оздоровлення дітей, яку за їх заявами перераховувало в якості доплати вартості путівок на санаторно-курортне лікування та оздоровлення, що здійснюється частково за рахунок коштів фондів державного соціального страхування. Іншими словами підприємство надавало своїм працівникам додаткові до заробітної плати блага, а, згідно п.1.1 абз. «д»пп.4.2.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»додаткові блага –у тому числі суми фінансової допомоги, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (само зайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою. Матеріальна допомога разового характеру, що надається підприємством окремим працівникам у зв’язку із сімейними обставинами, на оплату лікування, оздоровлення дітей, поховання згідно п.п.3.31 Інструкції, є іншими виплатами, що не належать до фонду оплати праці.
Представники відповідача проти позову заперечують, в письмових запереченнях та в судовому засіданні просять відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що твердження позивача відносно того, що відповідач не мав права застосовувати Закон № 2213 та положення статті 23 та п.2 ч.2 ст. 27 Закону № 2240, оскільки ці норми втратили чинність є хибними, оскільки з 01.01.2011р. набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»від 08.07.2010р. № 2464-ІУ та відповідно до пункту 7 розділу УІІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону передбачено, що за фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом. У запереченнях відповідач зазначає, що законами України з конкретних видів загальнообов’язкового державного страхування не передбачена розробка нормативного документу, який би визначав перелік видів витрат на оплату праці, на які нараховуються страхові внески на загальнообов’язкове соціальне страхування. Єдиним нормативним документом, який розроблено відповідно до Закону України «Про оплату праці», є Інструкція № 5 у п.1.4 якої зазначено, що суми виплат працівникам підприємств у статистичних спостереженнях наводяться до утримання прибуткового податку та внесків працівників на обов’язкове державне соціальне страхування. Тобто, по своїй суті, витрати на оплату праці найманих працівників складають фонд оплати праці цих працівників. Тому при визначенні видів витрат, що включаються до основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат фонду оплати праці, на який нараховуються страхові внески, слід керуватися Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою Держкомстатом. Порядок сплати страхових внесків до Фонду визначався Законом № 2240 та Законом № 2213. Відповідно до ст. 21 Закону № 2240 та ст. 1 Закону № 2213 страхувальники нараховують страхові внески на суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці»та підлягають обкладанню податків з доходів фізичних осіб. У зв’язку з тим, що додаткове благо підлягало обкладанню податком з доходів фізичних осіб, то його необхідно було включати до фонду оплати праці. Згідно з положеннями п.п.2.3.4 п.2 розділу 2 Інструкції № 5 до фонду оплати праці включаються вартість путівок працівникам та членам їхніх сімей. Крім того, вказані суми перераховувались позивачем до фонду оплати праці на розрахунковий рахунок відповідача, а не надавались застрахованим особам (працівникам підприємства). Така оплата підприємством вважається додатковим доходом, отриманим платником податку від його працедавця як додаткове благо.
У судовому засіданні оголошувалася перерва до 25.05.2011р. та до 15.06.2011р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та представників відповідача, які брали участь у судовому засіданні, з’ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 Положення про Виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на Виконавчу дирекцію Фонду покладаються, зокрема, завдання здійснення заходів по фінансуванню допомоги, санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей, підготовка пропозицій з питань соціального страхування для розгляду правлінням Фонду та органами державного управління, здійснення контролю за використанням коштів Фонду.
Відповідно до ст. 2.1 Положення про відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26.06.2001 № 13 Відділення Фонду та його робочі органи здійснюють, зокрема, контроль за надходженням та використанням коштів Фонду.
Так, судом встановлено, що 28.02.2011р. спеціалістами Дніпродзержинської міської виконавчої дирекції фонду соцстрахування, було проведено перевірку ТОВ «КРОНА»з питань правильності нарахування, перерахування страхових внесків та використання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до якої встановлено порушення позивачем в частині заниження фонду оплати праці на загальну суму 33742 грн. 57 коп.; несвоєчасну сплату страхових внесків в сумі 2604 грн. 40 коп.; з порушенням діючого законодавства використано кошти Фонду на загальну суму 315 грн. 52 коп., а також порушення п.4.13. п.4.14 Порядку № 12 при видачі санаторно-курортних путівок на загальну суму 22394 грн. 40 коп. про що було складено відповідний акт (а.с. 13-20).
В подальшому, відповідачем за результатами вказаної вище перевірки на підставі акту від 28.02.2011р. було прийнято рішення № 205/11 від 16.03.2011р. про застосування та зарахування до бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відображення у звіті (Ф4-ФСС з ТВП) сум фінансових (штрафних) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування за яким встановлено порушення ТОВ «КРОНА»ч.1 ст. 23, п.2 ч.2 ст. 27, ч.2 ст. 53 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»від 18.01.2001р. № 2240-Ш та Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування від 11.01.2001р. № 2213-Ш та на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»від 18.01.2001р. № 2240-Ш зі змінами та доповненнями (пп..2 п.1 ст. 19; абз. 3,5, 6 п. 1 ст, 30) донараховано (застосовано) до бюджету Фонду:
- не прийнято до заліку –315 грн. 52 коп.;
- накладено штраф на суму не прийняту до заліку –157 грн. 76 коп.;
- донараховано страхових внесків –738 грн. 96 коп.;
- накладено штраф на занижений фонд оплати праці –33742 грн. 57 коп.;
- нараховано пеню –6,85 грн.;
- накладено штраф за несвоєчасну сплату страхових внесків –1302,20 грн.(а.с.7,8).
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи ТОВ «КРОНА»здійснило часткову оплату путівок своїм працівникам та членам їх сімей на оздоровлення до дитячих оздоровчих таборів шляхом надання матеріальної допомоги за заявою працівників підприємства, оформлення договорів безповоротної фінансової допомоги, а також шляхом перерахування цієї матеріальної допомоги в рахунок оплати за путівки, що підтверджується копіями путівок, договорами безповоротної допомоги, платіжними документами на перерахування коштів, даними про видачу путівок, заявами про зарахування вказаних коштів як оплату часткової вартості путівок, а також наказами по ТОВ «КРОНА»за якими задоволено прохання працівників ТОВ «КРОНА», які наявні в матеріалах справи.
В судовому засіданні встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення фактично не видавалася працівникам позивача, а підприємством за заявами працівників була здійснена часткова оплата путівок на санаторно-курортне оздоровлення членів їх сімей за рахунок цієї матеріальної допомоги. При цьому, зазначена матеріальна допомога була надана не одному чи кільком працівникам підприємства, а великій кількості його працівників, яка була здійснена не разово, а носила систематичний характер, так як була надана у 2009р. та у 2010р., що підтверджується наданими документами.
Порядок сплати страхових внесків до Фонду встановлений Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18.01.2001 р. № 2240 (далі - Закон № 2240), Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування від 11.01.2001р. № 2213-Ш (далі –Закон № 2213), Інструкцією про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду, затвердженою постановою правління Фонду від 26.06.2001 р. № 16 (далі –Інструкція № 16), Інструкцією зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Держкомстату України від 13.01.2004р. № 5 зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.01.2004р. за № 114/8713 (далі Інструкція № 5).
Згідно з преамбулою Закону № 2240 цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові основи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, у зв'язку з вагітністю та пологами, народженням дитини та необхідністю догляду за нею, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей.
Абзацами першим та шостим частини першої статті 23 Закону № 2240 (чинної на момент виникнення правовідносин) встановлено, що страхувальники-роботодавці сплачують до Фонду різницю між нарахованими для роботодавців і найманих працівників страховими внесками та витратами, пов'язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам відповідно до цього Закону, а якщо страхувальники несвоєчасно чи не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені статтею 30 цього Закону.
Відповідно до п. 6.5. Інструкції № 16, відповідальність за нецільове використання коштів, недостовірність бухгалтерського обліку, розрахункових документів, несвоєчасність внесення коштів до Фонду, а також за недостовірність даних у звітах по коштах Фонду покладається на платників страхових внесків та отримувачів коштів Фонду.
Пунктом 2 частини 2 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (чинної на момент виникнення правовідносин) встановлено, що страхувальник зобов'язаний нараховувати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Страхувальники зобов'язані вести облік коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, своєчасно подавати органам Фонду встановлену звітність щодо цих коштів згідно з пунктом 4 частини 2 статті 27 Закону № 2240.
Відповідно до ч. 1ст. 30 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими похованням»від 18.01.2001 року № 2240-ІІІ (чинної у період до 01.01.2011р.) за неповну сплату страхових внесків на страхувальника накладається штраф у розмірі прихованої (заниженої) суми заробітної плати.
Згідно із ст. 21 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими похованням»від 18.01.2001 року (чинної в редакції до 01.01.2011р.) та Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування»від 11.01.2001 року страхові внески нараховуються на суму фактичних витрат на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються за нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці»від 24.03.1995 року та підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб.
Відповідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці»від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР, визначено, що основна заробітна плата –це винагорода за виконану роботу відповідально до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата –це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Щодо інших заохочень та компенсацій, до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Пунктом 1 ст. 1 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування»від 11.01.2001 р. № 2213-ІІІ визначено, що внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування нараховуються на фактичні витрати на оплату праці найманих працівників, що включають витрати основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі у натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці»від 24.03.1995 року № 108/95-ВР, та підлягають оподаткуванню з доходів громадян.
Із підпункту 2.3.3 п. 2.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, що затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 р. N 5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 р. за N 114/8713 вбачається, що до фонду заробітної плати включається матеріальна допомога, що має систематичний характер, надана всім або більшості працівників (на оздоровлення, у зв'язку з екологічним станом, крім сум, указаних у п. 3.31).
Відповідно до п.п.2.3.4 п.2.3 п.2. Інструкції № 5 до фонду оплати праці включаються виплати соціального характеру у грошовій і натуральній формі, зокрема, вартість путівок працівникам та членам їхніх сімей на лікування та відпочинок, екскурсії або суми компенсацій, видані замість путівок за рахунок коштів підприємства (крім випадків, указаних у п.3.2);
Згідно п. 3.31. зазначеної Інструкції № 5 встановлено, що до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці належить матеріальна допомога разового характеру, що надається підприємством окремим працівникам у зв'язку із сімейними обставинами, на оплату лікування, оздоровлення дітей, поховання.
Як вбачається із наданих суду заяв 36 працівників підприємства, а також договорів на надання фінансової допомоги, наказів по підприємству, підприємством надавалась систематична матеріальна допомога ( в 2009 та 2010р.) у зв’язку із необхідністю оздоровлення членів сімей працівників підприємства. Зазначена матеріальна допомога була зарахована позивачем у рахунок часткової оплати за путівки на оздоровлення до дитячих оздоровчих таборів за заявами працівників підприємства, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями про перерахування коштів.
Таким чином, зазначена матеріальна допомога на оздоровлення, яка носить систематичний характер, входить до витрат на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат відповідно до ст. 21 Закону № 2240, ст. 1 Закону № 2213, п.п2.3.3.,п.п.2.3.4 Інструкції № 5, а тому на неї повинні нараховуватись страхові внески. При цьому, судом враховано те, що вказані суми матеріальної допомоги на оздоровлення перераховувались позивачем до фонду оплати праці на розрахунковий рахунок відповідача,а не надавались застрахованим особам (працівникам підприємства) у зв’язку з чим така оплата підприємством часткової вартості путівок є додатковим доходом, отриманим платником податку від його працедавця як додаткове благо.
Отже, оскільки відповідно до ст. 21 Закону № 2240(чинної в редакції до 01.01.2011р.) та ст. 1 Закону № 2213 страхувальники нараховують страхові внески на суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці»та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб, а тому у зв’язку з тим, що додаткове благо підлягало обкладенню податком з доходів фізичних осіб його необхідно було включати до фонду оплати праці.
За викладеного, не може бути судом покладено в основу даної постанови п.3.31 Інструкції № 5 відносно того, що зазначена матеріальна допомога носить разовий характер, що надається окремим працівникам, оскільки така матеріальна допомога носила систематичний характер, так як надавалась ТОВ «КРОНА»у 2009р. та у 2010р. більшості працівникам підприємства, а не окремим її працівникам. Крім того, підприємство здійснило часткову оплату путівок за рахунок цієї матеріальної допомоги своїм працівникам, а тому згідно з п.2.3.4 Інструкції № 5 з часткової вартості путівок повинні були сплачуватись страхові внески, оскільки сплата за працівника часткової вартості путівки є додатковим благом, отриманим платником податку від його працедавця, а тому воно повинно обкладатися податком з доходів фізичних осіб та включатися до оплати праці. Також є безпідставним і посилання позивача на те, що відповідач не мав права застосовувати Закон № 2213 та положення статті 23 та п.2 ч.2 ст. 27 Закону № 2240, оскільки ці норми втратили чинність з 01.01.2011р. виходячи з того, що пунктом 7 розділу УШ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»від 08.07.2010р. № 2464-УІ, який набрав чинності з 01.01.2011р., визначено, що суми внесків, нарахованих на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року та суму нарахованого збору на обов’язкове державне пенсійне страхування до 1 січня 2004 року, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, не сплачені станом на 1 січня 2011 року підлягають сплаті в порядку, що діяв до 1 січня 2011 року. Стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску забороняється. На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Позивачем у ході судового розгляду справи не доведено правомірність не включення до фонду оплати праці наданої матеріальної допомоги (додаткового блага) своїм працівникам та часткової оплати підприємством за рахунок цієї матеріальної допомоги вартості путівок на оздоровлення своїм працівників та членів їхніх сімей.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про те, що рішення відповідача щодо донарахування страхових внесків позивачеві в сумі 738 грн. 96 коп. та накладення штрафних санкцій на занижений фонд оплати праці в сумі 33742 грн. 57 коп. від 16.03.2011р. № 205/11 є правомірним, законним, прийнятим у відповідності до повноважень та у спосіб, що передбачені законами України та Конституцією України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12,71,86, 94,122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОНА» до Виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання частково недійсним рішення від 16.03.2011р. № 205/11 – відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 20.06.2011р.
Суддя
С.О. Конєва