ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
02 червня 2011 року 09:52 № 2а-5303/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Саніна Б. В., при секретарі судового засідання Стець Я. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доКиївського міського військового комісаріату Міністерства оборони України
провизнання протиправними і скасування рішення та зобов’язати вчинити дії
за участю представників:
позивачаОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_1, виданий Дарницьким РУ ГУ МВС України в м. Києві, 26.03.1996 року)
треті особине з’явились,
ВСТАНОВИВ:
11 квітня 2011 року до судді Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Київського міського військового комісаріату Міністерства оборони України з проханням:
1. Визнати протиправним і скасувати рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при Київському міському військовому комісаріаті Міністерства оборони України, оформленого протоколом №7 від 12 жовтня 2010 року, в частині відмови у визнанні ветерана війни-учасника бойових дій ОСОБА_1.
2. Зобов'язати Київський міський військовий комісаріат Міністерства оборони України визнати ОСОБА_1 учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого зразка.
3. Розглянути в якості доказів по справі, Постанову окружного адміністративного суду м. Києва №2а-3331/09/2670 від 16.09.22009 року з копією посвідчення ветерана війни-учасника бойових дій ОСОБА_2
4. Судові витрати по справі стягнути з Київського міського військового комісаріату Міністерства оборони України.
Ухвалою від 14 квітня 2011 року Окружним адміністративним судом м. Києва було позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви. 28.04.2011 року, після усунення недоліків позовної заяви справу було призначено до розгляду.
02 червня 2011 року в судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги, та просить:
1. Визнати протиправним рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при Київському міському військовому комісаріаті Міністерства оборони України, оформленого протоколом №7 від 12 жовтня 2010 року, в частині відмови у визнанні ветерана війни-учасника бойових дій ОСОБА_1.
2. Зобов'язати Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при Київському міському військовому комісаріаті Міністерства оборони України визнати ОСОБА_1 учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого зразка.
3. Судові витрати в розмірі 3,40 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України
02.06.2011 року в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину постанови, повний текст постанови було виготовлено 03.06.2011 року.
В судове засідання з’явився позивач, котрий позов підтримав в повному обсязі, та вказав, що позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 1988 року по 1991 рік він, проходячи дійсну військову службу у військовій частині 3217 неодноразово відряджався до Вірменської РСР, Узбецької РСР, Азербайджанської РСР, Нагірно-Карабахського автономного округу для виконання службових обов’язків по охороні громадського порядку при надзвичайних обставинах, пов’язаних з масовими антигромадськими проявами. Вважає, що відповідач неправомірно дійшов висновку про неможливість визнання його учасником бойових дій, чим порушив вимоги п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту»та постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час, місце був належним чином повідомлений, клопотання про перенесення дати судового розгляду надано не було, причини неявки в судове засідання не повідомлялось. Відповідно до положень ч.4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі –КАС України), у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Розглянувши подані позивачем докази, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як зазначає позивач, він під час проходження військової служби, в період часу з серпня 1988 року по вересень 1991 року виконував службові обов'язки по охороні громадського порядку при над звичайних обставинах, пов'язаних з масовими антигромадськими проявами в складі військового оперативного резерву частини, зокрема:
ь з 16.05.1988 року по 06.08.1988 року в Вірменської РСР;
ь з 06.08.1988 року по 15.12.1988 року в Вірменської РСР та Азербайджанській РСР;
ь з 21.12.1988 року по 16.01.1989 року в м. Шуша, Нагорний Карабах;
ь з 20.02.1989 року по 31.03.1989 року в м. Єревані, Вірменської РСР;
ь з 05.07.1989 року по 03.08.1989 року в Узбецької РСР;
ь з 14.09.1989 року по 02.11.1989 року в м. Баку, Азербайджанської РСР;
ь з 17.05.1990 року по 30.05.1990 року в м. Баку, Азербайджанської РСР
ь з 18.02.1991 року по 14.03.1991 року в Азербайджанській РСР;
ь з 19.08.1991 року по 24.09.1991 року в Нагірно-Карабахській автономній області;
Відрядження для вико нання службово-бойових задач по охороні громадського порядку, пов'язаних з масовими антигромадськими проявами підтверджується Архівною довідкою Центрального архіву Головного управління внутрішніх справ МВС України №3/35-985 від 21.12.2009 року.
Позивач, як і інші військовослужбовці його частини, був задіяний для виконання завдань по охороні громадського порядку в умовах надзвичайного стану, контролю за дотриманням населенням умов введеного комендантського часу, охороні державних установ, об'єктів стратегічно го призначення від можливого захвату, припинення збройних сутичок між на селенням. Несення служби проходило в посиленій бойовій екіпіровці.
За виконання бойових завдань, його було нагороджено нагородним листом представлення до нагородження медаллю «За відмінну службу по охороні громадського порядку», та представлення на присвоєння чергового військового звання «старший лейтенант».
Відповідно до п.2 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії. При цьому, перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій в них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень п.2 ст.9 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Постанови Кабінету Міністрів України №458 від 26.04.1996 року «Про комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»Уряду Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям і виконавчим комітетам Рад, Міністерству оборони, Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, Державному комітетові у справах охорони державного кордону, Національній гвардії, Штабу Цивільної оборони було доручено створити відповідно республіканську, обласні, міські, районні, районні в містах та відомчі комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни.
Для розгляду заяв громадян про визнання їх учасниками бойових дій створено Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при Київському міському військовому комісаріаті Міністерства оборони України.
З матеріалів справи вбачається, позивач звернувся до Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при Київському міському військовому комісаріаті Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій з заявою про розгляд питання про визнання його учасником бойових дій на території інших держав та видачу посвідчення вставленого зразка як учаснику бойових дій.
Згідно витягу із протоколу засідання Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при Київському міському військовому комісаріаті Міністерства оборони України №7 від 12.10.2010 року позивачу було відмовлено у визнанні його учасником бойових дій на тій підставі, що в охорона громадського прядку відповідно до ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачає надання особам статусу учасника бойових дій, а також постанова Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994 року «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»не відносить колишні республіки СРСР до регіонів в яких велись бойові дії.
Водночас, Постановою Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території. Водночас, в примітці 6 до вищевказаної постанови зафіксовано, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року, однак Генеральний штаб Збройних Сил України інформацією не володіє.
Під час розгляду справи суд дійшов висновку, що під визначенням «інші країни після 1979 року», яке міститься в Постанові Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994, слід розуміти в т.ч. і колишній Союз РСР. Такий висновок суду ґрунтується на наступному.
24.08.1991 році внаслідок проголошення України незалежною демократичною державою, Україна стала незалежною державою по відношенню до будь-якої країни в т.ч. і по відношенню до колишнього Союзу РСР. Таким чином, враховуючи те, що визначення «інші країни після 1979 року»міститься в Постанові Кабінету Міністрів України, яка прийнята у відповідності до законодавства незалежної держави України, то термін «інші країни»слід розуміти по відношенню саме до незалежної держави Україна, а не по відношенню до колишнього Союзу РСР.
Слід зазначити, що в примітці № 6 до п. «інші країни після 1979 року»встановлено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
Чинне законодавство України не містить визначення терміну «бойові дії», а також вичерпних характеристик, які б давали можливість визначити певні дії як бойові. Таким чином, при визначенні, чи мають дії, в яких позивач брав участь на території Азербайджанської РСР, Вірменської РСР, Узбецької РСР, Нагірно-Карабахської автономного округу характер бойових, слід враховувати в повному обсязі обставини, які супроводжували його перебування на зазначених територіях.
При цьому, судом приймається до уваги загальновідомі факти про те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме з 1988 по 1992 роки в СРСР, зокрема, в середньоазійских республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ в даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін. На час існування Союзу РСР, не визнавалось, що в союзних республіках могли вестись бойові дії і реальна інформація про їх трагічні наслідки замовчувалась, що не дає можливості встановити виключно з офіційних документів, чи мало зазначене спеціальне завдання МВС СРСР, на виконання якого був направлений зазначений підрозділ, характер бойового і чи приймав особовий склад цього підрозділу, і позивач в тому числі, участь у бойових діях на території Азербайджанської РСР.
Крім того, судом приймається до уваги лист Міністерства закордонних справ України №620/14-110-1410 від 21.09.2005 року до Міністерства оборони України «Щодо внесення доповнень до переліку держав, де велись бойові дії», відповідно до якого Азербайджанська республіка визнає ведення бойових дій на території Нагірно-Карабахської автономії у період з жовтня 1988 року по квітень 1994 року. З приводу недопущення ескалації бойових дій у цьому збройному конфлікті неодноразово звертала увагу у своїх резолюціях ООН та ОБСЕ.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Водночас, відповідно до положень ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Більше того, суд під час вирішення спору суд керується положеннями ст.8 КАС України, яка визначає один із ключових принципів ведення судочинства - верховенство права. Так, ч.4 ст.8 КАС України, зафіксовано заборону відмову в розгляді та вирішені адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 11, 70, 71, 76, 79, 86, 104, 158–163 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Київського міського військового комісаріату Міністерства оборони України в повному обсязі.
2. Визнати протиправним рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при Київському міському військовому комісаріаті Міністерства оборони України, оформленого протоколом №7 від 12 жовтня 2010 року, в частині відмови у визнанні ветерана війни-учасника бойових дій ОСОБА_1.
3. Зобов'язати Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при Київському міському військовому комісаріаті Міністерства оборони України визнати ОСОБА_1 учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого зразка.
4. Судові витрати в розмірі 3,40 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст.185-187 КАС України.
Суддя Б. В. Санін