ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
07 червня 2011 року № 2а-3685/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Саніна Б.В., при секретарі судового засідання Стець Я. В. розглянувши у судовому засіданні позов та надані сторонами матеріали
за позовомОСОБА_1
до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
треті особи:1. Голова Київської міської державної адміністрації
2. Голова Київської міської ради
провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
за участю представників сторін:
позивачОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1)
від відповідача ОСОБА_2 (довіреність №25-22/14 від 21.01.2011 року)
від третьої особине з’явились
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить:
1. Витребувати у відповідача матеріали виконавчого провадження.
2. Витребувати у Вищому адміністративному суді України (провадження №К-166070/09, №К-9414/09, №К-7464/09) завірену копію моєї заяви від 19.01.2006 року (за вихідним №О-1336 від 21.01.2006 року).
3. Визнати протиправною бездіяльність відповідача під час виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2009 року за виконавчим листом Печерського райсуду м. Києва № 2-а-95/07 від 21.09.2009 р.
4. Зобов’язати відповідача здійснити відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» всі необхідні дії по виконанню постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2009 року.
5. Покласти на відповідача всі витрати, пов’язані з розглядом справи адміністративною юрисдикції.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 13.05.2010 р. було відкрито провадження у справі №2-а-327/10. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 20.05.2010 р. провадження у справі було закрито. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 р. ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 20.05.2010 р. скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25.02.2011 р. справу було передано на розгляд Окружного адміністративного суду міста Києва. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2011 р. суддею Саніним Б. В. справу було прийнято до розгляду, судовий розгляд по справі було призначено на 06.04.2011 р.
Ухвалою від 06.04.2011 року до справи було залучено третіх осіб –Голову Київської міської державної адміністрації та Голову Київської міської ради та розгляд справи було відкладено на 28.04.2011 року.
28.04.2011 року в судовому засіданні було оголошено перерву на 18.05.2011 року, а 18.05.2011 року протокольною ухвалою було відкладено розгляд справи на 07.06.2011 року.
В судовому засіданні позивач уточнив, що позовні вимоги зазначені ним в позовній заяві під №1, №2 за своїм змістом є клопотанням позивача і вони вже були вирішенні в судовому засіданні, а тому не підтримує їх як позовній вимоги.
В судове засідання з’явився позивач, який позовні вимоги підтримує в повному обсязі, та зазначає що відповідач порушив положення Закону України «Про виконавче провадження»(чинного на дату оскаржуваної бездіяльності) (надалі –Закон), зокрема, в період з 16.10.2009 року по 06.05.2010 року не вчиняв всіх необхідних виконавчих дій, які б примусили Голову Київської міської державної адміністрації до належного виконання виконавчого листа по справі №2-а-95/07 виданого Печерським районним судом м. Києва від 21.09.2009 року.
В судове засідання з’явився представник відповідача, який позовні вимоги не визнає в повному обсязі, просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог з огляду на належне виконання відповідачем положень Закону, та в зв’язку із тим, що державний виконавець вчиняв всіх необхідних та можливих дій, які б примусили Голову Київської міської державної адміністрації до належного виконання виконавчого листа по справі №2-а-95/07 виданого Печерським районним судом м. Києва від 21.09.2009 року.
Треті особи в судове засідання не з’явились, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, однак жодних клопотань про перенесення дати судового розгляду до суду не надходили, пояснень про причини неявки до суду не надходило. Відповідно до ч.2 ст.128 КАС України, неприбуття в судове засідання без поважних причин третьої особи або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.
07.06.2011 року в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину постанови, повний текст було виготовлено та підписано 10.06.2011 року.
Розглянувши подані сторонами докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
21.09.2009 року Печерським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009 року, яким було зобов’язано Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації, Голову Київської міської державної адміністрації, Київського міського голову надати ОСОБА_1 мотивовану відповідь на його заяву від 19.01.2006 року (вхід. О-1336 від 21.01.2006 року) (надалі –Виконавчий лист). За Виконавчим листом боржником значиться Голова Київської міської державної адміністрації.
Відповідно до ст.1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.18 Закону, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.
16.10.2009 року, на підставі заяви позивача від 25.09.2009 року та наданого Виконавчого листа старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та відкрито виконавче провадження №314/2, номер за ЄДРП 15312047, боржник –Голова Київської міської державної адміністрації, стягувач – ОСОБА_1 (надалі –ВП №15312047). Постанова про відкриття виконавчого провадження була надіслана Голові Київської міської державної адміністрації листом №О-27421-25 від 09.11.2009 року.
Частиною 1 ст.7 Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. Відповідно до ст.25 Закону, державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення немайнового характеру у двомісячний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.
Судом було встановлено, що оскільки ВП №15312047 не містить постанов державного виконавця про відкладення виконавчих дій, про зупинення виконавчого провадження або про реалізацію арештованого майна боржника, строк по виконанню Виконавчого листа мав завершитись 17.12.2009 року. Вищевказаний факт, в судовому засіданні не було спростовано відповідачем.
Відповідно до ч.1 ст. 76 Закону, після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до ст.24 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення.
Відповідно до п.2 Постанови про відкриття виконавчого провадження (ВП №15312047) Голові Київської міської державної адміністрації було запропоновано добровільно виконати рішення Київського апеляційного адміністративного суду у 7-ми денний строк з моменту одержання постанови про відкриття виконавчого провадження.
Як було встановлено в судовому засіданні, що підтверджується матеріалами ВП №15312047 на адресу відповідача надійшов від В. о. начальника Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища лист №06-13503 від 01.12.2009 року в якому повідомлялось про належне виконання Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009 року. Водночас, боржником (Головою Київської міської державної адміністрації) не було добровільно виконано постанову про відкриття виконавчого провадження не виконано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009 року щодо надання ОСОБА_1 відповіді на його звернення.
16.12.2009 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби було направлено на адресу Голови Київської міської державної адміністрації Вимогу державного виконавця №О-27421-25/2 від 16.12.2009 року, в якій вимагалось від боржника у письмовому вигляді у строк до 28.12.2009 року надати мотивовану відповідь ОСОБА_1 на його заяву від 19.01.2006 року. Водночас, як вбачається із Вимоги державного виконавця, боржник був попереджений що у відповідності до ст.76 Закону передбачена відповідальність за невиконання рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії. При цьому, боржнику було повідомлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником державним виконавцем буде винесена постанова про накладення штрафу на посадових осіб.
Відповідно до ст.6 Закону, вимоги державного виконавця щодо виконання зазначених у статті 3 цього Закону рішень є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно з законом
Однак, як було встановлено в судовому засіданні, 27.01.2010 року на адресу відповідача повторно надійшли відповіді В. о. начальника Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища №06-14674 від 21.12.2009 року та №06-15300 від 29.12.2009 року, в яких було повідомлено державного виконавця про належне виконання Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009 року. Жодної відповіді до державного виконавця від Голови Київської міської державної адміністрації про належне виконання Вимоги державного виконавця №О-27421-25/2 від 16.12.2009 року не надходили.
Відповідно до положень ч.2 ст.76 Закону, у разі невиконання без поважних причин цих вимог державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством, і призначає новий строк виконання. Якщо після цього рішення не буде виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а на боржника державним виконавцем накладається штраф у сумі двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій у порядку, встановленому частиною другою статті 87 цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст.87 Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання. При цьому, ч.3 ст.87 Закону, передбачено, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону.
Однак, як було встановлено в судовому засіданні, що не спростовується представником відповідача, постанова про накладення штрафу на Голову Київської міської державної адміністрації за невиконання Вимоги державного виконавця відповідачем не виносилась. Більше того, як вбачається зі матеріалів ВП №15312047 державний виконавець, за період з 28.12.2009 року по 21.04.2010 року, не вчиняв інших виконавчих дій, зокрема не надсилав повторної вимоги державного виконавця, не організовував виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, не накладав штрафів, не звертався до правоохоронних органів щодо порушення кримінальної справи щодо боржника через неналежне виконання постанови.
Частиною 2 ст.19 Конституції України, передбачається що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч.1 ст.5 Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. При цьому, відповідно до ч.3 ст.7 Закону, зволікання з вчиненням виконавчих дій може бути оскаржено особами, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до виконання виконавчих дій у встановленому цим Законом порядку.
Водночас, суд критично ставиться до посилання представника відповідача на Заяву державного виконавця №О-7025-25 від 21.04.2010 року до Печерського районного суду м. Києва, щодо надання роз’яснень рішення Печерського районного суду м. Києва у справі №2а-95/07 (надалі –Заява), як на аргументацію відповідача що ним вичинялись всі належні виконавчі дії в період з 28.12.2009 року по 21.04.2010 року, оскільки Заява надсилалася до суду в квітні 2010 року, тоді як ВП №15312047 мало бути завершено в грудні 2009 року.
В той же час, суд приймає до уваги Заяву, як на вчинення державним виконавцем відповідних дій після 21.04.2010 року.
Як наслідок, в судовому засіданні було встановлено, що державний виконавець, в період з 28.12.2009 року по 21.04.2010 року не вчиняв належних виконавчих дій щодо вчасного виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009 року та Виконавчого листа.
Крім того, щодо позовної вимоги про зобов’язання відповідача зобов’язати відповідача здійснити відповідно до вимог ст. 5 Закону всі необхідні дії по виконанню постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2009 року судом встановлено наступне.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо вчинення виконавчих дій є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого державного органу.
Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду –тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб’єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень –ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Таким чином, позовна вимога щодо зобов’язання відповідача зобов’язати відповідача здійснити відповідно до вимог ст.5 Закону всі необхідні дії по виконанню постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2009 року є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення. Ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до заявлених вимог.
Керуючись положеннями ст.ст. 69-71, 160-165, 167, 254 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України під час виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2009 року за виконавчим листом Печерського районного суду м. Києва №2а-95/07 від 21 вересня 2009 року.
3. Судові витрати в сумі 1 грн. 70 коп. судового збору присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.
4. В іншій частині позову відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст.185-187 КАС України.
Суддя Б. В. Санін