КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №761/7654/22 Головуючий у 1 інстанції: Сіромашенко Н.В.

провадження №22-ц/824/11152/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 листопада 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк» на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 січня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в :

У квітні 2022 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 42913,26 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 17.11.2011 відповідач підписав заяву з метою отримання банківських послуг, чим підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між сторонами договір про надання банківських послуг.

При цьому, вказує, що враховуючи положення п. п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, підписанням Договору відповідач дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого банком та його зміну за рішенням та ініціативою банку.

Свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг позивач виконав у повному обсязі, а саме, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Разом з тим, в порушення умов Договору та положень ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України відповідач свої зобов`язання за Договором не виконував та станом на 10.01.2022 утворилась заборгованість за договором у загальному розмірі 42913,26 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 34643,23 грн; заборгованість за простроченими відсотками - 8270,03 грн.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду за захистом свої прав та стягненням заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 січня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ: 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 17.11.2011 станом на 10.01.2022 в сумі 34 643 (тридцять чотири тисячі шістсот сорок три) грн 23 коп., судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн, а всього 37124 (тридцять сім тисяч сто двадцять чотири) грн 23 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині незадоволених вимог та ухвалення в цій частині нового, яким зазначені вимоги задовольнити в повному обсязі, а в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування скарги вказує, що висновок суду про відсутність погодження умов кредитування є незаконним, безпідставним та помилковим.

Ззначає, що судом першої інстанції помилково зазначено про відсутність погодження розміру відсотків з відповідачем, проігноровано факт погодження з відповідачем умов кредитування в Довідці та безпідставно відмовлено в стягненні з посиланням на непогодження таких умов.

Зазначає що, наявність узгодження між сторонами базового розміру процентної ставки є підставою для задоволення вимог зі стягнення заборгованості за процентами.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеному у постанові від 01 вересня 2020 року по справі №293/599/19-ц, 4 грудня 2019 року у справі №750/6058/17-ц провадження 61-47353св18, постанові від 23 грудня 2019 року у справі №572/1169/17.

З урахуванням наявності в матеріалах справи доказів ознайомлення та погодження відповідача з розміром відсоткової ставки, правові висновки, що містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, не можуть бути застосовані.

Розрахунок заборгованості відповідачем не спростовано. Доказів належного виконання зобов?язань по сплаті кредиту відповідачем не надано.

Отже, апелянт вважає, що суд зобов?язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв?язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок. На цьому також акцентує увагу Верховний Суд у своїй постанові по справі №775/7704/15 від 23 січня 2018 року.

Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц)

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що у підписаній позичальником Анкеті-заяві не зазначена процентна ставка.

Також суд вказав, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме з наявним в матеріалах справи Витягом з Тарифів та Витягом з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, надані позивачем Правила та Умови, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Разом з тим, суд вважає, що долучене до позову Извлечение из Условий и правила предоставления банковских услуг, як складова кредитного договору, не можуть бути прийняті судом як належний доказ, оскільки складені на іноземній мові, а позивачем не додано їх засвідченого у встановленому порядку перекладу українською мовою.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції вважав, що не має правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за договором кредиту.

Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Судом встановлено, що 17.11.2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ «Приватбанк», в якій зазначено, що вказана заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.

Банк зобов`язання перед відповідачем виконав у повному обсязі.

Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором.

У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором згідно розрахунку заборгованість відповідача за договором б/н від 17.11.2011 року станом на 10.01.2022 року становить 42 913,26 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту- 34 643,23 грн; заборгованість за простроченими відсотками - 8 270,03 грн..

За ст.ст.525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

За ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, відмовляючи в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом, оскільки суд першої інстанції не звернув уваги, що матеріали справи містять заяву ОСОБА_2 від 17.11.2011 року, яка підписана ним, про отримання від АТ КБ «Приватбанк» банківських послуг.

Розрахунок заборгованості містить розмір відсоткової ставки, суми нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі окремо по відсотках, тілу кредиту, суму нарахувань по кожному з видів зобов`язань.

Відповідачем не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості. Також відповідач не оспорював даний кредитний договір.

В матеріалах справи наявні довідки, видані позивачем про те, що від листопада 2011 року відповідачеві видавались кредитні картки відповідно до договору бн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач отримує послуги від банку - позивача від листопада 2011 року, тому приходить до висновку, що у відповідача було достатньо часу для вивчення правил та умов надання банківських послуг, крім того відповідач фактично погоджувався з ними, оскільки неодноразово отримував нові кредитні картки.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними висновки суду першої інстанції та посилання суду на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки анкета боржника підписана у 2011 році, отже боржник мав можливість користуватись банківською карткою та ознайомитись з усіма правилами надання банківських послуг. Разом з цим, відповідач користувався коштами, частково погашав заборгованість, тобто погоджувався з умовами договору, в тому числі і нарахованими відсотками.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 сформульований висновок, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Апеляційний суд вважає, що відповідач не виконав своїх зобов`язань перед АТ КБ «Приватбанк», що призвело до порушення прав останнього.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками у розмірі 8 270 грн 03 коп.

При вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити із положень ст.ст. 536, 1048, 1056-1 ЦК України.

Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, отримував кредитні кошти та частково погашав кредитну заборгованість, що підтверджується випискою з рахунку.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками підлягають задоволенню.

За ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 січня 2024 року в частині незадоволених позовних вимог скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вимог.

Також, в порядку ст.141 ЦПК України слід здійснити розподіл судових витрат та стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 3 721 грн 50 коп. за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення слід залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк» задовольнити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 січня 2024 року скасувати в частині відмови у стягненні заборгованості за простроченими відсотками і прийняти в цій частині нову постанову.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за простроченими відсотками у розмірі 8 270 (вісім тисяч двісті сімдесят) грн 03 коп. та судові витрати у розмірі 3 721 грн (три тисячі сімсот двадцять одну) грн 50 коп. за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: