ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
ПОСТАНОВА
Іменем України
09 червня 2011 р. 11:04 Справа №2а-5856/11/0170/26
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді Петренко В.В.,
при секретарі Асєєвої Л.О.,
за участю представників сторін:
прокурор - Котелевець М.В. (посвідчення №364 від 20.12.2010 р.);
від позивача –не з’явився;
від відповідача –не з’явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Військового прокурора Євпаторійського гарнізону в інтересах особи ОСОБА_1
до Військовоъ частини А1100
про стягнення заборгованості 3185,70 грн.,
Суть спору: До Окружного адміністративного суду АР Крим звернувся з адміністративним позовом військовий прокурор Євпаторійського гарнізону в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини А 1100 про стягнення заборгованості з виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2011 рік у розмірі 3185,70 гривень.
Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 23.05.11р. відкрито провадження по справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.
Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.
У судове засідання позивач не з'явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому також зазначив, що адміністративний позов він підтримує повністю (а.с. 16).
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надіслав заперечення проти позову, в якому також просив розглянути справу без представника військової частини А1100 (а.с. 17).
Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність позивача та відповідача, керуючись ст. 128 КАС України, на підставі наявних доказів.
ВСТАНОВИВ:
Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п. 2 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Пунктом 15 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення публічної служби, до якої відноситься діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Статтею 36-1 Закону України “Про прокуратуру” встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 60 КАС України прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.
Пунктом 15 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення публічної служби, до якої відноситься діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Позивач проходить військову службу в військовій частині А 1100 з 04.10.2004 року по теперішній час, що підтверджується довідкою від 21.04.2011 року № 321 (а.с. 8).
Таким чином, всі правовідносини, що виникають між ОСОБА_1 та військовою частиною А 1100, у тому числі з командуванням зазначеної частини, з приводу проходження військової служби, звільнення, виконання всіх передбачених законодавством гарантій соціального та правового захисту військовослужбовців, відносяться до публічної служби.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із пп. 3 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надати право надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при щорічній основній відпустці у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 33.1 розділу ХХХІІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 р. N 260, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 р. за N 638/15329 (надалі - Інструкція) особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно з п.33.2 Інструкції матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Відповідно до п.33.3 Інструкції розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Отже, суд дійшов висновку, що усі особи, на яких поширюється дія пп. 3 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” мають право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Судом встановлено, що позивач 10.03.2011 року подав до командира військової частини в/ч А 1100 заяву про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально –побутових питань за 2011 рік.
З витягу з наказу командира військової частини А 1100 від 11.03.2011 № 47 вбачається, що ОСОБА_1 наказано виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально –побутових питань згідно наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 260.
З довідки начальника фінансово-економічної служби Військової частини А 1100 № 41206 від 21.04.2011 року вбачається, що заступнику начальника ТЕЧ капітану ОСОБА_1 нарахована матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2011 рік в сумі 3185,70 гривень. Вказана матеріальна допомога передбачена в кошторисі військової частини А 1100 на 2011 рік, однак, не виплачена у зв’язку з відсутністю асигнувань.
Судом встановлено, що станом на день розгляду справи зазначена допомога в розмірі 3185,70 гривень позивачеві не виплачена.
Таким чином, приймаючи до уваги, що позивач відноситься до осіб, на яких поширюється дія пп. 3 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, зазначена допомога нарахована позивачеві наказом командира військової частини А 1100 № 47 від 11.03.2011 року, суд приходить до висновку, що сума в розмірі 3185,70 гривень є заборгованістю відповідача перед позивачем, отже, зазначена допомога має бути виплачена ОСОБА_1
Доводи відповідача про причину невиплати позивачу заборгованості у зв’язку з відсутністю бюджетних асигнувань, не можуть бути прийняті до уваги з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:
1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 1 Конституції України Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою. Статтею 3 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов’язком держави.
Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Статтею 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.
Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.
Суд звертає увагу учасників процесу, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання відповідачем на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивачеві.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 30 частини1 статті 4 Декрету Кабінету міністрів України “Про державне мито” від сплати державного мита звільняються органи прокуратури при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді. Таким чином, положення частини 1 статті 94 КАС України, щодо повернення державного мита судом не застосовуються.
На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 158-163 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з військової частини А 1100 Міністерства оборони України (96574, АР Крим, Сакський район, смт. Новофедорівка) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) суму заборгованості по виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2011 рік у розмірі 3185 (три тисячі сто вісімдесят п’ять) грн. 70 коп.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Петренко В.В.