Справа № 22-ц-1505/2011 Головуючий у I інстанції –Логвіна Т.В.
Категорія –цивільна Доповідач - Шемець Н. В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 червня 2011 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіШемець Н.В.,
суддів:Губар В.С., Позігуна М.І.
при секретарі:Марченко О.О.,
за участю:відповідача ОСОБА_5, її представника ОСОБА_6, представника позивача ПАТ „МЕГАБАНК” Шамка О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 12 квітня 2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства „Мегабанк” до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки,-
в с т а н о в и в:
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 12 квітня 2011 року в частині солідарного стягнення з неї, ОСОБА_8,ОСОБА_9 заборгованості за кредитним договором, та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ „Мегабанк” відмовити.
Оскаржуваним рішенням суду позов ПАТ „Мегабанк” задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №103с/2006 від 31 серпня 2006 року, штрафів та комісійних винагород, які виникли станом на 21 березня 2011 року в розмірі - 25488,26 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 21 березня 2011 року становить 202573,04 грн. та 77951,93 грн.; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №103c/2006 від 31 серпня 2006 року, яка виникла станом на 21 березня 2011 року в розмірі – 96689,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 21 березня 2011 року складає – 768455,17 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно іпотечного договору №103с/2006-i, квартиру, що знаходиться у АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_8, шляхом надання ПАТ „Мегабанк” права від свого імені укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки, встановивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 520757 грн. з урахуванням 20% ПДВ, з наданням ПАТ „Мегабанк” всіх повноважень продавця, необхідних для здійснення такого продажу; стягнуто з ОСОБА_8 на користь ПАТ „Мегабанк” 43712,35 грн. штрафу за порушення умов іпотечного договору №103с/2006-i від 31 серпня 2006 року; з метою забезпечення збереження предмету іпотеки вирішено передати квартиру, що знаходиться у АДРЕСА_1 в управління ПАТ „Мегабанк” на період її реалізації, в іншій частині позов залишено без задоволення, стягнуто з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5 на користь позивача у відшкодування сплачених судових витрат по 609,50 грн. з кожного.
Апелянт зазначає, що суд необгрунтовано відмовив в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи за позовом апелянта про визнання недійсною додаткової угоди №6 від 30 вересня 2008 року до кредитного договору, на підставі якої позичальнику була підвищена відсоткова ставка до 13%, оскільки оскаржуваним рішенням суду розрахунок заборгованості було вчинено, виходячи з відсоткової ставки 13% з 30 вересня 2008 року. Апелянт також посилається, що судом було порушено ч.2 ст.31 ЦПК України, відповідно до якої позивач може збільшити або зменшити розмір позовних вимог, оскільки позивачем спочатку було зменшено вимоги, а потім їх збільшено.
ОСОБА_5 зазначає, що умовами іпотечного договору не передбачено задоволення вимог іпотекодержателя за основним зобов”язанням в якійсь частині; що рішення суду про стягнення з неї та зі ОСОБА_9 заборгованості за процентами є незаконним та свідчить про фактичне здійснення подвійного стягнення, оскільки поряд з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором позивач також ставив вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки. Окрім того, враховуючи те, що вимоги позивача згідно умов п.1.3 іпотечного договору повністю забезпечені іпотекою, рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором з одночасним зверненням стягнення на предмет іпотеки є передчасним з огляду на те, що ціна продажу предмета іпотеки, що була встановлена судом першої інстанції, є лише початковою ціною, яка може бути більшою під час фактичного продажу позивачем предмета іпотеки. Також апелянт вважає, що під час розгляду справи судом першої інстанції було неправильно застосовано однорічний строк позовної давності стосовно вимог про стягнення пені та двох штрафів.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
По справі встановлено, що згідно кредитного договору №103с/2006 від 31 серпня 2006 року (а.с.8-9) ВАТ „Мегабанк” (правонаступником якого є ПАТ „Мегабанк”) зобов’язувалось надати ОСОБА_8 кредит на придбання чотирьохкімнатної квартири у розмірі 110000 доларів США на строк з 31серпня 2006 року до 30 серпня 2026 року, а позичальник зобов’язувався повернути кредит та сплатити проценти у розмірі 12 процентів річних.
В той же день між кредитором та ОСОБА_9 (далі поручитель) було укладено договір поруки №119с/2006-п (а.с.19), відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_8 в повному обсязі усіх його обов’язків, що виникли з кредитного договору та будь-яких додаткових угод до нього.
22 вересня 2006 року між ВАТ „Мегабанк” та ОСОБА_5 було укладено договір поруки №133с/2006-п (а.с.20), яка також поручалась за виконання ОСОБА_8 в повному обсязі усіх його обов’язків, що виникли з кредитного договору та будь-яких додаткових угод до нього.
З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 31 серпня 2006 року між ВАТ „Мегабанк” та ОСОБА_8 укладено іпотечний договір №103с/2006-i (а.с.21-23), за умовами якого предметом іпотеки визначено квартиру, що знаходиться у АДРЕСА_1.
Банк свої зобов’язання за кредитним договором виконав, а позичальник умови договору належним чином не виконав, в результаті чого у нього виникла заборгованість, яка станом на 21 березня 2011 року, зі штрафними санкціями становила 122177,26 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 971028,21 грн., що свідчить про порушення ОСОБА_8 взятих на себе зобов’язань.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Рішенням суду першої інстанції в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором станом на 21 березня 2011 року в сумі 96689 дол.США, що за офіційним курсом НБУ становить 768455,17 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки і апелянтом рішення суду в цій частині не оскаржується.
Апелянтом оскаржується рішення в частині стягнення в солідарному порядку з боржника та поручителів заборгованості за кредитним договором, штрафів та комісій в розмірі 25488,26 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 21 березня 2011 року становить 202573,04 грн. та 77951,93грн.
Відповідно до ст. 7 Закону України „Про іпотеку” за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов”язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов”язання.
П.1.3 іпотечного договору визначено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов”язанням у повному обсязі, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, комісійної винагороди, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов”язання, а також відшкодування витрат, пов”язаних з пред”явленням вимоги за основним зобов”язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки, відшкодування витрат щодо утримання і збереження предмета іпотеки, відшкодування витрат щодо страхування предмета іпотеки, відшкодування збитків, завданих порушенням основного зобов”язання чи умов договору, а також інші види витрат, на відшкодування яких може мати право іпотекодержатель.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині є правомірним, оскільки таке стягнення не суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, ст.554 ЦК України та положенням іпотечного договору. При цьому не можуть бути взяті до уваги доводи апелянта про застосування судом подвійного стягнення, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось в рахунок погашення основної суми боргу за кредитним договором в розмірі 96689 дол. США, а солідарно стягнуто залишок нарахованих та несплачених відсотків в сумі 25488,26 дол.США, що за офіційним курсом НБУ станом на 21 березня 2011 року становить 202573,04 грн.; а також залишок нарахованої та несплаченої комісійної винагороди, пеня і штрафи в сумі 77951,93 грн., розмір яких відповідачами не оскаржується.
Не заслуговують на увагу доводи апелянта щодо порушення строків позовної давності в частині стягнення штрафів та пені, оскільки суд першої інстанції врахував заяву ОСОБА_5 про застосування наслідків пропуску строку позовної давності в частині вимог про стягнення штрафних санкцій і стягнення проведено в межах строку позовної давності з 01 вересня 2009 року в сумі 77951,93 грн.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду посилання апелянта на незупинення судом першої інстанції провадження у даній справі до розгляду судом першої інстанції її позову про визнання недійсною додаткової угоди №6 від 30 вересня 2008 року про збільшення відсоткової ставки до 13% річних, оскільки, як пояснила апелянт в судовому засіданні апеляційного суду суд першої інстанції розглянув спір і їй відмовлено у задоволенні позову; крім того, наявність такого спору не унеможливлює розгляд даної справи; у разі ж задоволення вимог позивача таке рішення може бути підставою для перегляду у зв”язку з нововиявленими обставинами.
Також не порушено судом першої інстанції і вимоги ч.2 ст. 31 ЦПК України, оскільки даною правовою нормою надано право позивачу як збільшити розмір позовних вимог так і зменшити їх; позивач скористався наданим йому правом, а посилання апелянта на те, що має бути лише або збільшення або зменшення розміру позовних вимог, суперечать вищевикладеному.
Тому апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,-
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 12 квітня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:Судді: