Справа №22-ц-475/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Собина
Категорія - 57 Суддя-доповідач - Попруга
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 березня 2011 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
Головуючого - Попруги С. В.,
суддів - Рибалки В. Г., Смирнової Т. В.,
з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Зарічного районного суду м. Суми Сумської області від 23 грудня 2010 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Сумського відділення Харківської обласної філії Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним третейського застереження,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 23 грудня 2010 року відмовлено в позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного АТ «Укрсоцбанк» в особі Сумського відділення Харківської обласної філії Публічного АТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним третейського застереження.
В апеляційній скарзі позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, фактично посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 доводять, що третейські застереження в кредитному договорі та договорі поруки зроблені ще до того, як виник спір з приводу невиконання ними зобов‘язань, що не ґрунтується на законі.
Третейські застереження, не оформлені як окремі документи, тому їх не можна вважати дійсними.
Спірні третейські застереження призвели до звуження їхніх прав, неможливості звернутися за вирішенням спору до державного суду.
Судом першої інстанції при ухваленні рішення не дотримано вимог ст. 55 Конституції України, ст. 12 Закону України «Про третейські суди», ст. 27, ч.1 ст. 203 ЦК України, п.4 ч.1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 3, 17 ЦПК України.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_2, яка є представником позивача ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, а представник відповідача Публічного АТ «Укрсоцбанк» в особі Сумського відділення Харківської обласної філії Публічного АТ «Укрсоцбанк» - Цигура О.О. заперечував проти них, вважав рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно договору кредиту № 760/4-2077 укладеного 20 червня 2008 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 останньому був наданий кредит в сумі 37 391 доларів США, зі сплатою 13 % річних та комісій. На забезпечення виконання цього договору між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір поруки, відповідно до якого остання зобов‘язувалась солідарно у повному обсязі відповідати за виконання позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов‘язань щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за його користуванням, а також можливих штрафних санкцій за невиконання умов вищезгаданого договору кредиту.
Вищезгадані договір кредиту та договір поруки передбачають, що порядок вирішення спорів здійснюється шляхом переговорів або спір розглядається одноособово третейським суддею Мороз О.А., постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. М.Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору названим третейським суддею спір розглядається третейським суддею Ярошовцем В.М. або Білоконем Ю.М. у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий названими у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків відповідно до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків (відповідно п.6.2 та п.5.2 названих договорів).
Позивачі умов названих договорів не виконували, тому АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» звернулося до них з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа перебуває в провадженні третейського судді Мороз О.А.
Сторони уклали третейську угоду, яка відповідає вимогам діючого законодавства, позивачі під час укладання вищезгаданих договорів були ознайомлені з їх умовами, погоджувались з положеннями умов договорів, відповідно до яких, у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів спір передається на вирішення третейському суду.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції врахував всі факти, що входять до предмета доказування. Обставини, якими мотивовано рішення підтверджуються належними й допустимими доказами, яким суд дав оцінку з дотриманням вимог ст. 212 ЦПК України, тому підстав для їх переоцінки колегія суддів не вбачає. Висновки суду про те, що відсутні законі підстави для визнання недійсними: третейського застереження, що міститься в п.6.2 договору кредиту № 760/4-2077 від 20 червня 2008 року; третейського застереження, що міститься в договорі поруки № 760/4-2078 від 20 червня 2008 року, відповідають встановленим фактам. Суд дійшов цих висновків з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому до уваги не приймаються з наступних підстав.
Так, рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України “Про третейські суди”), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України).
Закон України “Про третейські суди” у ст. 1 передбачає, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 12 цього Закону третейська угода може бути укладена у вигляді застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається в письмовій формі.
Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі, і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.
Отримання додаткової письмової згоди сторін за наявності третейської угоди в договорі (контракті) Закон України “Про третейські суди” не передбачає.
Спір, що виник між сторонами не віднесено до таких, що не може вирішуватись третейським судом.
За змістом закону, третейська угода – це самостійна угода сторін матеріальних правовідносин про реалізацію їх права на захист шляхом передачі майбутнього чи існуючого спору на вирішення третейського суду.
З матеріалів справи вбачається, що позивачі мають повну цивільну дієздатність, при укладенні договору кредиту та договору поруки здійснювали свої права вільно, на власний розсуд. Протилежного, на порушення ст. 60 ЦПК України позивачами не доведено.
Закон України «Про захист прав споживачів» установлює загальні підстави відповідальності за порушення прав споживачів. Однак відносини, що виникають з кредитних договорів, договорів поруки, які містять третейські застереження, відносяться до договірних відносин, які регулюються насамперед спеціальними нормами цивільного законодавства. Отже, оскільки встановлено, що умови згаданих договорів жодним чином не порушують права позивачів, як споживачів, то підстав для застосування законодавства про захист прав споживачів не вбачається.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми Сумської області від 23 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий -
Судді -