Справа №22-ц-947/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Моргун
Категорія - 5 Суддя-доповідач - Попруга
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2011 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
Головуючого - Попруги С. В.,
суддів - Смирнової Т. В., Ільченко О. Ю.,
з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.
розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою позивачки ОСОБА_1 на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 квітня 2011 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особи: ОСОБА_4, про припинення права власності та про визнання права власності,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Глухівського міськрайонного суду від 13 квітня 2011 року відмовлено в позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4, про визнання права власності.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 фактично посилаючись на неповне з‘ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги по суті зводяться до того, що суд першої інстанції мав достатньо правових підстав для задоволення позову та до викладення тих обставин, якими обґрунтовувався позов.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, представник відповідача ОСОБА_3 – адвокат ОСОБА_5 вважав, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Інші особи, які беруть участь у розгляду справи в судове засідання не з‘явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Глухівської міської ради від 16 квітня 1981 року ОСОБА_3 виділено земельну ділянку площею 600 м.кв. по АДРЕСА_1. Йому видано будівельний паспорт на забудову цієї земельної ділянки. Рішенням № 21 на право виконання будівельних робіт, міський архітектор дозволив ОСОБА_3 проводити будівництво з 16 квітня 1981 року по 16 квітня 1984 року.
Згідно рішення державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об‘єкта в експлуатацію, затвердженого рішенням виконавчого комітету Глухівської міської ради від 25 лютого 2004 року № 43, прийнято в експлуатацію житловий будинок за вищезгаданою адресою. Акт є підставою для оформлення права власності на збудований об‘єкт та включення його до державної статистичної звітності.
У 1987 році подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 фактично припинили шлюбні стосунки і стали мешкати окремо. 15 вересня 1992 року шлюб між ними було розірвано офіційно.
Відповідач не оспорює той факт, що участі в будівництві будинку, яке відбувалось з 1998 року по 2004 року він не приймав. За взаємною згодою між ним та ОСОБА_2 будинок був зареєстрований на ОСОБА_3 з тих підстав, що первинні документи були у нього.
Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, а позивачі на користь яких зроблене визнання позову в поданій заяві, не довели факт визнання. Тому не можна прийняти до уваги заяву відповідача від 14 лютого 2011 року про визнання позову.
Також встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 будували будинок за вищезгаданою адресою не на підставі договору. Рішення про надання земельної ділянки, будівельний паспорт на забудову, дозвіл на виконання будівельних робіт надавались відповідачеві ОСОБА_3
До моменту виготовлення об‘єкта, який може визнаватися як нова річ, особа, яка здійснює його створення, визнається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані нею в процесі цього будівництва (створення майна).
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (спірний будинок), зареєстровано за ОСОБА_3, підстава виникнення права власності є свідоцтво про право власності від 07 червня 2006 року на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Глухівської міської ради, згідно рішення виконавчого комітету № 43 від 25 лютого 2004 року. Дата прийняття рішення про реєстрацію права власності 07 червня 2006 року.
Позивачки доводять, що будівництво відбувалось з 1998 року по 2004 рік. Сторони визнають факт реєстрації розірвання шлюбу 15 вересня 1992 року. Отже спірне нерухоме майно набуте відповідачем 07 червня 2006 року не в шлюбі з ОСОБА_2
Спірне майно не набувалось ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за рахунок їх спільної праці чи спільних коштів. Будинок за вищезгаданою адресою будувався з 1998 року по 2004 рік, в той час коли відповідач не був членом сім‘ї з ОСОБА_2 та ОСОБА_1
ОСОБА_3 не бажає в установленому законом порядку припиняти своє право власності на спірний будинок.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Так, ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції врахував всі факти, що входять до предмета доказування. Обставини, якими мотивовано рішення підтверджуються належними й допустимими доказами, яким суд дав оцінку з дотриманням вимог ст. 212 ЦПК України, тому підстав для їх переоцінки колегія суддів не вбачає. Висновки суду про те, що ОСОБА_3 з 07 червня 2006 року є титульним власником новоствореного нерухомого майна – будинку, розташованому в АДРЕСА_1, передбачених законом підстав для припинення права власності ОСОБА_3 на цей будинок немає, сам він не звернувся з заявою про відмову від права власності на цей будинок до органів державної реєстрації, а у позивачок, які будували спірний будинок без письмової угоди із забудовником, не будучі його членами сім‘ї (дружиною), право власності на цей будинок за нормами цивільного законодавства не виникло, відповідають встановленим фактам.
Суд дійшов цих висновків з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, на які послався в рішенні.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з наступних підстав.
Так, ст. 331 ЦК України, зокрема передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Статтею 346 ЦК України передбачені підстави для припинення права власності, в т.ч. і на нерухоме майно.
Названа норма закону не містить такої підстави для припинення права власності на житловий будинок, як будівництво його не забудовником, а іншими особами, в даній справі позивачками.
Відповідно до ч.3 ст. 347 ЦК України у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.
Відповідач в установленому законом порядку від права власності на спірний будинок не відмовлявся, тому суд першої інстанції з дотриманням вимог ч.4 ст. 174 ЦПК України не прийняв визнання відповідачем позову.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Саме цією нормою позивачки обґрунтували позовні вимоги та предмет позову.
Проте, дана норма не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки у позивачок не виникло право власності на спірний будинок, документ на цей будинок існує, це свідоцтво про право власності на будинок на ім‘я відповідача.
Вимога про те, що спірний будинок є спільною власністю подружжя не заявлялась, і ці обставини судом першої інстанції не з‘ясовувались.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Названа норма закону уповноважує власника спірного будинку, за наявності бажання, вирішити питання з позивачками в позасудовому порядку.
Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Ураховуючи викладене, колегія суддів також вважає, що відсутні порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 291, 303, 304, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 квітня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий -
Судді -