Справа № 22-ц-1585/2011 Головуючий у I інстанції –Гордійко Ю.Г.
Категорія –цивільна Доповідач - Скрипка А. А.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 червня 2011 року
01 червня 2011 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіСкрипка А.А.
суддів:Бобрової І.О., Лакізи Г.П.
при секретарі:Марченко О.О.
за участю:представника заявника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 13 квітня 2011 року у справі за заявою ОСОБА_6 про встановлення факту, що має юридичне значення ,-
в с т а н о в и в:
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 квітня 2011 року в задоволенні заяви ОСОБА_6 про встановлення факту, що має юридичне значення відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги його заяви. Доводи апеляційної скарги зазначають , що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм законодавства. Апелянт вважає, що представлені ним докази – письмові показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8, довідка ВТЕК щодо встановлення ОСОБА_6 3 групи інвалідності з дитинства , акт судово – медичного обстеження № 48 від 02 березня 2011року Чернігівського обласного бюро судово – медичної експертизи , є належними , допустимими доказами по справі , які доводять факт отримання ним в районі бойових дій у 1943 році ушкодження здоров’я. Оскільки законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту ушкодження здоров’я через відсутність відповідних документів, апелянт вважає, що даний факт має бути встановлений в судовому порядку.
Вислухавши суддю - доповідача, пояснення учасника судового розгляду , дослідивши матеріали справи , перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню , а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - залишенню без змін, оскільки його судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний суд погоджується з вірним по суті рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до п.5, ч. 2 статті 7 Закону України ’’ Про статус ветеранів війни , гарантії їх соціального захисту ’’ , до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, які стали інвалідами внаслідок воєнних дій Великої Вітчизняної війни або стали інвалідами із зазначених причин у неповнолітньому віці у воєнні роки. Факт знаходження особи в зоні ведення бойових дій встановлюється судом, оскільки не відноситься до медичного критерію і не може встановлюватися МСЕК.
Стаття 24 Закону України ’’ Про пенсійне забезпечення ’’ регламентує, що причини і групи інвалідності , а також час настання інвалідності встановлюється органами медико – соціальної експертизи , що діють на підставі Положення про них, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 15 Положення про порядок , умови й критерії встановлення інвалідності , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1317 від 03 грудня 2009 року – інвалідність , що наступила в осіб до 18 – літнього віку в наслідку поранення ( контузії, травми, каліцтва ) , пов’язаного з бойовими діями в період Великої Вітчизняної війни або їхніми наслідками , установлюється відповідно до меддокументів, які підтверджують факт поранення або захворювання , або рішенням суду щодо зазначених дій і висновків лікувально – профілактичних установ охорони здоров’я.
Як вбачається з матеріалів справи ( а. с. 5, 6) , заявник ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Ленінівка , Щорського району, Чернігівської області.
Відповідно до довідки ЛТЕК серії 58 Ч № 072703 від 03 листопада 1959 року (а.с.8) ОСОБА_6 є інвалідом третьої групи з дитинства.
Згідно акту судово-медичного обстеження № 48 від 02 березня 2011 року, на час огляду у ОСОБА_6 мають місце наслідки закритої черепно-мозкової травми (1943 року), контузії головного мозку у вигляді посттравматичної енцефалопатії ІІ-ІІІ ст. з розсіяною органічною симптоматикою, порушення функції слухового нерву, астено -гіпертензійного синдрому, рубці м’яких тканин обличчя та волосяної частини голови, котрі можуть являтись наслідками бойової травми, отриманої у 1943 році ( а. с. 15 - 17).
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_6 про встановлення факту, що має юридичне значення , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідно до вимог статтей 57, 66, 145 ЦПК України допустимим доказом на підтвердження характеру і ступеню ушкодження здоров’я заявника є висновок відповідної судової експертизи , що має відповідати вимогам статті 147 ЦПК України а не акт судово-медичного обстеження.
Як вбачається з матеріалів справи ( а. с. 30 - 35), під час розгляду даної справи в суді першої інстанції судом було поставлено на обговорення питання про призначення комісійної судово – медичної експертизи , згідно вимог статті 145 ЦПК України для визначення питань , що вирішувались в ході вказаного комісійного судово – медичного дослідження , проте представник заявника заперечував щодо призначення вказаної експертизи та вважав, що для задоволення вимог заяви ОСОБА_6 достатньо акту судово – медичного обстеження.
На підставі наведеного суд першої інстанції прийшов до висновку , що в задоволенні заяви ОСОБА_6 необхідно відмовити повністю, оскільки заявник не довів допустимими доказами зазначений в заяві факт , що має юридичне значення .
За даних обставин доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні заяви ОСОБА_6 про встановлення факту, що має юридичне значення , оскільки апелянтом було представлено суду належні і допустимі докази для задоволення вимог його заяви , не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд вважає, що припущення, зазначені в акті судово – медичного обстеження про причини виникнення виявлених тілесних ушкоджень у заявника не є беззаперечними доказами на підтвердження причинного зв’язку між отриманими заявником у неповнолітньому віці тілесними ушкодженнями та встановленою йому групою інвалідності. Вказаний акт не виключає , що тілесні ушкодження отримані заявником у період Великої Вітчизняної війни, однак вказаний висновок зроблений зі слів заявника і не може бути визнаний як беззаперечний доказ, що підтверджує факт отримання поранення в роки війни.
В матеріалах справи відсутні документи про лікування заявника після отримання ним контузії.
Також з матеріалів справи не вбачається , що заявник раніше звертався із заявою про встановлення факту отримання контузії під час Великої Вітчизняної війни . Тривалий час, який сплинув після війни , а також відсутність безумовних доказів, які б підтверджували факт отримання заявником контузії у районі бойових дій в 1943 році , не дають суду підстав для встановлення факту отримання заявником контузії у районі бойових дій в 1943 році .
Враховуючи вищенаведене, у апеляційного суду відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які заявник посилався як на підставу своїх вимог , підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Керуючись статтями : 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 квітня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили .
Головуючий:Судді: