Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-3338/2011 р. Головуючий у 1 інстанції : Парій О.В.
Суддя-доповідач : Давискиба Н.Ф.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Осоцького І.І.
Суддів: Давискиби Н.Ф.
Мануйлова Ю.С.
При секретарі: Бурима В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Гаражного товариства «Темп», треті особи –виконавчий комітет Бердянської міської ради, Управління земельних ресурсів виконавчого комітету Бердянської міської ради про визнання майна спільним майном подружжя, поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на Ѕ частину майна, визнання державного акту на земельну ділянку частково недійсним, стягнення частини вартості майна, за позовом Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа –Приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним, -
ВСТАНОВИЛА :
У квітні 2008 року, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, уточненим в ході судового розгляду, до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Гаражного товариства «Темп», треті особи –виконавчий комітет Бердянської міської ради, Управління земельних ресурсів виконавчого комітету Бердянської міської ради про визнання майна спільним майном подружжя, поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на Ѕ частину майна, визнання державного акту на земельну ділянку частково недійсним, стягнення частини вартості майна.
В позові зазначала, що вона з ОСОБА_7, правонаступником якого є ОСОБА_4, перебувала в зареєстрованому шлюб з 25 березня 1981 року. 01.04.2009 року ОСОБА_7 помер. На час укладення шлюбу ОСОБА_7 мав у власності домоволодіння АДРЕСА_1. Воно належало йому на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, посвідченого Бердянською державною нотаріальною конторою Запорізької області 14.10.1960 року (реєстр № 7985), та акту про закінчення будівництва та вводу у експлуатацію індивідуального домоволодіння від 16.05.1967 року, затвердженого рішенням виконкому від 03.05.1967 року № 257. Земельна ділянка площею 0,0328 га., приватизована ОСОБА_7,
За період сумісного проживання майно чоловіка у своїй вартості збільшилось в декілька разів внаслідок спільних трудових грошових витрат. Зокрема, за цей період вони побудували сіни "а1", сараї "Д", "Г", альтанку "В". Під час сумісного проживання з чоловіком з 1981 року вони проводили кожні два роки капітальний ремонт нерухомого майна. Під час шлюбу вони з чоловіком збудували у 1982 році капітальний гараж № НОМЕР_1, який знаходиться у гаражному товаристві „Темп" по вул. Піонерській 71 у м. Бердянську Запорізької області, і оформили його на чоловіка. 25.03.2008 року чоловік незаконно та таємно від неї передав спільний гараж у володіння своїй доньці ОСОБА_4, яка 04.06.2009 року продала його ОСОБА_5 Остання прийнята в члени гаражного товариства «Темп»і спірний гараж зареєстрований за нею. Просила суд, визнати домоволодіння АДРЕСА_1, спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_7 та її, поділити його в рівних частках та визнати за нею право власності на Ѕ частку цього домоволодіння, визнати державний акт про право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0328 га, яка розташована по АДРЕСА_1 Запорізької області частково недійсним в Ѕ частині, стягнути з ОСОБА_4 на її користь половину вартості відчуженого гаража № НОМЕР_1, який знаходиться в гаражному товаристві «Темп»- 17 500 грн.
У травні 2009 року Бердянський міжрайонний прокурор в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, уточненим в ході судового розгляду, до ОСОБА_4, третя особа –Приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним, посилаючись на те, що зміст договору не відповідає дійсності, оскільки п. 6 договору дарування, дарувальником гарантовано, що судового спору щодо житлового будинку, який є предметом договору, немає, однак станом на час укладення правочину в провадженні Бердянського міськрайонного суду перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7 про визнання домоволодіння АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя, та не зважаючи на зазначені обставини ОСОБА_7 подарував будинок своїй доньці ОСОБА_4, просив про задоволення позову.
Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 жовтня 2009 року позови об’єднані в одне провадження.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня 2011 року у задоволені позову ОСОБА_3 відмовлено, у задоволенні позову Бердянського міськрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_3 відмовлено.
Бердянський міськрайонний прокурор в інтересах ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на незаконність та необрунтованість, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
ОСОБА_3 також подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на неповне з’ясування усіх обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Бердянського міськрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_3 підлягають відхиленню з таких підстав.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. (стаття 308 ЦПК України).
При ухвалені рішення судом першої інстанції установлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 25.03.1981 року. Дітей від шлюбу не мали.
Житловий будинок АДРЕСА_1 станом на 07.08.2008 року належав ОСОБА_7 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки від 14.10.1960 року, посвідченого Бердянською держнотконторою (реєстр.№7984) та право власності зареєстроване в Бердянському КПТІ у реєстр. книзі № 41 запис № 7734.
Згідно ст.ст. 20,57,60-62,68,70,72 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об»єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до роз’яснень, що містяться в п.п.23,24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання житлового будинку спільним майном подружжя та визнання право власності на Ѕ частину домоволодіння, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що спірний будинок не може бути визнаний об’єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки ОСОБА_3 не довела, що будинок за час шлюбу істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат.
Із матеріалів справи видно, що за час шлюбу, з метою поліпшення житлових умов, в будинку проводився поточний ремонт: клеїли шпалери, штукатурили стіни, міняли частину шиферу після падіння дерева, до будинку проводили газ, привозили газовий котел та газову плиту. За висновком судової будівельно-технічної експертизи, складеного ТОВ «Регіональне судово-експерте бюро» 21.01.2009 року № 967, об’єм будівельних робіт, які проведено в 2004 році в домоволодінні АДРЕСА_1 та їх вартість в цінах 2004 року становить 1740 грн. (зокрема ПДВ-20% - 290 грн., вартість матеріалів –442 грн.).
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що поліпшення якісної характеристики спірного житлового будинку за рахунок зазначеного ремонту, не є істотним збільшенням вартості будинку, а тому будинок не можна визнати спільною сумісною власністю подружжя.
Доводи позивачки про будівництво господарських будівель та споруд за спільні кошти подружжя та спільними зусиллями суд першої інстанції обґрунтовано відхилив, оскільки матеріалами справи (технічний паспорт, рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 26.04.1991 року № 196) встановлено, що господарські споруди: сіни «а1», сараї «Д»та «Г», альтанка «В»були збудовані в 1972 році, тобто до реєстрації шлюбу (том 1, а.с. 23,24,41-43).
За змістом ст.ст.81,116 Земельного Кодексу України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання державного акту на земельну ділянку частково недійсним, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що земельна ділянка площею 0,0328 га, яка розташовано по АДРЕСА_1 та зареєстрована за ОСОБА_7 не може бути об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки вона перейшла у власність ОСОБА_7 із земель комунальної власності м. Бердянська внаслідок приватизації на підставі рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 02.11.2000 року № 603. Діючі на той час норми Кодексу про шлюб та сім»ю України, ст.ст.81,116 ЗК України не визначали такі об’єкти об’єктами права спільної сумісної власності подружжя.
На підставі наданих сторонами доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення половини вартості гаражу № НОМЕР_1, розташованого в гаражному товаристві «Темп»в м. Бердянську по вул.. Піонерська, 71, оскільки спірний гараж, як об»єкт нерухомого майна не був зареєстрований а ні за ОСОБА_7, а ні за ОСОБА_4, а ні за ОСОБА_5 ОСОБА_7 та ОСОБА_4 були членами, а ОСОБА_5 на теперішній час є членом гаражного товариства. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги зазначення позивачем вартості гаражу в розмірі 35000 грн. виходячи з договору купівлі-продажу, укладеного 04.06.2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки зазначений договір укладений у простій письмовій формі, нотаріально не посвідчений і відповідно до норм ст. 220 ЦК України (2003 рік) є нікчемним.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_3 про визнання договору дарування житлового будинку недійсним з підстав його невідповідності ст. 55 Закону України «Про нотаріат», ч.1 ст.14 та ч.9.ст153 ЦПК України та Положенню про єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що на день укладання оскаржуваного договору про існування заборони на відчуження будинку не було відомо а ні ОСОБА_7, а ні ОСОБА_4, які є сторонами договору. Оскільки ухвала судді Бердянського міськрайонного суду від 21.04.2008 року про забезпечення позову не була направлена жодній із сторін, а також реєстратору. Крім цього, дані про заборону відчуження до Єдиного реєстру заборон не вносилися.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при укладенні договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1 в м. Бердянську та його посвідченні приватним нотаріусом ОСОБА_6, норми та вимоги Цивільного Кодексу України порушено не було.
Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують.
Враховуючи, що суд першої інстанції повно і всебічно з»ясував обставини справи, перевірив доводи позивача та заперечення відповідачів, зібраним доказам дав належну оцінку, ухвалив рішення яке відповідає вимогам закону та матеріалам справи, тому підстав для його зміни або скасування колегією суддів не встановлено.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 307,ст.ст. 308,313,314,315,316 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу Бердянського міськрайонного прокурора відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня 2011 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: