Справа № 22ц-234/2008                                 Головуючий у 1 інстанції -

Категорія - цивільна                                      Харечко Л.К.

                                                                         Доповідач - Позігун М.І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова  від 19 листопада 2007 року у справі за  позовом  ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівська чайна компанія” про стягнення грошових коштів, скасування наказів, зобов'язання видати трудову книжку та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

          У квітні 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ “Чернігівська чайна компанія”, в якому просив зобов'язати відповідача видати йому належно оформлену трудову книжку,  стягнути середньомісячний заробіток за час затримки видачі трудової книжки та 5000 грн. моральної шкоди. Після уточнення позовних вимог просив стягнути 6479 грн. середньомісячного заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки,  544 грн. 18 коп. компенсації за невикористану відпустку,  270 грн. 45 коп. невиплаченої заробітної плати за березень 2006 року, 6479 грн. компенсації за затримку розрахунку при звільненні; визнати неукладеним договір між ним та відповідачем про індивідуальну матеріальну відповідальність від 22.04.2005 року, визнати недійсними наказ №13 від 01.05.2004 року про утримання грошових коштів за послуги мобільного зв'язку та наказ від 09.03.2006 року про відпустку без збереження заробітної плати. 

Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 01.04.2004 року по 24.03.2006 року він працював у відповідача на посаді менеджера оптового складу, отримуючи мінімальну заробітну плату у розмірі 350 грн.. У березні 2006 року керівництво товариства змусило його написати заяву про звільнення за власним бажанням, відсторонило його від роботи, роз'яснивши що він буде звільнений з 24.03.2006 року. Він неодноразово звертався до відповідача з вимогою повідомити про причини звільнення та про повернення трудової книжки, однак його звернення були проігноровані. Позивач вважає, що такими діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює в 5000 грн. і яка полягає в тому, що він не може забезпечити стабільний рівень життя його сім'ї,  без трудової книжки не може працевлаштуватись.

          Рішенням  Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 листопада 2007 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

          В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, рішення суду постановлене з порушенням вимог трудового законодавства,  норм Законів України “Про оплату праці” та “Про відпустки”. Апелянт посилається на те, що він не був належним чином ознайомлений із наказом про утримання із його заробітної плати грошових коштів, що є порушенням вимог ст.ст. 29, 136 КЗпП України та ст.ст. 21, 22 ЗУ “Про оплату праці”, а також ст. 26 цього Закону щодо  обмеження відрахувань із заробітної плати. Вважає, що порушене його право на грошову компенсацію за невикористану відпустку у разі звільнення, яке  передбачене ст. 83 КЗпП та ст. 24 ЗУ “Про відпустки”, а наказ про відпустку без збереження заробітної плати на підставі рішення роботодавця є порушенням вимог ст. 84 КЗпП та ст. 26 ЗУ “Про відпустки”, оскільки така відпустка надається лише за заявою працівника.  Відповідачем порушений порядок повернення трудової книжки, передбачений ст. 47 КЗпП, згідно якого трудова книжка повертається в день звільнення, проте вона не повернута і після звернення до суду з даним позовом та протягом всього часу розгляду справи в суді, на що суд також не звернув уваги.  В зв'язку з цим, апелянт вважає, що оскільки йому не видана трудова книжка та з ним не проведений розрахунок при звільненні,  його вимоги про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки видачі трудової книжки,  компенсації за затримку  розрахунку  при звільненні та відшкодування моральної шкоди є цілком обґрунтовані. На думку апелянта, договір про матеріальну відповідальність не відповідає умовам типового договору, форма якого затверджена Постановою № 477/24 від 28.12.1977 року, і, крім того, відсутній документ, який підтверджує факт передачі матеріальних цінностей. Рішення суду взагалі не мотивоване і відмова в задоволенні позову нічим необґрунтована.

          В запереченнях на апеляційну скаргу ТОВ “Чернігівська чайна компанія” просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_2, а рішення суду залишити без зміни,  посилаючись на дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення. Відповідач зазначає, що їх вини у неповерненні ОСОБА_2 трудової книжки та не проведення з ним розрахунку при звільненні немає, оскільки  останній не з'явився на підприємстві як в день звільнення, так  і після відправлення йому повідомлення. Судом вірно відмовлено в позовних вимогам про визнання недійсним наказу №13 від 01.05.2004 року про утримання грошових коштів за послуги мобільного зв'язку та про визнання неукладеним договору про матеріальну відповідальність, оскільки позивачем без поважних причин пропущено строк позовної давності, передбачений ст. 233 КЗпП України.

            Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

            Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 01.04.2004 року по 24.03.2006 року працював у ТОВ “Чернігівська чайна компанія” на посаді торгового представника.

            08 березня 2006 року позивачем було подано заяву про звільнення за власним бажанням, на підставі якої його було звільнено 24 березня 2006 року згідно наказу №ЧК-0000013 від 24.03.2006 року (а.с.43, 44), тобто через два тижні, як це передбачено ст.38 КЗпП України.   

            Згідно розрахункової платіжної відомості №ЧК-0000075 за березень 2006 року ОСОБА_2  нараховано заробітну плату за 5 відпрацьованих робочих днів у березні 2006 року та компенсацію за невикористану відпустку, а всього 548 грн. 12 коп.(а.с.46).

            Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

            Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства проводиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення  звільненим працівником вимоги про розрахунок.

            Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, табелю обліку використання робочого часу, ОСОБА_2 був відсутній на роботі з 09 по 24 березня 2006 року  включно (а.с.47), тобто в день звільнення не працював. Крім того, 24.03.2006 року ТОВ “Чернігівська чайна компанія”  було складено акт №1 про те, що ОСОБА_2 не з'явився за отриманням трудової книжки в день звільнення (а.с.27).

            Згідно пункту 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58,  якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки, що і було зроблено відповідачем 24 березня 2006 року (а.с.25, 26, 28).

            Доводи позивача про те, що він неодноразово звертався до відповідача про видачу йому трудової книжки та проведення з ним остаточного розрахунку нічим не підтверджені,  оскільки зазначеною вище Інструкцією передбачається видача трудової книжки особисто працівнику. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника. Проте, такої згоди ОСОБА_2 не давав.

            За таких обставин, вина підприємства у затримці видачі трудової книжки та затримці проведення розрахунку при звільненні відсутня, а тому відсутні і правові підстави для відповідальності підприємства згідно ст. 117 КЗпП України.

            Невиплата  коштів та невидача трудової книжки відповідачем після звернення  ОСОБА_2 з позовом  до вирішення  спору в судовому порядку щодо правомірності дій відповідача не може бути підставою для застосування до підприємства  цивільно-правової відповідальності за відсутності його вини.

            З врахуванням викладеного, оскільки на час розгляду справи трудова книжка ОСОБА_2 не видана та невиплачені нараховані заробітна плата  за відпрацьовані дні у березні 2006 року та компенсація за невикористану відпустку, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_2 в цій частині  задовольнити з метою припинення подальшого спору між сторонами.

            Крім того, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо порушення роботодавцем вимог законодавства  про надання працівникові відпустки без збереження заробітної плати.

            Так, відповідно до ст. 84 КЗпП України та ст. 25 Закону України „Про відпустки” відпустка без збереження заробітної плати надається за бажанням працівника. Отже, така відпустка надається на підставі  письмової заяви працівника із зазначенням в ній обставин або причин, які зумовили потребу у такій відпустці і  чинним законодавством не передбачено надання відпусток без збереження заробітної плати на підставі рішення роботодавця без відповідної заяви працівника.

            За таких обставин, рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про зобов'язання видати належно оформлену трудову книжку, стягнення невиплаченої заробітної плати за березень 2006 року та компенсації за невикористану відпустку,  визнання недійсним наказу від 09.03.2006 року про відпустку без збереження заробітної плати підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення позовних вимог.

            Що ж стосується доводів апеляційної скарги про невідповідність договору про матеріальну відповідальність умовам типового договору та про відсутність документу про передачу матеріальних цінностей, то вони є безпідставні, оскільки згідно посадової інструкції торгового представника основним його обов'язком є „здійснення продажу клієнтам на найбільш вигідних умовах для Компанії”, а відповідно до ст.135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Згідно договору про індивідуальну матеріальну відповідальність ОСОБА_2 брав на себе обов'язок по зберіганню вже ввірених йому матеріальних цінностей, а саме переданого йому в користування лише одного комп'ютера (а.с.45).

            Крім того, даний договір з ОСОБА_2  було укладено 22 квітня 2005 року, а тому, звернувшись до суду із позовом про визнання його неукладеним у квітні 2007 року, позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, передбачений ст.233 КЗпП України. Також пропущено строк звернення до суду  з позовом про визнання недійсним наказу відповідача №13 від 01.05.2004 року про утримання грошових коштів за послуги мобільного зв'язку. Згідно наказу №13 від 1.05.2004 року такі утримання бухгалтерією підприємства  повинні були проводитися щоквартально з 2004 року по час звільнення позивача з роботи,  а за таких обставин позивачем не надано доказів поважності причин пропуску  тримісячного  строку, які б давали підстави для  його поновлення.

            За таких обставин, відмова в задоволенні позову в цій частині є обґрунтованою та відповідає вимогам закону.

          Керуючись ст.ст.  303,  307, 309 ч.1 п.3, 314, 316, 317, 319 ЦПК України,  суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова  від 19 листопада 2007 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про зобов'язання видати належно оформлену трудову книжку, стягнення невиплаченої заробітної плати за березень 2006 року та компенсації за невикористану відпустку,  визнання недійсним наказу від 09.03.2006 року про відпустку без збереження заробітної плати  - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині задовольнити.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Чернігівська чайна компанія” видати ОСОБА_2 належно оформлену  трудову книжку.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівська чайна компанія”  на користь  ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату за березень 2006 року та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 548 грн. 12 коп..    

Визнати недійсним наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівська чайна компанія” від 09.03.2006 року про відпустку без збереження заробітної плати.

В іншій частині рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Головуючий                                           Судді: