Справа № 22ц-71/2008                                   Головуючий у 1 інстанції -

Категорія - цивільна                                      Карапута Л.В.

                                                                         Доповідач - Позігун М.І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова  від 06 листопада 2007 року у справі за  позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2про визнання втратившим право користування житловим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_2до ОСОБА_3, виконавчого комітету  Чернігівської міської ради про визнання права власності на Ѕ частину квартири та визнання частково недійсним свідоцтва , -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2007 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання його втратившим право користування квартирою АДРЕСА_1,  посилаючись на те, що після розірвання шлюбу  31 грудня 1991 року сім'я фактично розпалася і відповідач в спірній квартирі не проживає і, крім того, вона є власницею квартири.

ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на  квартиру  АДРЕСА_1, виданого на ім'я ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Чернігівської міської ради від 17.07.2007 року,  та просив визнати за ним право власності на Ѕ частину спірної квартири. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що спірну квартиру з  ОСОБА_3 вони отримали в 1981 році в житлово-будівельному кооперативі №82, кошти за яку  повністю було виплачено  в 1991 році. Оскільки квартиру було придбано в період шлюбу, тому вважає,  що відповідно до вимог  сімейного законодавства, Закону України „Про власність”, статей 355, 368,  369 ЦК України дана квартира є спільною сумісною власністю. Проте, в порушення зазначених норм, відповідачка 29.09.2006 року отримала свідоцтво про право власності на спірну квартиру лише особисто на себе, чим порушено його право власності.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 6 листопада 2007 року визнано ОСОБА_2 втратившим право  користування квартирою АДРЕСА_1, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог і  відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3. Незаконність рішення суду апелянт обґрунтовує порушенням судом норм ст.213 ЦПК та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема,  висновок суду щодо пропуску ним строку позовної давності  на звернення до суду за захистом порушеного права суперечить положенням статей 9, 11 КпШС та статей 20, 72 СК України, роз'яснень, викладених в п. 10  постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 „ Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України”,  в силу яких трирічний строк позовної давності для вимог про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, застосовується коли ці вимоги заявлені після розірвання шлюбу і обчислюються з дня, коли один із подружжя дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на це майно. Суд не врахував, що таким порушенням його права є отримання ОСОБА_3 29.09. 2006 року свідоцтва про право власності на спірну квартиру особисто на себе. Він ніколи не відмовлявся від свого права власності на квартиру, зареєстрований в ній, не має іншого житла. Оскільки він є власником квартири,  а не членом сім'ї наймача квартири, то суд повинен відмовити ОСОБА_3  в задоволенні позовних вимог про визнання його втратившим право на житло.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги суд приходить до слідуючого висновку.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2,  суд виходив із пропуску ним строку,  передбаченого ч.4 ст. 267 ЦК України, на звернення до суду за захистом порушеного права, яким не заявлялася вимога про поновлення строків позовної давності з зазначенням поважності причин їх пропуску. Підставою для такого висновку судом стало встановлення ним обставин, що розірвання шлюбу і  остаточна виплата коштів за квартиру  мали місце в грудні 1991 року. Відповідно ж до норм СК  позови про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя можуть бути пред'явлені до суду  протягом трьох років з дня розірвання шлюбу. Крім того, суд виходив із того, що свідоцтво про право власності  видано на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17.07.2006 року,  яке ніким не оскаржено і яке є перешкодою для визнання частково недійсним самого свідоцтва про право власності.

Проте, вірно встановивши обставини справи, суд дав невірну юридичну оцінку спірним правовідносинам, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Сторонами не оспорювався  факт придбання спірної квартири  в ЖБК в період шлюбу,  та виплати за нею коштів  до реєстрації розірвання шлюбу  в органах  запису актів громадянського стану 31 грудня  1991 року.

Висновок суду про те, що шлюб сторонами було розірвано 1.12.1991 року  є безпідставним, оскільки згідно ст. 44 КпШС  чинного на час розірвання шлюбу, шлюб вважався розірваним з часу реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану, а не з часу  винесення рішення суду про розірвання шлюбу  та набрання ним законної сили.

Оскільки кошти за квартиру в ЖБК виплачено в період шлюбу,  то в силу чинних на той час ст. 22 КпШС,  статей 15, 16 Закону України „Про власність” після повного внесення паю квартира стала спільною сумісною власністю подружжя. За таких обставин, отримання позивачкою реєстраційного посвідчення 24 грудня 1991 року  на спірну квартиру  лише на своє ім'я, а в подальшому  і  видача свідоцтва про право власності замість реєстраційного посвідчення на підставі рішення виконкому Чернігівської міської ради від 17.07.2006 року  не суперечило положенням Закону України ”Про власність”, ст. 369 ЦК України і не позбавляє  права другого з подружжя на пред'явлення позову про визнання права власності на його частку  в  спільній сумісній власності подружжя без заявлення вимоги  про визнання  частково недійсним правовстановлюючого документу, виданого на одного із співвласників, та   рішення органу місцевого самоврядування, на підставі  якого було видано даний документ.

Відповідно до ст.11 КпШС, ч.2 ст. 72 СК України позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Хоча після розірвання шлюбу ОСОБА_2 і не проживав фактично у спірній квартирі, але  був там зареєстрованим, а тому   перебіг строку позовної давності  в даному  випадку розпочався з дня пред'явлення вимоги  ОСОБА_3 про  визнання  ОСОБА_2  втратившим право на  житло. Доводи ОСОБА_3 щодо  відмови ОСОБА_2 від своєї частки у спірній квартирі в зв'язку з отриманням у власність автомобіля придбаного в період шлюбу не підтверджені жодним належним доказом у справі.

За викладених обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню,  рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4  щодо визнання за ним права власності на Ѕ частину спірної квартири, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 необхідно відмовити за безпідставністю заявлених вимог, оскільки  останній є не членом сім'ї власника, а співвласником спірної квартири,  в зв'язку з чим його неможливо визнати, із заявлених в позові підстав, втратившим право користування  житловим приміщенням.

          Керуючись ст.60, 70 СК України, ст. 368 ЦК України, ст.146 ЖК, ст.ст.  303,  307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України,  суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова  від 06 листопада 2007 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання втратившим право користування житловим приміщенням відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на Ѕ частину квартири та визнання частково недійсним свідоцтва задовольнити частково.

В задоволенні позову про визнання частково недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Чернігівської міської ради від 17 липня 2006 року відмовити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Головуючий                                           Судді: