ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
=======================================================================
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" вересня 2006 р. |
| Справа № 3/341/06 |
м. Миколаїв
За позовом: Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Миколаїв
До відповідача: ТОВ ВКП «Мегатекс», м. Миколаїв, пров. Глухий,14, пошт.адреса: м. Миколаїв, а/с 30
Про стягнення штрафних санкцій в сумі 2954,17 грн. за нестворені у 2005р. робочі місця для інвалідів
Суддя Смородінова О.Г.
П Р Е Д С Т А В Н И К И:
Від позивача: Голбан О.О., за дорученням.;
Від відповідача: Євтєєва Т.В., за дорученням;
В судовому засіданні присутні:
СУТЬ СПОРУ:
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 2954,17 грн. за нестворені у 2005р. робочі місця для інвалідів. Свої позовні вимоги ґрунтує на підставі ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Відповідач у відзиві проти позовних вимог заперечує, вказує, що у жовтні 2005р. ним було створено для працевлаштування інваліда вільне робоче місце (вакантну посаду) прибиральника приміщень, про даний факт було повідомлено районний центр зайнятості у встановленому законом порядку, подаючи звіти про наявність робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках по формі № 3-ПН від 20.10.2005р., від 28.11.2005р., від 27.12.2005р.
Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представників сторін, суд –
встановив:
Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року для підприємств, об’єднань, установ незалежно від форм власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих.
Відповідачу, відповідно до поданої державної звітності "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма № 10-ПІ) на 2005 рік встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 чоловіка.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвер дженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. № 314, визначено, що робоче місце інваліда —це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підпри ємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарюван ня, де створено необхідні умови для праці інваліда (п. 1).
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підпри ємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських орга нізацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Згідно з п. 5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалі дів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про ство рення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Позивач у позовній заяві та в судовому засіданні посилається на те, що відповідач фактично створив у 2005 році 0 робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Однак, матеріали справи свідчать, що у жовтні 2005р. відповідачем було створено для працевлаштування інваліда вільне робоче місце (вакантну посаду) прибиральника приміщень. Про вакантну посаду відповідач неодноразово повідомляв районний центр зайнятості у встановленому законом порядку, подаючи звіти про наявність робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках по формі № 3-ПН від 20.10.2005р., від 29.11.2005р., від 28.12.2005р. Дані звіти було отримано районним центром зайнятості, що підтверджується його довідкою від 26.07.2006р. (вих. № 04-890/13), проте інваліда, який би мав намір працевлаштування на створеній відповідачем посаді направлено не було. Також, в колективному договорі між адміністрацією та трудовим колективом відповідача передбачені заходи щодо створення робочих місць для інвалідів (розділ 13). Самостійні заходи, вжиті відповідачем для пошуку інваліда на створене ним робоче місце, призвели до позитивного результату, і станом на момент розгляду справи на створене Відповідачем робоче місце влаштовано інваліда - Нестеренко А.Я.
Згідно статті 18 Закону України «Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні», працевлаштування інвалідів здійснюється
центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної
політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно пункту 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314, підприємства лише розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, інформують центри зайнятості про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Згідно пункту 10 даного Положення, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Тобто, відповідно до приписів чинного законодавства на будь-які підприємства, установи та організації покладено обов'язок створення робочого місця інваліда відповідно встановленому нормативу та повідомити про його існування шляхом подання звіту по встановленій формі до місцевого центру зайнятості, що й було відповідачем виконано в повному обсязі. Обов'язок же працевлаштування інвалідів на створені роботодавцями робочі місця законодавче покладено на відповідні державні органи, а саме: центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів та держану службу зайнятості.
Враховуючи викладене, позовні вимоги необґрунтовані, матеріалами справи спростовані та задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 49-51,87,94,98,160-163,167 Кодекс адміністративного судочинства України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
В позові відмовити.
Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя | О.Г. Смородінова |