Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22ц-4379/11 Головуючий у 1 й інстанції - Галічий В.М.
Доповідач - Петешенкова М.Ю.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду
Дніпропетровської області в складі:
головуючого – Петешенкової М.Ю.,
суддів - Гайдук В.І., Єлізаренко І.А.
при секретарі - Ляпченко Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_2
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 після одруження ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на ? частину квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_3 після одруження ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном,-
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на ? частину квартири, посилаючись на те, що він проживав з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу з січня 2006 року. Протягом цього часу вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільно харчувалися, разом придбавали речі. За час спільного проживання вони придбали квартиру АДРЕСА_1. Останнім часом відносини між позивачем та відповідачкою погіршилися. Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням вирішити питання про виділення йому частки в спільному майні, однак мирним шляхом вирішити питання позивачка ухиляється, тому просив суд встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з січня 2006 року по серпень 2009 року; визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною власністю; визнати за ним право власності на ? частину зазначеної квартири.
У березня 2010 року відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном.
В обгрунтування позовних вимоги посилалася на те, що спірна квартира не може бути визнана спільним майном, оскільки на момент придбання квартири вона ні з ким не проживала, а квартиру купила за рахунок власних коштів та коштів батьків і родичів. На теперішній час вона знаходиться у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком і позбавлена можливості користуватися своїм житлом, у зв'язку з чим просила усунути перешкоди у користуванні спірною квартирою.
В судовому засіданні позивач, представник позивача позовні вимоги підтримали, зустрічні позовні вимоги не визнали.
Представник відповідача, відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, зустрічні підтримали.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 грудня 2010 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено / а.с. 146-147 /.
ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 грудня 2010 року в частині відмови йому в позовних вимогах про встановлення факту проживання однією сім”єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на ? частину квартири та ухвалення нового рішення про задоволення його позову в повному обсязі.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з’ясував права та обов’язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, поясненнями свідків та самих сторін.
Судом встановлено, що 02 червня 2006 року ОСОБА_3 уклала договір №. А672 про участь у фонді фінансування будівництва житла, згідно п. 1.1 якого довіритель ОСОБА_3 взяла на себе обов'язок передати кошти банку у довірче управління з метою отримання у власність об'єкта інвестування, а банк, у свою чергу згідно п. 2.1.1 договору, зобов'язаний прийняти від довірителя грошові кошти та використати їх відповідно до договору (а.с. 11-13).
Повна вартість квартири в розмірі 88 350, 00 грн. була сплачена ОСОБА_3 30 червня 2006 року в сумі 24 595,50 грн.; 02 червня 2006 року в сумі 88 350,00 грн. та 07 червня 2006 року в сумі 57 000,00 грн. (а.с. 14, 15,16).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 було здійснено 100% інвестування конкретного об'єкта інвестування квартири АДРЕСА_1 в сумі 169 945, 50 грн. (а.с. 16).
21 лютого 2008 року між ОСОБА_3 та АКБ «Аркада»був підписаний акт прийому-передачі квартири АДРЕСА_1 (а.с. 17).
На підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 08 вересня 2008 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на квартиру № АДРЕСА_1 та 26 січня 2009 року було здійснено державну реєстрацію даної квартири в КП ДМБТІ (а.с. 6-7).
Та обставина, що державна реєстрація права власності на спірну квартиру була здійснена лише 22 січня 2009 року, не дає підстав вважати її об”єктом спільної сумісної власності сторін, на що посилається ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі.
Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім”єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об”єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
ОСОБА_2 заявляючи позов, посилався на ст. 74 СК України та зазначав, що з відповідачкою вони жили однією сім”єю з січня 2006 року до вересня 2009 року, але проти факту проживання разом із ним заперечувала відповідач в судовому засіданні. Крім того на той час позивач знаходився в іншому шлюбі. Договір про встановлення спільної сумісної власності сторони не укладали, тобто квартира в даному випадку не може являтися спільною сумісною власністю відповідно до п. 4 ст. 355 ЦК України.
За таких обставин, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив позивачу ОСОБА_2 у задоволенні позову про встановлення факту проживання однією сім”єю з відповідачем ОСОБА_3 та визнання спірної квартири об”єктом сумісної власності чоловіка та жінки, які між собою не перебували у шлюбі та з цих підстав відмовив у визнанні за ОСОБА_2 право власності на частину спірної квартири.
Приведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_2 про придбання спірної квартири виключно за його особисті кошти, в зв”язку з чим він набув право власності на її частину, не можуть бути прийняти до уваги, оскільки договір про участь у фонді фінансування житла від 02 червня 2006 року, укладений ОСОБА_3 під час його перебування у попередньому шлюбі з ОСОБА_6 / а.с. 11 /, і не позбавляє його права на захист своїх прав в іншій спосіб.
При вище зазначених обставинах справи, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржено.
Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст. ст. 303,307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 грудня 2010 року –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді