ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

№  17/326

18.09.06

За позовом     Державного підприємства "Агенство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу"

До                    Державної акціонерної компанії  "Хліб України"

Третя особа, яка  не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача       Відкрите акціонерне товариство “Бериславський елеватор”

Про                 стягнення 22 082,81 грн.

Суддя  Кролевець О.А.

Представники :

Від позивача

Сватуха О.В. (довіреність №221 від 19.01.2006)

Від відповідача Від 3-ої особи

Бічуков А.В. (довіреність №02-14/552 від 04.09.2006) Вільчинська Н.І. (довіреність №02-14/553 від 04.09.2006 не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” про стягнення з відповідача 22082,81 грн. за вимогою №1132 від 29.06.2006 про сплату боргу.

          Позовні вимоги мотивовані наступним. Відповідно до п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690 між сторонами по справі був підписаний розподільчий баланс станом на 31.07.2003 та акт передачі-приймання дебіторської заборгованості до розподільчого балансу, відповідно до яких до позивача перейшло право вимоги до дебіторів відповідача за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанови КМУ від 24.01.1998 №77, в т.ч. право вимоги до ВАТ “Бериславський елеватор” на суму 22082,81 грн. Оскільки на момент передачі такої вимоги  боржник (ВАТ “Бериславський елеватор”) повністю розрахувався з ДАК “Хліб України”, що підтверджується ухвалою Господарського суду Херсонської області від 17.09.2002 №14/139-2001, тому передана відповідачем вимога, за твердженням позивача, є недійсною і відповідач повинен нести відповідальність на підставі ст.519 Цивільного кодексу України.      

          Відповідач проти позовних вимог заперечує повністю з підстав, викладених у письмових поясненнях від 14.09.2006 №1-2-24/2401. Зокрема, відповідач зазначає, що згідно з п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690 відповідач повинен був забезпечити передачу позивачу не погашені за бюджетними позичками зобов’язання, тобто передбачалась передача позивачеві абсолютно всієї заборгованості без виключень. Також відповідач вказує, що передача заборгованості виникла в рамках адміністративних правовідносин, а не в процесі здійснення фінансово-господарської діяльності, а тому посилання позивача на відповідальність в порядку ст.519 Цивільного кодексу України є безпідставними.

Заявлене в судовому засіданні 18.09.2006 представником позивача  клопотання про відкладення розгляду справи в зв’язку з необхідністю надання додаткових доказів по справі, судом відхилено як таке, що є необґрунтованим, оскільки в порушення ст.38 ГПК України представник позивача не пояснив, які саме додаткові докази необхідно додати до справи та яке значення ці додаткові докази можуть мати для справи.

              Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши зібрані у справі докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” було утворене ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” (далі за текстом – позивач) шляхом виділення із складу ДАК “Хліб України” (далі за текстом –відповідач) філії “Агентство з реструктуризації підприємств агропромислового комплексу” та віднесено його до сфери управління Міністерства аграрної політики.

Відповідно до п.3. даної постанови відповідачу доручено забезпечити передачу позивачу не погашених перед оптовими постачальниками матеріально-технічних ресурсів зобов’язань, що виникли внаслідок невиконання сільськогосподарськими товаровиробниками своїх зобов’язань перед ДАК “Хліб України” відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 03.09.1997 №977 та від 24.01.1998 №77 (за їх згодою), а також забезпечити передачу позивачу права вимоги до дебіторів ДАК “Хліб України” за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 03.09.1997 №977, від 24.01.1998 №77, від 24.01.1998 №83, від 25.08.1998 №1338.

Відповідно до п.3.1 Статуту ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” позивач є правонаступником майнових прав та обов’язків реорганізованої ДАК “Хліб України” у відповідності з розподільчим актом (балансом).

Згідно п.3.1. вказаного статуту підприємство утворено з метою організації роботи по поверненню боргів підприємств агропромислового комплексу перед державою та їх реструктуризації, а також організації проведення розрахунків між підприємствами та отримання прибутку.   

31 липня 2003 року між позивачем та відповідачем був складений та підписаний Акт передачі-приймання дебіторської заборгованості до розподільчого балансу між ДАК “Хліб України” та ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” на виконання постанови КМУ від 15.05.2003 №690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”.

Відповідно до цього Акту відповідач передав, а позивач прийняв відповідно до розподільчого балансу станом на 01.08.2003 дебіторську заборгованість, що виникла у зв’язку з виконанням постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.1998 №77 на суму 64226800,00 грн. згідно з реєстром (додатки №3, №4), в тому числі заборгованість на суму 24484300,00 грн. не підтверджена необхідною первинною документацією.

Відповідно до п.212 додатку №3 до акту передачі-приймання дебіторської заборгованості від 31.07.2003 позивач прийняв від відповідача дебіторську заборгованість ВАТ “Бериславський  елеватор” на суму 22082,81 грн. та відповідно право вимоги до ВАТ “Бериславський елеватор” на вказану суму.   

Як стверджує позивач, у процесі роботи по стягненню заборгованості з ВАТ “Бериславський елеватор”, було встановлено, що боржник повністю розрахувався з ДАК “Хліб України”, що підтверджується ухвалою Господарського суду Херсонської області від 17.09.2002 у справі №14/139-2001 за позовом ДАК “Хліб України” про стягнення боргу з ВАТ “Бериславський елеватор”.

Таким чином, за твердженням позивача, на момент передачі відповідачем права вимоги до ВАТ “Бериславський елеватор” та дебіторської заборгованості ВАТ “Бериславський елеватор”, заборгованість вже була погашена, а тому така вимога є недійсною, через що відповідач має нести відповідальність відповідно до ст.519 Цивільного кодексу України.

29.06.2006 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу №1132 про сплату боргу на суму 22082,81 грн., в якій позивач послався на положення ст.530 Цивільного кодексу України та зобов’язання ДАК “Хліб України” в семиденний строк сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення, оскільки передана вимога є недійсною.  

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в розмірі 22082,81 грн. не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004, цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексу України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно з п.10 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.  

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”, тому, на думку суду, до таких спірних відносин мають застосовуватися положення Цивільного кодексу Української РСР (далі –ЦК УРСР).

Посилання позивача на положення глави 47 ЦК України в тому числі на статтю 519 ЦК України, яка визначає відповідальність первісного кредитора у зобов’язанні, на думку суду, є хибними виходячи з наступного.

Відповідно до ст.151 ЦК УРСР в силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язаний вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 ЦК УРСР.

Відповідно до ст.4 ЦК УРСР цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоча і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки. Відповідно до ч.2 цієї статті цивільні права і обов’язки виникають з угод; з адміністративних актів; в результаті відкриття, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання цивільно-правових наслідків.

Відповідно до змісту ст.41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.

Уступка вимоги кредитором іншій особі згідно зі ст.197 ЦК УРСР допускається, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов’язана з особою кредитора. До набувача вимоги переходять права, що забезпечують виконання зобов’язання.  

Згідно зі ст.202 ЦК УРСР уступка вимоги і перевід боргу, основані на угоді, укладеній у письмовій формі, повинні бути вчинені в простій письмовій формі.

Таким чином, перевід боргу та уступка вимоги вчиняються у письмовій формі шляхом укладання відповідної угоди (правочину).

З матеріалів справи вбачається, що зобов’язання, які виникли між сторонами по справі, є такими, що засновані на адміністративному акті, а саме на постанові Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”.

Державне підприємство “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”  було створено шляхом реорганізації ДАК "Хліб України". Підприємство є правонаступником майнових прав та обов’язків реорганізованої ДАК "Хліб України" у відповідності з розподільчим актом (балансом), що підтверджується Статутом позивача.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690 у відповідача виникло зобов’язання щодо передачі, а у позивача –щодо прийняття дебіторської заборгованості та права вимоги до ВАТ  “Бериславський елеватор”, які, як підтверджується матеріалами справи, сторони виконали повністю.

Таким чином, саме на підставі адміністративного акту (постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690) відповідач втратив право вимоги до дебіторів за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених сільськогосподарським виробникам компанією відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 03.09.1997 №977, від 24.01.1998 №77, а позивач набув ці майнові права та обов’язки.

Заміна кредитора в зобов’язані, передбачена ст.197 Цивільного кодексу УРСР, це –уступка кредитором своїх прав вимоги за зобов’язанням іншій особі. Для цієї уступки вимоги необхідною є угода між старим та новим кредитором.

Між позивачем та відповідачем не був укладений договір про уступку вимоги, тому посилання позивача на положення цивільного законодавства, що регулюють уступку вимоги та відповідальність первісного кредитора у зобов’язанні є такими, що не заслуговують уваги.

Щодо вимоги позивача від 29.06.2006 №1132 про сплату суми боргу, яку було надіслано відповідачеві, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Пунктом 2 Акту передачі-приймання розподільчого балансу від 31.07.2003 передбачено,  що ДАК “Хліб України” зобов’язана перерахувати на користь позивача лише ті грошові кошти, які були отримані як часткова або повна оплата боржниками дебіторської заборгованості, яку й було передано позивачеві за цим розподільчим балансом.

З рішення Господарського суду Херсонської області від 14.09.2001 №14/139 та платіжних доручень, надісланих на адресу суду третьою особою по справі, однозначно не вбачається, яку саме заборгованість на користь ДАК “Хліб України” перерахував ВАТ “Бериславський елеватор”.

Будь-яких інших доказів сплати боржником на користь відповідача дебіторської заборгованості в розмірі 22082,81 грн. позивачем також не надано.

Оскільки позивачем не доведено, що відповідач отримав (повністю або частково) від ВАТ “Бериславський елеватор” дебіторську заборгованість, яку було передано за Актом передачі-приймання розподільчого балансу від 31.07.2003, тому зазначена вимога позивача про сплату боргу є безпідставною.         

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

          В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя                                                                                                О.А.Кролевець