ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

№  17/315

18.09.06

За позовом     Державного підприємства "Агенство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу"

До                    Державної акціонерної компанії  "Хліб України"

Третя особа, яка  не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача       Відкрите акціонерне товариство “Котлярівське ХПП”  

Про                 стягнення 5 277,17 грн.

Суддя  Кролевець О.А.

Представники :

Від позивача

Сватуха О.В. (довіреність №221 від 19.01.2006)

Від відповідача Від 3-ої особи

Бічуков А.В. (довіреність №02-14/552 від 04.09.2006) Вільчинська Н.І. (довіреність №02-14/553 від 04.09.2006 не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимог ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” про стягнення з відповідача 5277,17 грн. за вимогою №528 від 31.03.2004 про сплату боргу.

          Позовні вимоги мотивовані наступним. Відповідно до п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690 між сторонами по справі був підписаний розподільчий баланс станом на 31.07.2003 та акт передачі-приймання дебіторської заборгованості до розподільчого балансу, відповідно до яких до позивача перейшло право вимоги до дебіторів відповідача за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанови КМУ від 24.01.1998 №77, в т.ч. право вимоги до ВАТ “Котлярівське ХПП” на суму 5277,17 грн. Оскільки на момент передачі такої вимоги існувало рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.07.2001 №9/102 про припинення провадження у справі в частині стягнення зазначеної суми боргу з ВАТ “Котлярівське ХПП” на користь ДАК “Хліб України” за відсутністю предмету спору, тому передана відповідачем вимога, за твердженням позивача, є недійсною і відповідач повинен нести відповідальність на підставі ст.519 Цивільного кодексу України.      

          Відповідач проти позовних вимог заперечує повністю з підстав, викладених у письмових поясненнях від 14.09.2006 №1-2-24/2406. Зокрема, відповідач зазначає, що згідно з п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690 відповідач повинен був забезпечити передачу позивачу не погашені за бюджетними позичками зобов’язання, тобто передбачалась передача позивачеві абсолютно всієї заборгованості без виключень. Також відповідач вказує, що передача заборгованості виникла в рамках адміністративних правовідносин, а не в процесі здійснення фінансово-господарської діяльності, а тому посилання позивача на відповідальність в порядку ст.519 Цивільного кодексу України є безпідставними.

Під час розгляду справи позивачем були подані уточнення до позовної заяви, в яких позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 5277,16 грн., яка передана позивачу за розподільчим балансом.  

В судовому засіданні 18.09.2006 представником позивача було подано клопотання про перенесення розгляду справи на інший день в зв’язку з необхідністю надання додаткових доказів по справі. Заявлене клопотання було відхилено  судом як необґрунтоване, оскільки позивачем не зазначено, які докази він вважає за необхідне подати та обставини, які можуть підтвердити ці докази.

Третя особа письмових пояснень по суті заявлених позовних вимог не надала, свого представника в судове засідання не направила.   

              Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши зібрані у справі докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” було утворене ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” (далі за текстом – позивач) шляхом виділення із складу ДАК “Хліб України” (далі за текстом –відповідач) філії “Агентство з реструктуризації підприємств агропромислового комплексу” та віднесено його до сфери управління Міністерства аграрної політики.

Відповідно до п.3. даної постанови відповідачу доручено забезпечити передачу позивачу не погашених перед оптовими постачальниками матеріально-технічних ресурсів зобов’язань, що виникли внаслідок невиконання сільськогосподарськими товаровиробниками своїх зобов’язань перед ДАК “Хліб України” відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 03.09.1997 №977 та від 24.01.1998 №77 (за їх згодою), а також забезпечити передачу позивачу права вимоги до дебіторів ДАК “Хліб України” за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 03.09.1997 №977, від 24.01.1998 №77, від 24.01.1998 №83, від 25.08.1998 №1338.

Відповідно до п.3.1 Статуту ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” позивач є правонаступником майнових прав та обов’язків реорганізованої ДАК “Хліб України” у відповідності з розподільчим актом (балансом).

Згідно п.3.1. вказаного статуту підприємство утворено з метою організації роботи по поверненню боргів підприємств агропромислового комплексу перед державою та їх реструктуризації, а також організації проведення розрахунків між підприємствами та отримання прибутку.   

31 липня 2003 року між позивачем та відповідачем був складений та підписаний Акт передачі-приймання дебіторської заборгованості до розподільчого балансу між ДАК “Хліб України” та ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” на виконання постанови КМУ від 15.05.2003 №690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”.

Відповідно до цього Акту відповідач передав, а позивач прийняв відповідно розподільчого балансу станом на 01.08.2003 дебіторську заборгованість, що виникла у зв’язку з виконанням постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.1998 №77 на суму 64226800,00 грн. згідно з реєстрами (додаток №3, №4), в тому числі заборгованість на суму 24484300,00 грн. не підтверджена необхідною первинною документацією.

Відповідно до п.143 додатку №3 до акту передачі-приймання дебіторської заборгованості від 31.07.2003 позивач прийняв від відповідача дебіторську заборгованість ВАТ “Котлярівське ХПП” на суму 5277,16 грн. та відповідно право вимоги до ВАТ “Котлярівське ХПП” на вказану суму.   

Як стверджує позивач, у процесі роботи по стягненню заборгованості з ВАТ “Котлярівське ХПП”, було встановлено, що рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.07.2001 у справі №9/102 за позовом ДАК “Хліб України” про стягнення з ВАТ “Котлярівське ХПП”  заборгованості на загальну суму 12146,57 грн. (в т.ч. боргу в розмірі 5277,16 грн.) провадження у справі в частині стягнення 5277,16 грн. припинено за відсутністю предмету спору. Рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили.

Таким чином, за твердженням позивача, на момент передачі відповідачем права вимоги до ВАТ “Котлярівське ХПП” та дебіторської заборгованості ВАТ “Котлярівське ХПП”, вже існувало рішення суду про припинення провадження у справі в частині стягнення цієї заборгованості, а тому така вимога є недійсною, через що відповідач має нести відповідальність відповідно до ст.519 Цивільного кодексу України.

31.03.2004 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу №528 про сплату боргу на суму 5277,16 грн., в якій позивач послався на положення ст.530 Цивільного кодексу України та зобов’язання ДАК “Хліб” в семиденний строк сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення, оскільки передана вимога є недійсною.  

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в розмірі 5277,16 грн. не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004, цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексу України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно з п.10 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.  

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли відносини на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”, тому, на думку суду, до таких спірних відносин мають застосовуватися положення Цивільного кодексу Української РСР (далі –ЦК УРСР).

Посилання позивача на положення глави 47 ЦК України в тому числі на статтю 519 ЦК України, яка визначає відповідальність первісного кредитора у зобов’язанні, на думку суду, є хибними виходячи з наступного.

Відповідно до ст.151 ЦК УРСР в силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язаний вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 ЦК УРСР.

Відповідно до ст.4 ЦК УРСР цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоча і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки. Відповідно до ч.2 цієї статті цивільні права і обов’язки виникають з угод; з адміністративних актів; в результаті відкриття, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіянні шкоди іншій особі, а так само в наслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання цивільно-правових наслідків.

З матеріалів справи вбачається, що зобов’язання, які виникли між сторонами по справі, є такими, що засновані на адміністративному акті, а саме на постанові Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”. Відповідно до цієї постанови, у відповідача виникло зобов’язання щодо передачі, а у позивача –щодо прийняття дебіторської заборгованості та права вимоги до ВАТ “Котлярівське ХПП”, які, як підтверджується матеріалами справи, сторони виконали повністю.  

Крім того, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до змісту ст.41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.

Уступка вимоги кредитором іншій особі згідно зі ст.197 ЦК УРСР допускається, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов’язана з особою кредитора. До набувача вимоги переходять права, що забезпечують виконання зобов’язання.  

Згідно зі ст.202 ЦК УРСР уступка вимоги і перевід боргу, основані на угоді, укладеній у письмовій формі, повинні бути вчинені в простій письмовій формі.

Таким чином, перевід боргу та уступка вимоги вчиняються у письмовій формі шляхом укладання відповідної угоди (правочину).

Згідно зі ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки позивачем не надано суду доказів того, що між позивачем та відповідачем був укладений договір про уступку вимоги, тому посилання позивача на положення цивільного законодавства, що регулюють уступку вимоги та відповідальність первісного кредитора у зобов’язанні є такими, що не заслуговують уваги.

Щодо вимоги позивача від 31.03.2004 №528 про сплату суми боргу, яку було надіслано відповідачеві, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Пунктом 2 Акту передачі-приймання розподільчого балансу від 31.07.2003 передбачено,  що ДАК “Хліб України” зобов’язана перерахувати на користь позивача лише ті грошові кошти, які були отримані як часткова або повна оплата боржниками дебіторської заборгованості, яку й було передано позивачеві за цим розподільчим балансом.

Оскільки позивачем також не доведено, що відповідач отримав (повністю або частково) дебіторську заборгованість від ВАТ “Котлярівське ХПП”, тому зазначена вимога позивача про сплату боргу є безпідставною.         

Також є безпідставними посилання позивача на ст.530 Цивільного кодексу України та надіслану на її підставі на адресу відповідача вимогу про сплату на користь позивача боргу в розмірі 5277,16 грн., оскільки, як вже зазначалось вище, у відповідача на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690 був лише обов’язок передати позивачеві дебіторську заборгованість, без обов’язку погашення цієї заборгованості замість ВАТ “Котлярівське ХПП”.  

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

          В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя                                                                                                О.А.Кролевець