ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

№  17/331

18.09.06

За позовом     Державне підприємство "Агенство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу"

До                    Державна акціонерна компанія  "Хліб України"

Про                 стягнення 314 946,16 грн.

Суддя  Кролевець О.А.

Представники :

Від позивача

Сватуха О.В. (довіреність №221 від 19.01.2006)

Від відповідача

Бічуков А.В. (довіреність №02-14/552 від 04.09.2006) Вільчинська Н.І. (довіреність №02-14/553 від 04.09.2006)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимог ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” про стягнення з відповідача 314946,16 грн. за вимогою №1131 від 29.06.2006 про сплату боргу.

          Позовні вимоги мотивовані наступним. Відповідно до п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690 між сторонами по справі був підписаний розподільчий баланс станом на 31.07.2003 та акт передачі-приймання дебіторської заборгованості до розподільчого балансу, відповідно до яких до позивача перейшло право вимоги до дебіторів відповідача за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанови КМУ від 24.01.1998 №77, в т.ч. право вимоги до ВАТ Елеватор” на суму 314946,16 грн. Оскільки на момент передачі такої вимоги ВАТ “Елеватор” вже було ліквідовано на підставі ухвали Господарського суду Кіровоградської області від 08.07.2002 №6/238-5/90 та виключено з ЄДРПОУ, тому передана відповідачем вимога, за твердженням позивача, є недійсною і відповідач повинен нести відповідальність на підставі ст.519 Цивільного кодексу України.      

          Під час розгляду справи позивачем була подана заява про зміну предмету позову в порядку ст.22 ГПК України, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача збитки в сумі 314946,16 грн. на підставі ст.ст.519, 623 ЦК України.  

          Відповідач проти позовних вимог заперечує повністю з підстав, викладених у письмових поясненнях від 14.09.2006 №1-2-24/2405. Зокрема, відповідач зазначає, що згідно з п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.03р. №690 відповідач повинен був забезпечити передачу позивачу не погашені за бюджетними позичками зобов’язання, тобто передбачалась передача позивачеві абсолютно всієї заборгованості без виключень. Також відповідач вказує, що передача заборгованості виникла в рамках адміністративних правовідносин, а не в процесі здійснення фінансово-господарської діяльності, а тому посилання позивача на відповідальність в порядку ст.519 Цивільного кодексу України є безпідставними.  

              В судовому засіданні 18.09.2006 представником позивача було подано клопотання про перенесення розгляду справи на інший день в зв’язку з необхідністю надання додаткових доказів по справі. Заявлене клопотання було відхилено  судом як необґрунтоване, оскільки позивачем не зазначено, які докази він вважає за необхідне подати та обставини, які можуть підтвердити ці докази.

Заслухавши пояснення представників сторін та розглянувши зібрані у справі докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” було утворене ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” (далі за текстом – позивач) шляхом виділення із складу ДАК “Хліб України” (далі за текстом –відповідач) філії “Агентство з реструктуризації підприємств агропромислового комплексу” та віднесено його до сфери управління Міністерства аграрної політики.

Відповідно до п.3. даної постанови відповідачу доручено забезпечити передачу позивачу не погашених перед оптовими постачальниками матеріально-технічних ресурсів зобов’язань, що виникли внаслідок невиконання сільськогосподарськими товаровиробниками своїх зобов’язань перед ДАК “Хліб України” відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 03.09.1997 №977 та від 24.01.1998 №77 (за їх згодою), а також забезпечити передачу позивачу права вимоги до дебіторів ДАК “Хліб України” за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 03.09.1997 №977, від 24.01.1998 №77, від 24.01.1998 №83, від 25.08.1998 №1338.

Відповідно до п.3.1 Статуту ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” позивач є правонаступником майнових прав та обов’язків реорганізованої ДАК “Хліб України” у відповідності з розподільчим актом (балансом).

Згідно п.3.1. вказаного статуту підприємство утворено з метою організації роботи по поверненню боргів підприємств агропромислового комплексу перед державою та їх реструктуризації, а також організації проведення розрахунків між підприємствами та отримання прибутку.   

31 липня 2003 року між позивачем та відповідачем був складений та підписаний Акт передачі-приймання дебіторської заборгованості до розподільчого балансу між ДАК “Хліб України” та ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” на виконання постанови КМУ від 15.05.2003 №690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”.

Відповідно до цього Акту відповідач передав, а позивач прийняв відповідно розподільчого балансу станом на 01.08.2003 дебіторську заборгованість, що виникла у зв’язку з виконанням постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.1998 №77 на суму 64226800,00 грн. згідно з реєстрами (додаток №3, №4), в тому числі заборгованість на суму 24484300 грн. не підтверджена необхідною первинною документацією.

Відповідно до п.99 додатку №3 до акту передачі-приймання дебіторської заборгованості від 31.07.2003 позивач прийняв від відповідача дебіторську заборгованість ВАТ “Елеватор” на суму 314946,16 грн. та відповідно право вимоги до ВАТ “Елеватор” на вказану суму.   

Як стверджує позивач, у процесі роботи по стягненню заборгованості з ВАТ “Елеватор” було встановлено, що боржника (ВАТ “Елеватор”) на підставі ухвали Господарського суду Кіровоградської області від 08.07.2002 у справі №6/238-5/90 за позовом ВАТ “Елеватор” про визнання останнього банкрутом, що ліквідується власником, ВАТ “Елеватор” було ліквідовано та затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута.

Таким чином, за твердженням позивача, на момент передачі відповідачем права вимоги до ВАТ “Елеватор” та дебіторської заборгованості ВАТ “Елеватор” останнього вже було ліквідовано на підставі ухвали суду, а тому така вимога є недійсною, через що відповідач має нести відповідальність відповідно до ст.519 Цивільного кодексу України.

29.06.2006 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу №1131 про сплату боргу на суму 314946,16 грн., в якій позивач послався на положення ст.530 Цивільного кодексу України та зобов’язання ДАК “Хліб” в семиденний строк сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення, оскільки боржник –ВАТ “Елеватор” ліквідовано.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми збитків у розмірі 314946,16 грн. не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004, цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексу України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно з п.10 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.  

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли відносини на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”, тому, на думку суду, до таких спірних відносин мають застосовуватися положення Цивільного кодексу Української РСР (далі –ЦК УРСР).

Посилання позивача на положення глави 47 ЦК України в тому числі на статтю 519 ЦК України, яка визначає відповідальність первісного кредитора у зобов’язанні, на думку суду, є хибними виходячи з наступного.

Відповідно до ст.151 ЦК УРСР в силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язаний вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 ЦК УРСР.

Відповідно до ст.4 ЦК УРСР цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоча і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки. Відповідно до ч.2 цієї статті цивільні права і обов’язки виникають з угод; з адміністративних актів; в результаті відкриття, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіянні шкоди іншій особі, а так само в наслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання цивільно-правових наслідків.

Відповідно до змісту ст.41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.

Уступка вимоги кредитором іншій особі згідно зі ст.197 ЦК УРСР допускається, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов’язана з особою кредитора. До набувача вимоги переходять права, що забезпечують виконання зобов’язання.  

Згідно зі ст.202 ЦК УРСР уступка вимоги і перевід боргу, основані на угоді, укладеній у письмовій формі, повинні бути вчинені в простій письмовій формі.

Таким чином, перевід боргу та уступка вимоги вчиняються у письмовій формі шляхом укладання відповідної угоди (правочину).

З матеріалів справи вбачається, що зобов’язання, які виникли між сторонами по справі, є такими, що засновані на адміністративному акті, а саме на постанові Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”.

Державне підприємство “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”  було створено шляхом реорганізації ДАК "Хліб України". Підприємство є правонаступником майнових прав та обов’язків реорганізованої ДАК "Хліб України" у відповідності з розподільчим актом (балансом), що підтверджується Статутом позивача.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690 у відповідача виникло зобов’язання щодо передачі, а у позивача –щодо прийняття дебіторської заборгованості та права вимоги до ВАТ “Елеватор”, які, як підтверджується матеріалами справи, сторони виконали повністю.

Таким чином, саме на підставі адміністративного акту (постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690) відповідач втратив право вимоги до дебіторів за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених сільськогосподарським виробникам компанією відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 03.09.1997 №977, від 24.01.1998 №77, а позивач набув ці майнові права та обов’язки.

Заміна кредитора в зобов’язані, передбачена ст.197 Цивільного кодексу УРСР, це –уступка кредитором своїх прав вимоги за зобов’язанням іншій особі. Для цієї уступки вимоги необхідною є угода між старим та новим кредитором.

Між позивачем та відповідачем не був укладений договір про уступку вимоги, тому посилання позивача на положення цивільного законодавства, що регулюють уступку вимоги та відповідальність первісного кредитора у зобов’язанні є такими, що не заслуговують уваги.

Щодо вимоги позивача від 29.06.2006 №1131 про сплату суми боргу, яку було надіслано відповідачеві, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Пунктом 2 Акту передачі-приймання розподільчого балансу від 31.07.2003 передбачено,  що ДАК “Хліб України” зобов’язана перерахувати на користь позивача лише ті грошові кошти, які були отримані як часткова або повна оплата боржниками дебіторської заборгованості, яку й було передано позивачеві за цим розподільчим балансом.

Позивачем не надано суду доказів того, що дебіторська заборгованість в розмірі 314946,16 грн.  була перерахована (частково або повністю) боржником на користь ДАК “Хліб України”.

Оскільки позивачем не доведено, що відповідач отримав (повністю або частково) від ВАТ “Елеватор” дебіторську заборгованість, яку було передано за Актом передачі-приймання розподільчого балансу від 31.07.2003, тому зазначена вимога позивача про сплату боргу є безпідставною.         

Посилання позивача у заяві про зміну предмету позову про нібито понесені ним збитки в розмірі переданої дебіторської заборгованості ВАТ “Елеватор” є безпідставними, а вимога про стягнення таких збитків з відповідача є такою, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст.203 ЦК УРСР в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником він зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При цьому, під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником.  

Згідно зі ст.209 ЦК УРСР особа, яка не виконала зобов’язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише при наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов’язання.

Таким чином, відповідач несе відповідальність лише за завдані позивачеві збитки при наявності його вини.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 314946,16 грн., що по суті є заборгованістю ВАТ “Елеватор”, яку відповідач передав позивачеві у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690. В обґрунтування заявленої до стягнення суми позивач посилається на те, що через передачу відповідачем недійсної вимоги позивачу нанесені збитки в сумі 314946,16 грн.

Позивач не надав суду доказів того, що Державним підприємством “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” понесені саме збитки в розмірі 314946,16 грн., а також не надав суду доказів того, що у відповідача існує обов’язок щодо відшкодування йому таких збитків.  

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

          В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя                                                                                                О.А.Кролевець