Апеляційний суд Рівненської області
___________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Рівненської області у складі
головуючого судді Коробова О.К.,
суддів Квятковського А.С., Баглика С.П., з участю прокурора Данілея В.Д.
обвинуваченого ОСОБА_1,
захисника ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляцію прокурора Данілея В.Д. на постанову Рівненського міського суду від 6 червня 2011 року .
Указаною постановою відмовлено в задоволенні подання слідчого про обрання запобіжного заходу у виді взяття під варту щодо обвинуваченого ОСОБА_1 (а.с. 38). Відмовляючи в задоволенні подання суд вказав, що достатніх підстав для обрання запобіжного заходу у виді взяття під варту не встановлено.
В апеляції прокурор Данілей В.Д. просить згадану постанову суду скасувати, і повернути справу по розгляду подання слідчого на новий розгляд до Рівненського міського суду. На обґрунтування апеляції прокурор стверджує, що суд не урахував, що з боку обвинуваченого можуть бути вжиті заходи по перешкоджанню встановленню істини по справі та продовження злочинної діяльності. На чому мало ґрунтуватись переконання суду в тому, що обвинувачений буде продовжувати злочинну діяльність і перешкоджати встановленню істини п справі прокурор в апеляції не вказав. Ще прокурор зазначив, що суд мав врахувати „думку прокуратури області”. Де, в якій процесуальній формі, на підставі якого законі сформульована „думка прокуратури області” в апеляції теж не зазначено. Мотивування апеляції закінчене посиланням на необхідність враховувати, вік, стан здоров’я, матеріальний та сімейний стан, обставини, що характеризують обвинуваченого. При цьому ніяких міркувань щодо неправильного врахування судом таких обставин, які стосуються ОСОБА_1 прокурор не вказав.
У засіданні апеляційного суду прокурор Данілей Ю.М. заявив, що „підтримує” апеляцію, однак ніяких доводів, щодо незаконності та необґрунтованості постанови місцевого суду не навів. Він заявив що розуміє, що з 2001 року законодавство не передбачає обрання запобіжного заходу у виді взяття під варту лише з посиланням на тяжкість злочину, розуміє, що ОСОБА_1 не обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, але, попри це, просить задовольнити апеляцію дише з погляду на середню тяжкість злочину, у вчинення якого обвинувачується особа. Ніяких доводів щодо незаконність постанови суду і даних про особу, для доведення неможливості застосувати альтернативні взяттю під варту запобіжні заходи, як пояснив прокурор, він навести не може.
Заслухавши суддю-доповідача, прохання прокурора Данілея Ю.М. про скасування постанови суду і повернення справи на новий розгляд до місцевого суду, прохання захисника про залишення постанови суду без змін, ознайомившись з матеріалами справи по розгляду подання слідчого, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню.
У поданні слідчого, яке погоджене з заступником прокурора Рівненської області (а.с. 1 3), необхідність обрання найбільш суворого запобіжного заходу обґрунтовується зазначенням, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 , ч.1 ст. 263 КПК України. Як узгоджується така кваліфікація злочину з діючим КК України в поданні не роз’яснено. Адже ч.1 ст. 263 КК України не передбачає кваліфікуючої обставини „вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб”. До чого в кваліфікації обвинувачення зазначено посилання на ч. 2 ст. 28 КК України є незрозумілим. Обґрунтовуючи необхідність взяття під варту лише тим, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі від двох до п’яти років, слідчий надав суду постанову про притягнення як обвинуваченого, текст якої зовсім не відповідає вимогами ст. 132 КК України. Замість зазначення часу, місця, способу незаконного придбання ОСОБА_1 бойового припасу; часу, місця способу незаконного зберігання цього припасу обвинуваченим; часу, місця способу незаконного збуту ним же бойового припасу, слідчий виклав обвинувачення іншої особи - ОСОБА_3, та текст, який взагалі не має відношення до формулювання обвинувачення, а саме: повідомлення про проведення працівниками міліції оперативної закупки бойової гранати в ОСОБА_3, зміст висновку спеціаліста від 27 травня 2011 року про що наданий спеціалісту предмет є корпусом наступальної гранати. Ще в постанові викладений висновок слідчого про вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, попри те, що такої кваліфікуючої ознаки в ст. 263 КК України немає.
Отже по справі немає складеної відповідно до вимог закону постанови про притягнення як обвинуваченого з належним і зрозумілим формулювання обвинувачення.
Подання слідчого не містить жодного доводу на обґрунтування тверджень про можливість продовження злочинної діяльності та наміру перешкоджати встановленню істини по справі.
При розгляді подання 30 травня 2011 року суддя прийшла до висновку про необхідність додаткового з’ясування даних про особу обвинуваченого, які мають бути враховані при обранні запобіжного заходу і продовжила строк затримання ОСОБА_1 до десяти діб.
Ні слідчий, ні прокурор не спромоглися протягом наданого їм судом часу встановити жодної обставини для надання суду доводів про необхідність обрання саме найбільш суворого запобіжного заходу і неможливості застосування більш м’яких запобіжних заходів. Ніяких пояснень щодо невиконання ними постанови суду від 30 травня 23011 року ні слідчий , ні прокурор не надали.
Обвинувачений і захисник на обґрунтування своїх прохань про незастосування взяття під варту наводили факт повного визнання вини і щирого каяття, відсутність намірів ухилятись від досудового слідства та суду, позитивні характеристики обвинуваченого, зібрані по справі, наявність на утримання обвинуваченого неповнолітніх дітей і дружини.
Прокурор і слідчий в суді не наводили жодних доводів на спростування доводів сторони захисту і переконання суду про неможливість застосування альтернативних запобіжних заходів (а.с. 32).
Як роз’яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25 квітня 2003 р. “Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства“ :
? (п.3) взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв’язку з чим він обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК, можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов’язків, що випливають із ч. 2 ст. 148 КПК, і його належної поведінки.
? (п.13) Обов’язковою умовою взяття під варту (виходячи з його правової природи) має бути обґрунтована впевненість судді в тому, що більш м’які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що ні слідчий, ні прокурор не надали необхідних для переконання судді доводів.
В апеляції прокурора теж не наведено конкретних доводів про незаконність чи необґрунтованість постанови суду чи неврахування судом певного доводу з подання слідчого, чи висловленого в суді першої інстанції доводу прокурора.
За таких обставин колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляції прокурора.
За повідомленням прокурора в даний час ОСОБА_1 взятий під варту у зв’язку з пред’явленням йому обвинувачення за іншою статтею кримінального кодексу по іншій кримінальній справі. Колегія суддів вважає, що вказаний факт не впливає на оцінку законності і обґрунтованості постанови суду від 6 червня 2011 року.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Постанову Рівненського міського суду від 6 червня 2011 року про відмову у задоволенні подання слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України у Рівненській області ОСОБА_4 про обрання запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 у виді взяття під варту залишити без зміни, а апеляцію прокурора Данілея В.Д. на вказану постанову залишити без задоволення.
Судді (підписи)
Згідно з оригіналом.
Суддя-доповідач О.К. Коробов